Вадим познайомився з Аллою близько півтора роки тому. Того ранку він приїхав з перевіркою в одну з філій своєї компанії. Саме там він і зустрів дівчину, яка згодом стала його нареченою. Алла, тендітна, ніжна та мила, сиділа за стійкою адміністратора. З першої хвилини Вадим зрозумів, що зник — він закохався. Кілька місяців Алла тримала його на відстані, ігноруючи залицяння. Але одного разу таки здалася. Їхні стосунки розвивалися стрімко. Вадим почав натякати на весілля, але Аллу подібні розмови помітно турбували. Чоловік списував це на різницю у віці — він був старшим на десять років. Він розумів, що для молодої дівчини шлюб — це серйозний крок. Тому терпляче чекав, коли вона дозріє для офіційного союзу. Але Алла не поспішала під вінець. Натомість вона стала кілька разів на тиждень залишатися у Вадима на ніч, але ніколи не проводила у нього більше однієї ночі поспіль.
— Я кохаю тебе, Алло! Хочу, щоби ми були сім’єю. Хочу щоб у нас були діти. — Я поки що не готова, Вадиме. Дай мені час. — Я намагаюся розуміти, але… все ж таки ми вже давно разом. — Тобі простіше міркувати, адже тобі скоро тридцять п’ять. Ти вже був одружений, а для мене це щось нове. Та й мама… Я не можу залишити її. Ми завжди були лише вдвох. Алла постійно повторювала те саме. Якоїсь миті Вадим вирішив поставити ультиматум: або весілля, або розставання. Алла не витримала тиску та погодилася. Весілля призначили за два місяці. Після подання заяви Алла начебто заспокоїлася, почала активніше брати участь у підготовці. Але Вадим помічав у ній якусь тривогу, часті зміни настрою. Він боявся, що вона виходить заміж лише через його ультиматум.
— Що з тобою, Алло? — не витримав він одного разу. — Ти сама не своя. Я розумію, передвесільне хвилювання… але все ж таки. — Все нормально, — відповіла вона, уникаючи його погляду. — Що тебе турбує? — Боюся, що ти розчаруєшся в мені. — З чого це ти взяла? — Просто відчуваю, що коли ти дізнаєшся про мене всю правду, ти мене залишиш… — Нісенітниця! Навіть якщо ти маєш секрети, мені все одно. Я домагався тебе не для того, щоби піти. Через три дні ти станеш моєю дружиною. Але тривога не відпускала Аллу. У торговому центрі вона випадково зупинилася перед вітриною з пишними весільними сукнями. Руки затремтіли, захотілося заплакати. Вона завжди мріяла про казкове весілля. Але не всім мріям судилося збуватись. Спогади налинули хвилею. Коли Аллі було 18, вона закохалася. Потім дізналася, що вагітна. Її обранець втік, ледве дізнавшись про дитину. Алла вирішила залишити дитину, але соромилася свого становища. Так на світ з’явилася Ганнуся — ніжна, тиха дівчинка, яка стала сенсом життя своєї матері.
Мама Алли, Ольга Степанівна, без питань взяла на себе турботу про онучку. Вона жодного разу не засудила дочку. На відміну від самої Алли, яка все життя переживала, що її дочка росте без батька. Коли Алла зустріла Вадима, мати не була проти. Але їй здавалося дивним, що за рік стосунків він жодного разу не бачив Ганнусю. — Алло, можна спитати? — якось звернулася до дочки Ольга Степанівна. — Звісно. — А як Вадим поставився до того, що маєш дитину? Алла завмерла. — Начебто нормально… — Але ж він не проти? Адже це не домашній вихованець … — Мам, просто ще не час. Ольга Степанівна насупилась. Вона знала: якщо Алла щось не договорює, то справа нечиста. За кілька місяців донька повідомила, що виходить заміж. Мати зраділа, але знову порушила тему онуки. — Алло, люба, а що буде з Ганнусею? Ти з Вадимом хоч раз обговорювала її місце у вашій родині? Дочка похмуро мовчала. — Ти йому не розповіла… — раптом осяяло Ольгу Степанівну. — Мамо, я хотіла! Але не знайшлося слушного моменту. — Який ще «слішний момент»? Про дитину треба було сказати одразу! — Він ідеальний… А я — «жінка з причепом»…
— Господи, що ти несеш! — ахнула мати. — Це не я, це суспільство! Вадиму не потрібна жінка з дитиною. — І що тепер? Ти зібралася приховувати дочку після весілля? — Розберуся. Він обіцяв, що ніколи мене не покине! На той момент Ольга Степанівна ухвалила рішення. Алла ще довго стояла біля вітрини з сукнями, згадуючи розмову з матір’ю. Вона могла б образитись, що мама все розповіла Вадиму… Але не мала на це права. «Мама вчинила правильно…» А за кілька годин Вадим скасував весілля. Просто написав у месенджер… Алла ходила торговим центром, не наважуючись повернутися додому. Соромно було дивитися в очі матері. Але ввечері вона все ж таки повернулася. І почула… знайомий голос.
Вадим сидів на підлозі та збирав пазли з Ганнусею. — Мамо, дивись, який ведмедик у мене тепер є! Дядько Вадим подарував! Алла дивилася лише на Вадима. — Доню, віднеси бабусі пакет, там ласощі. Ганнуся, сопучи, потягла важкий пакет на кухню. Алла сіла поряд з Вадимом. — Привіт … — Привіт. — Я… мушу все тобі розповісти. — Не треба. Ганна чудова. Схожа на тебе. — Вадим… — Просто давай повернемося до минулого. Того дня, коли ти мала мене познайомити з дочкою. — Але… — Алла, я просив. Я обіцяв, що не піду, хоч би як було. Так, я злюсь. Ні, весілля не буде. Принаймні поки що. Але я хочу, щоб з цієї хвилини між нами не було брехні. Алла заплакала та кивнула. — Ходімо на кухню? Я Ганні обіцяв допомогти з пазлом. Алла знову кивнула, але попросила хвилинку. У ванній вона вмилася холодною водою, подивилася на себе в дзеркало. «Більше жодної брехні. Ніколи» Коли вона повернулася, Вадим з дочкою вже їли тістечка. — Гей, ви що без мене почали? Ану, посуньтеся!