Минулого тижня мама приїхала до мене до Коломиї. Привезла з села домашні продукти — адже в мене маленька дитина, і хочеться, щоб у будинку було все найкорисніше. Мама залишилась у нас на три дні. Я розуміла, як їй важко їздити туди-сюди, адже їй уже 70 років, а я її молодша і пізня дочка. Коли настав час повертатися додому, я пішла проводжати її з малюком на руках. Надворі стояла нестерпна спека, від якої навіть мені стало погано. Вже на вокзалі мама раптом сказала: — Доню, щось мені недобре. — Мамо, давай до лікарні, залишайся ще ненадовго у місті! — Почала вмовляти я. — Ні, треба додому, — уперто відповіла вона. Переконати маму так і не змогла. Тоді я вирішила звернутися до водія автобусу. Підійшла до нього і попросила: — Будь ласка, придивіться за моєю мамою. Їй щось недобре, я турбуюся. — Може, їй краще не їхати? — запитав водій. — Вона дуже вперта, — важко зітхнула я. — Гаразд, не хвилюйтеся, я придивлюся, — заспокоїв він.
Коли автобус рушив, я не могла знайти собі місця. Навіть додому не пішла, залишилася сидіти в парку, гублячись у тривожних думках. Через деякий час пролунав дзвінок. — Це Олексій, водій маршрутки, — пролунав незнайомий голос. — Що трапилося? — З хвилюванням запитала я. — Все гаразд, не переживайте. Вашій мамі стало гірше дорогою, і я відвіз її до лікарні. Зараз дам трубку лікарю. Слухаю слухавку, і голос лікаря пояснює: — Дякуйте цьому водію. Якби не він, все могло б закінчитися погано. Він знявся з маршруту разом з пасажирами, щоб привезти вашу маму. Виявилося, у мами ледь не трапився інфаркт.
Як тільки я знайшла, з ким залишити дитину, одразу поїхала до неї. На щастя, вона була під наглядом лікарів. Пізніше я твердо вирішила знайти цього водія. Дізналася його ім’я в Коломиї, заздалегідь купила частування і дочекалася, щоб особисто подякувати. — Навіщо це все? — Здивувався Олексій, побачивши подарунки. — Тому що таких людей, як ви, треба цінувати, — сказала щиро. — А я хотів би тільки одного: щоб хтось так само вчинив для моєї мами, — тихо відповів він. Ця людина мене вразила. Таких людей мало, але вони справжні герої. Про них треба розповідати, щоб їхні вчинки надихали нас та наших дітей. Згодні? А вам доводилося зустрічати таких людей?