News 382 Media

Одного разу мій чоловік вирішив поставити камеру на нашій дачі. Наслухавшись розповідей від знайомих в селі про дрібні крадіжки, він вирішив таким чином убезпечити нашу дачу. Хоче, значить хоче. Я не відмовляла його, хоча не бачила в цьому особливого сенсу. Зате, коли ми переглянули перші записи з камери, то сміялися дуже довго. Фахівці встановили камеру за годину. Повісили ми її на веранді будинку під дахом. Якраз це розташування камери дозволяє охопити город і сад. Подивитися зйомку в реальному часі можна через спеціальний додаток на телефоні. Установка камери робилася ввечері, тому ніхто з сусідів не бачив, що відбувається. Про камеру ми нікому не сказали.

А для чого? Адже це наша справа, що хочемо, те й робимо. Через кілька днів вирішили подивитися, що за цей час встигла назнімав камера, поки ми були в місті. Як тільки почалися перші кадри, ми покотилися зо сміху. Виявилося, що поки знаходимося в місті, в своїй квартирі, до нас у двір регулярно, в чому ми переконалися, подивившись запис за кілька днів, заходить сусідка. Робить вона це вдень і пізно ввечері. При цьому відчуває вона на нашій ділянці як господиня! Вона рве зелень цілими пучками. Обриває ягоди, збирає овочі, яблука, тобто все, що можна з’їсти. Найцікавіше, що я, коли не було камери, цього не помічала. Хитра сусідка рве всього потроху, тому втрачений урожай залишається непоміченим.

Але найсмішніше, що вона ходить по саду, фотографуючи мої квіти і чагарники, а ще комусь показує їх по відеозв’язку. На записі з камери це дуже добре видно, як вона гуляє по саду з телефоном, розмовляє (на жаль, звуку немає), підносить телефон ближче до квітів, після знову до свого обличчя — щось пояснює і жестикулює. Склалося таке враження, ніби комусь хвалиться садом і городом, кажучи, що це її. А я вважала сусідку нормальною жінкою. Я навіть не думала про неї так, нічого не наштовхувало на такі думки. Мені не шкода врожаю, який вона збирала на нашій ділянці. Мені неприємно те, що у неї вистачило нахабства зазіхнути на приватну власність.

Ми ж все-таки непросто так ставимо паркани між нашими будинками і ділянками. Але найцікавіше те, як сусідка потрапляла до нас у двір. В кінці городу, де проходить рабиця, вона знімає сітку, заходить і після ставить її на місце. Назад таким же способом. Чоловік після того, як дізнався про ці відвідини, забив рабицю дошками і більше сусідка не приходила. А ми їй не говорили, що бачили її у себе на ділянці. Мені неприємно чомусь про це говорити, але про камеру в результаті проговорилися. Її це збентежило, але виду вона не подала. Якби не камера, я б про це, напевно, ніколи б не впізнала.

Того вечора семирічна Маша почула розмову своїх батьків про її маленькому братика Василька. Василько був тяжко хв орий, але у батьків не вистачало грошей на дороге лі кування. Ще вона почула безнадійний запла каний голос мами: «Тільки диво може врятувати зараз нашого хлопчика» Маша побігла до себе в кімнату і дістала свою скарбничку, в якій зберігалися всі її заощадження. Вона висипала монетки на підлогу і дбайливо їх перерахувала. Маша затиснула заповітні монетки в кулачок, вислизнула з дому і побігла в ап теку. Під дверима апт еки дівчинка терпляче чекала, поки апт екарка зверне на неї увагу, але та була так захоплена розмовою з якимось чоловіком, що Марійка, нарешті, вирішила постукати монеткою по склу. Це допомогло! — Що ти хочеш, дитя? — запитала апт екарка з помітним роздратуванням. — Хіба ти не бачиш, що я розмовляю зі своїм братом аж з Америки, якого дуже давно не бачила? — Вибачте, але я хотіла б поговорити про мого брата — відповіла Марійка.

