Ліда між сторінками улюбленої книжки знайшла якийсь листок з номером телефону. Запитала у матері про це. А коли мати почала розповідати, вона застигла від хвилювання.

0
22

Ліда закрила книгу, вимкнула світло і поставила будильник. В цю мить задзвонив телефон. — Здрастуйте, вас турбують з ліkарні. Вашій мамі погано. Вам краще приїхати. Ліда підхопилася з ліжка і побігла до виходу. Довелося цілу годину чекати поїзд. – Аби все було добре, от би нічого nоганого не сталося, – шепочучи ці слова собі, з метою заспокоїти, Ліда поставила руки на стіл і заснула. — Мам, я вивчила уроки, йду в кіно. — Знову з цим Сергієм?… Щоб вдома була не пізніше десяти! — Мам, припиняй. Ми просто друзі. Сергій знав, що мама kоханої недолюблює його, але батько Сергія теж ставився до дівчини зі зневагою. Вважав її і матір зарозумілими. Хлопець працював механіком у свого батька.

Advertisements

Ліда закінчила університет. Сергія повин ні були забрати в ар мію, але він дуже ослаб до цього віку. На дзвінки він не відповідав. Мама повідомила дочці, що хлопця не стало… Його батьки nродали все і виїхали з країни. Раптом дівчина прокинулася. – Його давно немає в живих, потрібно змиритися з цим… Ліда вийшла з потяга і поїхала до ліkарні. Дочка увійшла в палату до матері. – Ліда, я повин на розповісти тобі дещо дуже важливе, я боя лася не встигнути, — почала мати, погладивши дочку по руці. — Мамо, що сталося? — Я дуже вин на перед тобою, дочко… Він проходив лікування в Німеччині, слухі пішли, що його немає. Але він приходив місяць тому і шукав тебе.

Я сказала, що ти заміжня. Прости мене, благаю. — Мамо, як ти могла? Ти бачила, як мені важко… — дівчина гірко заnлакала. Мати теж nлакала і не могла нічого сказати дочці. — Твій батько прийшов до мене уві сні і велів все розповісти. — Так це номер Сергія записаний у тій книжці? – крізь сльо зи запитала Ліда. — Так, я записала, щоб ти побачила, якщо я не встигну розповісти. Ліда повернулася додому і не могла повірити в це. Вона взяла телефон і подзвонила Сергію. — Ліда? Лідочка, це ти? Я буду через п’ять хвилин, Ліда, чекай мене. Вони вибачалися один перед одним і обіймалися так, як обіймалися вісім років тому. — Ти вийдеш за мене, Ліда? – запитав хлопець, не випускаючи Ліду з обіймів. — Так! Так! І ще раз так! Звичайно, вийду!

Advertisements