– Лідо, мама вирішила купити собі житло, – схвильовано повідомив Олег, заходячи до кімнати. – Вона продала обидва будинки в селі, один від своїх батьків, інший від батька, а ще дідову машину. – Купує? – Так. – Чому нам не сказала? Може, їй потрібна допомога з переїздом? Де квартира? – Неподалік нас. Адже ми з тобою мріяли жити ближче. Пам’ятаєш, як проходили повз новобудови та заглядалися на них? – Це той темний будинок з дорогими квартирами? – Саме. У мами ще були накопичення, які їй від батька дісталися. Зараз дізнаємося, я до неї поїду. – А я? – Ти залишайся вдома. Я один розберуся. Ліда розгублено дивилася на чоловіка, не знаючи, радіти за свекруху чи ображатися. Адже все це у майбутньому має перейти до Олега. Вони з ним давно мріяли про нову квартиру: простору, з гарним плануванням, парковкою, поряд школа та поліклініка. Їхня нинішня двокімнатна квартира, де вони жили вже 15 років, належала Ліді. У ній ставало тісно, особливо з двома дітьми – синові 12, дочці 10. Їм давно потрібні були окремі кімнати, але грошей на розширення не вистачало, а Олег брати іпотеку відмовлявся.
Тепер свекруха купила квартиру, про яку вони мріяли. Звичайно, Ліда не розраховувала на її допомогу, але все ж таки сподівалася, що та захоче підтримати сина. Олег пішов, а Ліда залишилася наодинці з думками. – Мамо, я прийшов. Розповідай! – А де Ліда? Чому її з тобою нема? – Думаю, їй необов’язково знати все. Нехай заздрить. – Що? Ти про що? – Нехай сидить у своїй квартирі. Навіщо мені тепер Ліда? Я й сам переберуся до тебе. Їм і так місця вистачить. – Олег, ти що несеш? Ліда – чудова дружина, і тобі не заважало б більше уваги приділяти родині! Куди ти зібрався? – Ти ж для мене нічого не пошкодуєш. Переїду до тебе.
– Ти мені хочеш сказати, що вирішив залишити дружину? – Поки що ні, але… – Я тобі покажу «але»! – Свекруха схопила рушник і замахнулася. – Мамо, за що? – Вигукнув Олег, увертаючись. – За твої дурні думки! – Я не хлопчик вже, мамо! – Якщо так поводитимешся, без житла залишишся. Пам’ятай, я знаю тебе. – Але ж я твій єдиний син! – У мене ще онуки є. Без Ліди ми нікуди не їдемо. – Ну, давай спочатку все оформимо, а потім я приведу її подивитися. – Ти взагалі слухав, що я казала? Я наказала вам приїхати разом! Угода за годину. – Добре, ми встигнемо. – Дзвони Ліді і нехай одразу їде в агентство. І ще одне слово про «піти з сім’ї», і ти побачиш, як я вмію карати! – Мовчу, мовчу. Навіть думати не буду. – Лідо, збирайся, береш документи і поїхали, – розпорядилася свекруха, раптом з’явившись на порозі. – Зараз їдемо дивитись будинок, а потім підписувати договір.
Половина оформляється на тебе, половина мене. – Але ж це ваші гроші… – І що? Я думаю про тебе та дітей. – Але ж… – Жодних «але». Давай швидше! – Мамо, ви впевнені? – Абсолютно. За півгодини вони під’їхали до вказаної вулиці. – Але до будинку ще метрів триста, – зауважив Олег. – Якого будинку? Я не називала адресу, лише вулицю. Ми приїхали. – Це ж приватна хата, – здивувався він. – Так. Будинок у межах міста. – Але ж це дуже дорого! – Все готове. На документи чекають. Будинок виявився просторим, з двома поверхами, вбудованими меблями та стильним дизайном. – Потрібно лише привезти ліжка та м’які меблі. Кухня чудова, міняти нічого не треба, – міркувала свекруха. – Як тобі, Лідо?
– Дуже затишно, просто ідеально! – От і добре. Житимемо тут всією родиною. Сподіваюся, ти не проти того, що я залишуся з вами? – Ви хочете сказати, що ми житимемо тут? – Звичайно. А тепер пішли оформляти документи. Сім’я переїхала до нового будинку, і діти були щасливі. Вони нарешті здобули свої просторі кімнати. Ліда так і не зрозуміла, чому свекруха вирішила зробити саме так, але була вдячна. Свекруха та Ліда чудово ладнали на кухні. Ліда, рано втративши батьків, цінувала її турботу. Свекруха часто радувала пирогами і допомагала з приготуванням, якщо в Ліди не вистачало часу. – Лідо, свою квартиру не продавай. Олег нещодавно казав, що хоче машину поміняти. Нехай сам гроші заробляє, а квартиру здавай і витрачай на себе та дітей. – Ви так все продумали… – Звичайно. А Олег нехай радіє. Сподіватися на чоловіків – справа невдячна. Я це давно зрозуміла. – А раптом я загуляю і вижену Олега? – Ти на це не здатна. А от якби в тебе тут не було частки, Олег би вирішив, що він господар всього. А так все буде під контролем. Ліда посміхнулася. Вона почала розуміти, що свекруха робила все заради благополуччя дітей та сім’ї.