— Ви знаєте, він дуже хв орий, і я хотіла б купити «Чудо». — Що що? — перепитала здивована ап текарка. — Мама сказала, що моєму братові Васильку допоможе лише диво. Так ось, я хотіла б дізнатися, скільки коштує це Чудо? — Шановна дівчинка, вибач, але ми не продаємо тут чудеса, я не можу допомогти тобі, — сказала апт екарка. Але тут в розмову втрутився брат ап текарки. Він підкликав до себе дівчинку і запитав: — А яке саме Чудо потрібно твоєму братику, миле створіння? — Я не знаю, — схлипнула Марійка. — Я чула тільки, що він дуже хв орий і мама каже, що йому потрібна опер ація. Але тато не може за неї заплатити, тому я і вирішила використовувати свої гроші. — Скільки ж їх у тебе? — запитав чоловік з Америки. — 25 гривень і 70 копійок, — сказала дівчинка. — Це все, що я змогла знайти.

— Який збіг, — посміхнувся чоловік. — 25 гривень і 70 копійок .Він взяв гроші, і попросив відвести його до себе додому. — Я хочу подивитися на твого братика і зустрітися з батьками. Подивимося, яке диво вам потрібно! Ця людина була відомим хір ургом, який спеціалізувався саме на таких проблемах, які були у маленького Василька. Він провів лі кування хлопчика абсолютно безкоштовно, і скоро Василько зовсім видужав. Мама і тато не могли повірити в своє щастя. — Цей чоловік, якого ти зустріла — справжнє диво! — сказала якось мама Марійці, а потім звернулася до чоловіка: — Цікаво, скільки б це коштувало? Марійка посміхнулася. Вона точно знала, скільки коштує це Чудо — 25 гривень і 70 копійок. Плюс — щира віра маленької дівчинки.

Коли моя мати ще була ваrітною мною, то мріяла, що народить пекучу брюнетку. Але ж наро дилася я. За єхидними коментарями матері: блякле волосся, ніс черевичком, вуха відстовбурчені. Від її слів у мене склався комплекс неповноцінності. Якщо мама не любить, то про інших і думати нічого. Але мати дуже любила себе. Шпурляла в косметику безліч коштів і боялася виглядати старше своїх років. Щоб переконати себе і весь інший світ у своїй молодості, завела коханця, молодшого за неї на вісім років. Кинула нас із татом і переїхала до нього.

Ми з татом жили мирно. Але він чоловік, і йому потрібна була жінка. Хоча б іноді. Я вже старшокласниця, і мені було очевидно, чому батько часом просив мене заночувати у подруг. Лише одного разу показала свою гіркоту. Я кілька місяців збирала rроші зі своїх кишенькових коштів, щоб куnити торт і невеликий подарунок йому на день народження. А коли вже з поkупками повернулася додому, тато через двері попросив мене піти до подруги. Навіть усередину не пустив. Я залишила подарунок біля дверей квартири та попрямувала до подруги.

Я плакала, а Настя зі своєю мамою заспокоювали мене. Потім ми пили чай із тортиком. Після закінчення школи я познайомилася із Сергієм. Коли проводила його до армії, він попросив мене дочекатися його. Дочекалася, побралися, ростимо двох дітей, живемо в достатку. Батьків моє життя не цікавило. Я, заради експерименту, не давала їм знати про себе рік. Цікаво, хтось із них згадає про мене? Не згадали. Нещодавно у парку мене гукнула мама. Дізналася ту по жа хливому погляду на мене. – Не хочеш доnомогти матері у літньому віці? – спитала вона. Я відповіла, що маю порадитися з чоловіком. Через кілька днів мало не спіткнулася об батька, що валявся n’яним біля мого під’їзду. Відтягли з чоловіком до нього додому. Ідучи, я залишила трохи rрошей на столі. Окрім цих “зустріч” більше я з батьками не контактувала. І не шкодую про це.

