Знайду того дурня, хто ще в школі вбив у голову моєму братику, що в нього талант художника, приб’ю! Може талант у братика і є, але він захований на недосяжній глибині. Зате самовпевненість і самозакоханість так і пре з нього… Коли брат удома розповів про свій талант, батьки вирішили відправити його до гуртка малювання. Але відвідавши пару занять, брат вирішив, що він уже все знає і перестав відвідувати заняття. Батьки сподівалися, що до закінчення школи син візьметься за голову і кине малювання. Але ні. Братик вирішив вступати до художнього училища. Природно, його мазню там не оцінили і дали від воріт поворіт. – Талант від диплома не залежить! – заявив братик і почав малювати далі… Проте наш батько був іншої думки. – Мої діти мають або вчитися, або заробляти.
Третього не дано! – відрізав він і позбавив братика фінансування. Жити в будинку братикові дозволялося, але ні копійки на кишенькові витрати йому не виділялося. Ображений невизнаний геній пішов з батьківського дому та влаштувався працювати офіціантом. Паралельно малював. Знайшов собі дівчину, яка закохалася в його талант і в братика заразом. Став із нею жити. Через рік, якийсь “шанувальник” купив картину братика. Той запишався ще більше і кинувши роботу офіціанта, повністю перейшов на малювання. Здобувачем у їхній родині була дружина, та й то доти, доки не пішла в декрет. Брат знову почав працювати в кафе, а за півроку купили ще одну його картину.
І знову він кидає підробіток і пірнає у світ фарб. Але грошей на їжу немає. Наша мама не витримала, таки там росте онук, і закупившись продуктами поїхала до первістка. На сьогоднішній день у братика троє дітей. Його дружина не працює, сидить у черговому декреті. А братик малює та малює. За п’ять років він продав три картини. На загальну суму двадцять сім тисяч. І це не в доларах чи євро. Як вони живуть? За наш із батьками рахунок. Ми їх підгодовуємо…