Віра, колись зразкова учениця сільської школи, мріяла досягти своєї частки щастя. Вчителі часто їй казали: “Ти багато чого доб’єшся”, і вона їм свято вірила. Залишивши батьків, Віра переїхала в місто і вступила до інституту, де досягла успіху і в навчанні, і в підтримці порядку в будинку та у своєму житті. Все змінилося, коли вона закохалася у свого наукового керівника Петра Івановича. Незважаючи на його сімейний стан та різницю у віці, Віра нічого не могла з собою вдіяти.
Їхні стосунки з професійних перетворилися на романтичні, і вони вирішили, що зможуть зберегти їх у таємниці. На жаль, дружина Петра Івановича дізналася про їхній роман, що призвело до втрати диплома та зіпсованої репутації Віри. Будучи вже безпритульною, вона влаштувалась на скромну роботу до міської бібліотеки, де їй запропонували тимчасово пожити у підсобному приміщенні. Зрештою, добросердна завідувачка знайшла Вірі постійну кімнату в будинку самотньої жінки похилого віку, Варвари Петрівни, якій потрібна була компанія та допомога по господарству.
Несподівано Віра зустрівся із Петром, який тепер продавав автозапчастини на міському ринку. Вона спостерігала за ним здалеку, але не підходила. Пізніше Петро, на подив Віри, знову з’явився, але вже як племінник Варвари. Після відходу дружини він успішно зайнявся новим бізнесом – торгівлею. Коли два самотні серця зустрілися знову, вони знову покохали одне одного, зрештою одружилися і переїхали до квартири Петра. Подружжя залишалося близьким з Варварою до її смерті. Через роки Віра і Петро, тепер уже бабуся і дідусь, здобули щастя, про яке мріяли, хоч і не вірили, що воно збудеться.