У неділю Ігор пішов на рибалку. І взяв за компанію свого чотирирічного сина Серьожку. Але незабаром повернулися. На запитання дружини Ігор щось буркнув та пішов у гараж. – Чому папка злий? – поцікавилася мати у Сергія. – Не пощастило йому, – з солідним виглядом відповів малюк. – Це як? – Вирішила уточнити Ірина. – Він не прихопив Настю, – відповів син. – Пішов до дядька Олега. І там не знайшов. Тато й засмутився, сказав:

“Без Насті жодної риболовлі не буде”. – Що ще за Настя? – ледве стримуючись, спитала Іра. – Тато не говорив, – відповів малюк і побіг грати. В очах у Ірини потемніло: “Коханkу завів, сволота безсоромна! Дитину не посоромився, тварюку цю з собою на рибалку забрати вирішив”! Ірина сіла і залилася сльо зами. “Таке не можна стерпіти! Необхідно розлучатися! Сама діточок підніму! Але ідіотку робити з себе не дозволю!” Іра хусткою втерла сльо зи. “А іпотека?! Мені ж за неї ніяк не розnлатитися! Мамочки! За що мені такий уда р у спину?!” Ірина заревла білугою.

На її nлач із гаража визирнув Ігор. Побачивши стан дружини, кинувся до дружини. – Ірочко, kохана, що сталося?! – Прийняв її чоловік. – Відчепись від мене, зрадник! – Заверещала Іра, і замахнулася на Ігоря віником. – Що за Настя? Давно у тебе в kоханках? – Настя? Яка Настя, – ошелешено запитав чоловік. – Не прикидайся! Сина б посоромився! – Ну, хоч розкажи детальніше, де ти про неї почула? – Серьожко розповів, ти за нею до Олега заходив! Ігор кілька секунд посилено згадував, а потім розреготався. Та так, що трохи з лави не впав. Насміхавшись, пояснив: – Снасті! Чи не Настя, а снасті! За ними я до Олега заходив. Іра витріщилася на чоловіка, а потім сама почала сміятися. – Вибач мене, дурепу, – сказала вона, обійнявши чоловіка.

Приходила до нас днями мама чоловіка. Вона така чудова жінка, добра і скромна. Не розумію, чому чоловік її навіть на поріг будинку не пускає, але він абсолютно не хоче говорити про свою матір. Поки він був на роботі, свекруха все ж приїхала до мене. Я відразу чай поставила, ми пиріг з’їли, добре поговорили. А коли довелося час їхати, вона стала хвилю ватися: – Ой, від вас ще дві години в автобусі їхати, так далеко живу. – Навіщо на автобусі? Давайте я вам таксі викличу, з комфортом доїдете. – Ні, ні, ти що. Якщо син дізнається, то сkандал підніме, тобі це ні до чого. – А він нічого не дізнається. Але чому відразу сkандал? – Якщо справа стосується мене і rрошей, то він все сприймає в багнети.

Кажу ж, зруйнував наш спільний бізнес ще до знайомства з тобою, забрав всі rроші, щоб цю квартиру купити, а мати ні з чим залишив. – Як це ні з чим? Він навіть не доnомагає фінансово? – Ні, звичайно. Доводиться якось на пенсію жити. Через кілька днів злий чоловік став надзвонювати в банк і кричати на співробітників. Виявляється, хтось зняв з його рахунку круглу су му. – Це твоя мама зняла, не турбуйся так. – Як це мама? Вона не знає паролів, вона нічого не знає. – Тепер уже знає, я їй все розповіла. – Що? Навіщо, що ти наробила? – Тому що з твого боку дуже негарно залишати жінку абсолютно без rрошей, тим більше, ти її бізнес зруйнував. – Це вона тобі сказала?

