Коли я вийшла заміж, то почала жити під одним дахом зі своєю свекрухою. Квартиру вона мала трикімнатну з шикарним ремонтом. Подруги не приховували, що заздрять мені. Можливо, умови і були хороші, тільки наявність даху над головою ніяк не сприяла кар’єрному і фі нансовому зростанню мого чоловіка. Пройшло багато років. Свекруха давно пішла з життя, а кілька років тому я стала вдовою. Тепер ця троячка належить мені. Зараз мені 50 з гаком, а в квартирі не було ремонту років 20.
Все старе – під’їзди в тому числі. Жити тут стало неможливо. Тому я й вирішила їхати на заробітки до Італії. Мною рухала мрія куnити собі свою квартиру. У нас із чоловіком є син, який незадовго до мого від’їзду одружився – і разом із дружиною став жити в тій самій троячку. Працювали, nлатили за комунальні, мене не турбували. Прооравши на чужині 7 років, я змогла таки накопичити на нову квартиру, на ремонт та меблі. Куnила двійку у престижному районі. Ремонт зробила повністю на власний смак.
Після всього я вирішила знову повернутися до Італії, на рік-півтора, трохи попрацювати і повернутися на батьківщину. А син із невісткою в цей час з нетерпінням чекали, коли ж я їм вручу ключі від своєї нової квартири. -А Ви не знахабніли? Я куnила цю квартиру для себе, одна на неї нагромадила, одна зробила ремонт. І маю віддати її вам? Син нічого не відповів, а невістка заявила, мовляв, мами зі своїми дітьми так не роблять. -Я все життя прожила зі свекрухою з надією на те, що одного разу куnлю своє власне житло. І моя мрія збулася. Так що – вибачте. З молодими я зараз не спілкуюсь. Чи бачите, вони вважають мене жадібною. Ну і нехай…