У мене два сини та дочка. Сини давно вже отримали свої сім’ї, куnили собі квартири, переїхали до міста. Донька вийшла заміж 14 років тому – і одразу після весілля привела додому нашого зятя. Він виявився хлопцем із золотими руками. Відремонтував весь наш будинок, поставив високу огорожу. Коли треба – доnомагав у городі. Жодного разу в житті не відмовив мені у доnомозі. Донька, однак, постійно сkаржиться, що він мало заробляє. Вона завжди вимагала від Івана їхати на заробітки, але той щоразу відмовлявся.
Чи боя вся, чи дружину не хотів залишати. Дочка одного разу не витримала і сказала, що у такому разі поїде на заробітки сама. І поїхала до Польщі. Приїжджала вона дуже рідко, залишалася на 2-3 дні і знову виїжджала. Та цього року донька не приїхала. Сусіди почали говорити, що Оля наро дила на чужині дитину. Зять, швидше за все, також дізнався про це, оскільки на початку літа вони офіційно роз лучилися. Незважаючи на роз лучення, я того ж вечора повідомила Івану, що він може залишатися в цьому будинку.
Понад те, пообіцяла, що будинок я перепишу на нього. Щойно сини дізнались про моє рішення – з’явилися до нас того ж вечора. Почали говорити, що є моїми спадкоємцями і будинок належить їм по праву. -По праву? Я додзвонитися не могла вам місяцями. Де ви були, коли ми ремонт робили? Що це, сини, ніколи не приїхали, коли треба було збирати врожай? Думали, що Іван сам упорається? Так, він упорався, тому по праву дім та город належать йому. Рішення моє остаточне…