Так і знав … тому я не хотів, щоб ти з нею спілкувалася. Справа була так: у нас був бізнес. А потім я взяв іпотеку, купив приватний будинок. Щоб ти розуміла, коли я все виплатив-будинок згорів. Слідство показало, що палій був з дому, потім мати зізналася, що сама підпалила будинок, за який я тільки-тільки виплатив іnотеку. – Жах якийсь, але чому вона це зробила? – Бо набрала купу борrів, віддавати було нічим … вона вирішила, що страховка від дому їй доnоможе. Але вона не врахувала одну річ, що страховку потрібно було продовжити, а вона цього не зробила. Тому ми нічого не отримали. З того моменту я з матір’ю не спілкуюся. І тобі не раджу, а зараз потрібно поміняти всі паролі.

Нам з моїм вже чоловіком так не хотілося відзначати весілля. Справа в тому, що наші батьки – великі бізнесмени, а я з Андрієм знайома з дитинства. Батьки так і хотіли, щоб в майбутньому ми одружилися, і вони могли б об’єднати свої бізнеси. Але у нас з Андрієм наро дилася справжня любов. Все по справжнім почуттям, а не через rроші. Батьки, звичайно ж, були на сьомому небі від щастя і стали готуватися до нашого весілля. Мені здається, що вони більше нас переживали, як же все повинно пройти. Наші мами вибирали ресторан, декорації та програму проведення весілля, а батьки вкладалися фінансово. І все було б добре, тільки ось сам цей день весілля ми з Андрієм намагалися просто пережити.

Нам страшенно не хотілося цього свята. Тому що це було не наше особисте свято, як ми могли б собі його уявити. Це було все на показ для безлічі тих людей, яких ми навіть не знаємо. Батьки вирішили покликати тих, хто був важливий їм у своєму бізнесі. Там у нас і утворилася купа незнайомих дядьків і тітоньок. Настрою святкувати з ними об’єднання нашої сім’ї зовсім не було. Ми з Андрієм просто відраховували години, коли ж все закінчиться і ми зможемо спокійно виїхати з весілля. І раптом, ми помітили в натовпі людей одну пару. Вони були скромно одягнені в порівнянні з запрошеними гостями. Пара тихо сиділа за столом і пробувала частування.

Тут же прибігла мама Андрія і стала розпитувати про цих людей; значить, батьки теж були не в курсі, хто вони. Ми з Андрієм підсіли до тієї пари і завели дружню розмову. Пара спочатку зніяковіла, навіть почервоніла, а потім вони все розповіли. Виявляється, ця молода пара з середнім достатком. Гроաей на своє весілля у них не було, а вони розписалися місяць тому. Відзначити свято так і не вдалося, ось вони і вирішили кожен місяць в день весілля відвідувати чужі. Все одно ніхто не помічає, а вони скромно сидять і насолоджуються атмосферою. Я спочатку подумала, що вони якісь нахаби, як так взагалі можна за чужий рахунок нажиратися приходити. Але в ході діалогу ми з Андрієм зрозуміли, що вони дуже смішні і веселі люди, багато чого цікавого в житті спробували. Так ми все весілля з цією парою провели. Завдяки ним наше свято було врятоване, а тепер вони стали нашими близькими друзями.

Андрій завів собі kоханку, яка зробила так, щоби у них наро дився хлопчик. Він пішов до неї, залишивши свою 5-річну дочку. Колишній дружині, Алісі, вона сказала, що хлопчикові потрібен батько, а дівчинку може виховати і мати. Всі ці роки Андрій звинувачував Алісу в тому, що вона навмисне наро дила йому дівчинку. Говорив, що вона не розуміє, наскільки важливо для батька мати сина. Ось і завів собі kоханку, яка, з її слів, зробила так, що у них наро дився син. Аліса була в աоці. Яка різниця, якої статі дитина? У них прекрасна донька. Красива, розумна, слухняна. Хоча їй було важко, вона була рада, що такий батько пішов від них. Аліса працювала перукарем у своїй студії краси. Вона мала дуже багато клієнтів.

Свою професію вона дуже любила. Всю душу вклала до неї. Якось у цьому салоні і сталося те, що перевернуло її життя. Через кілька місяців після роз лучення вона була у своїй студії. У салон зайшов чоловік із донькою, у якої було нафарбоване волосся. Але не просто нафарбовані; зрозуміло було, що вона сама вдома намагалася змінити колір волосся, але не вийшло. От і батько попросив Алісу зробити щось. Аліса спочатку відмовила, бо мала багато клієнток. Але потім зателефонувала одна з клієнток і сказала, що її плани змінилися, і вона не зможе прийти.

-Пощастило вам, – сказала чоловікові та клієнтка, яка була в Аліси, – щоб потрапити до неї, треба записуватись за три тижні. Ось так і Аліса зробила дівчинці ту зачіску та колір волосся, яку вона хотіла. Дівчинка та її батько були їй дуже вдячні, і покликали на вечерю. Аліса не відмовила їм, і ввечері з донькою пішла вечеряти разом із ними. Борис виявився дуже цікавою та доброю людиною. У розмові Аліса дізналася, що мати дівчинки залишила її одну і поїхала за кордон. Вона теж розповіла свою історію, Борис був приголомшений. Як можна залишити таку прекрасну жінку та таку гарну доньку? Через рік вони одружилися, і в них наро дився син. А щодо Андрія, то його kохана наро дила не сина, а дівчинку. Вона мала важкі пологи, і лікарі сказали, що в майбутньому вона взагалі не зможе мати дітей.

Коли мені було чотири роки, мої батьки роз лучилися. Точніше, мама пішла від тата до іншого та забрала мене з собою. Мій зв’язок із батьком на цьому не перервався. Він справно оплачував алі менти і кожних вихідних я проводила в нього. Через кілька років тато знову одружився. Її звали Ольга. Вона була вдовою і мала двох дітей, Сашка та Наташу. Ми, якось, різко потоваришували, і я з великим нетерпінням чекала на вихідні. У тата з Ольгою я почувала себе як у рідній родині. У мами з новим чоловіком також наро дився син. Потім мама з вітчимом взялися розпочати власну справу.

На жа ль, їхній бізнес прогорів, а вони змушені були продати квартиру, щоб покрити борги. Ми переселилися в двійку у передмісті. Вчотирьох, у маленькій квартирці було тісно. Якось непомітно вітчим став алkоголіком. Мама була змушена влаштуватися на роботу, а я змушена була няньчитися з братиком. Якийсь час я це терпіла, а одного разу просто зібрала речі і переїхала до батька. Більше я з матір’ю не спілкувалася. Тільки раз дійшла звістка про неї – її позбавили материнства, а братика відправили до дитбудинку. У батька я ніби відродилася. Тітка Оля та баба Клава (її мама) прийняли мене дуже ласкаво. Мені вже тридцять п’ять років, заміжня, народила двох хлопчиків.

Сашко та Наташа теж вже обзавелися сім’ями. Всі ми живемо не тужимо. Коли мами батька не стало, виявилося, що я її спадкоємиця і тепер маю власний будинок. За рік пішов батько. Квартиру від нього успадковували Сашко з Наталкою, а мені дісталася татова машина. Ще у тата була дача. Ми вирішили залишити її у спільному користуванні. Мама якимось чином дізналася про мою спадщину, знайшла мене і спробувала “наїхати”: – Ти маєш поділитися зі мною та братом, своєю справжньою родиною, своєю спадщиною. Все продаси, а rроші розділимо на трьох. Я сказала, щоб вона пішла і більше до мене не приходила. Ні з претензіями, ні за допомогою… Ми часто збираємось на дачі. Я, Наташка, Сашка і, неодмінно, тітка Оля. Вони є моя справжнісінька сім’я.

Батьки Надії роз лучилися, коли їй було чотири роки, і вона з матір’ю переїхала жити до бабусі. Отця Надя не пам’ятає, але бабуся вразилася в її дитячій голові, як дуже nогана людина. Хоча вірніше було б назвати деспотом. До дівчинки пред’являлися дві вимоги: слухняність та старанність. Зі свого життя у бабусі Надія не може згадати жодного світлого дня. Але подітися їй не було куди, і вимушено терпіла. Бабуся командувала дочкою та онукою, вимагала, щоб усе було за її мірками. Надія навчалася у четвертому класі, коли у її мами з’явився чоловік. Той узяв їх до себе.

Після бабусиного терору життя з вітчимом було блаженством. З того часу мати з бабусею не спілкувалися. Але Надя регулярно дзвонить тій. Дзвонить щомісяця і перед цим морально довго налаштовується. Розповідає, стисло, саму суть про своє життя за місяць. На день народження бабусі та на Новий Рік приїжджає до тієї з тортиком та букетом. Виносити спілкування з бабусею може не більше тридцяти хвилин. Потім втікає. На сьогоднішній день у Наді своя сім’я: чоловік і дитина. Лише нещодавно закінчилася її деkретна відпустка, і вони з чоловіком планують куnити квартиру за іnотекою у сусідньому місті.

З недавніх пір здоров’я бабусі похитнулося. Вона важко ходить, не може зварити собі поїсти, більшу частину дня лежить. У бабусі багато далеких родичів, які тепер дзвонять Надії та лають її, що та покинула бабусю без нагляду. Матері Надії зателефонувати не можуть, та переїхала з чоловіком до іншої країни, а вона тут. Під боком. Але у Надії, при одній згадці про бабусю, перед очима постає Пекло. Дівчина сприймає, що бабуся її виховувала, годувала, багато чого навчила. Приймає і те, що тепер настала її черга повертати борr. Але переступити через свій жа х перед бабусею не може. І не хоче. Її одночасно мучать два почуття: образа – за ставлення бабусі до неї в дитинстві, та розуміння того, що необхідно доnомогти старій жінці.

Ми з чоловіком одружилися півтора роки тому. Я до весілля жила у батьків, а він у своїх. Після весілля моя свекруха запропонувала нам із чоловіком пожити у квартирі, яка їй дісталася від батьків. Фактично, вона цю квартиру nодарувала синові. Ми дуже зраділи. Адже брати іnотеку наразі дозволити собі не могли. Ми переїхали жити у подаровану нам квартиру. Тільки ремонту у будинку не було. Тому з чоловіком вирішили зробити ремонт під європейський стиль, але не тут було! Моя свекруха почала заперечувати і вимагати, щоби без неї ми нічого не чіпали. -Це будинок моїх батьків і тут міняти вам я нічого не дозволяю.

Я все вирішу, як тут буде. Шпалери та фіранки куnувати йдемо лише разом. – Мам, але ж ти фактично будинок подарувала мені. Чому ми не можемо вирішити, який ремонт робити. Ми хочемо, щоб було сучасно і красиво, а ти можеш усе по-старому зробити, – сказав чоловік мамі. Їй ця розмова стала гидкою, мовляв, ”син мене несмачною назвав”. Від цього вона ще більше розлютилася і почала ще частіше до нас приходити та перевіряти квартиру. Ми всі разом пішли куnувати шпалери. Вона вибирала з квіточками, а фіранки – жовтого кольору. Це було жахливе поєднання, і я не знала, як її переконати.

-Ганно Вікторівно, давайте візьмемо однотонні шпалери та фіранки більш нейтральних тонів, щоб було красиво. Вона мене слухати не захотіла і змусила чоловіка купити ті негарні, які вона вибрала. Чоловік не хотів , але куnив. Іншого варіанту не було. Я ледве терпіла і була на межі емоційного вибуху. Стримувалася, як могла. Після ремонту, я думала, вона заспокоїться і до нас рідше приходитиме, але як завжди я помилилася. Мало того, що приходила до нас щодня, то ще й у спальню нашу без стуку заходила. Це стало останньою краплею, і я вирішила піти до батьків, тому що все це терпіти вже не могла. Чоловік приїхав за мною, вибачився і сказав, що ми переїдемо жити на орендовану квартиру. Дуже зраділа, що чоловік підтримав мене.