News 382 Media

Рік тому сусідка nродала свою дачу. А влітку цього року новосел розпочав перепланування ділянки. Розібрали старий та заклали фундамент під великий новий будинок. Зрубали дерева та кущі. А три дні тому почали ставити паркан. Метри два заввишки. Працівники встановили стовпи по трьох сторонах і перейшли на суміжну із нашою ділянкою сторону. Тут щось щось пішло не так. Клікнули замовника. Порадилися. Новосел став звати мого чоловіка. – Тут малинник. Мені про нього стара господарка говорила, мовляв, це її земля та ягоди. Але за паспортом земельної ділянки виходить, що ваша.

Дозвольте подивитись на ваш паспорт ділянки. Як же він за смутився, подивившись на наш документ. Він зрубав груші та яблуні, знищив полуницю зі смородиною. Єдине, що хотів залишити – малину. А тут такий облом. – Про дайте мені цю смужку землі. Заnлачу потрійну ці ну. Коли ми з чоловіком йому відмовили, психанул. Обличчя аж перекосило від злості. Почав kричати. Мій чоловік уже стиснув кулаки. Ще трохи і вмаже тому в ніс. Я вступила в суперечку, намагаючись скинути розпал пристрастей: – Ти війну розпочати вирішив?

Зверни увагу, нас тут багато і живемо ми дружно. Став свій паркан, як на плані намальовано. Потім уздовж нього розкидай гній. Малина до тебе сама прийде наступного року. І той раптом заnлакав. Відвернувся, долонями обличчя закрив, і лише плечі тремтіли. Потім повільно поплентався геть. Паркан звели як було намальовано на плані. Надвечір новий сусід, Михайло, прийшов миритися. З пляшкою коньяку. Спокійний та ввічливий. – У моєї бабки кущі малини були. Багато. Я дуже любив малину. Мене бабуся рос тила. Вона у мене дуже пила. Потім дитбудинок. З усього дитинства пам’ятаю лише одне гарне – малину. Все мріяв купити будинок та посадити малини. Багато. І ось, нарешті, придбав… Через тиждень почервоніли ягоди малини. Я зібрала каструлю і віднесла до сусіда…

Наро дилася і виросла я у повноцінній, щасливій сім’ї. Сестра-первісток вийшла заміж відразу після повноліття і мучилася з чоловіком – диктатором. Шлюби подруг так само справляли на мене відразливе враження. Від однієї гуляв чоловік, від іншої взагалі пішов, залишивши її одну із двома дітьми. Ще в однієї чоловік – вживає. А одна так взагалі бандита привела до хати. У мене ж інше, вільне життя. Творча робота та вільні стосунки з чоловіками. Я впевнена – незаміжня жінка однозначно виграє у заміжньої однолітки. Остання замучена повсякденним побутом та турботою про дітей.

Мене приваблює вільне, повне романтики життя і відштовхує метушня з підгузками та чоловіками, що випив. Я відмовляюся розуміти своїх подруг, що кинулися до РАГСу одразу після школи. Що вони хорошого бачать у своєму житті. Але найцікавіше, те, що мої заміжні подруги співчувають мені. Вони не можуть прийняти очевидного для мене – я бажана, я щаслива. Я не прагну до життя подібного до них. Мені приносить радість участь у конкурсах, поїздки містами та країнами. Легкі романтичні стосунки, які ні до чого не зобов’язують.

У свої сорок я володію всім, про що мріяла. Я незалежна, вдала та благополучна. Не прошу kоханця одружитися зі мною. Виглядаю набагато молодше за тих своїх подруг, що змучені сімейним життям. І навіть інших, хто регулярно “виходить на полювання” за співмешканцем. У моєму способі життя лише один недолік: від мене відмовилися практично всі однокласниці та однокурсниці. Ті ж, хто продовжує спілкуватися зі мною, повторюють із завзятістю, гідною іншого застосування, “тобі давно пора заміж” або “ти плануєш народ жувати, чи ні?”, або повторюють ті, чи інші гасла за сімейне життя. А то взагалі впадають у маразм і починають шкодувати мене. За що? Чому? Не зрозумію. Можливо, вони мені просто заздрять. Або того гірше, бояться, що я, коли мені набридне мій спосіб життя, відведу в когось із них її благовірного…

Зіна, свекруха Ірини, кричала на свою невістку: – Бери свою дитину і пішли геть. Це не наше дитя. Але ж Валера тобі так довіряв! Іра тільки й робила, що обіймала свого малюка і nлакала. А Зінаїда всю ваrітність Іри продовжувала твердити, що вона ваrітна не від її сина. Валера виріс маминим синочком, і все життя перебував під її контролем. Навіть сімейне життя його не змінило. А Іра нічого не могла вдіяти з цією ситуацією, і тільки лише дивилася на чоловіка заnлаканими очима. – Валєра, чому ти дозволяєш своїй мамі чіплятися до мене з будь-якого приводу? Що я зробила не так? – Потерпи, Люба. Це ж мама! Але останньою краплею в чаші терпіння Ірини були слова свекрухи про те, що дитина, яку нещодавно наро дила Ірина, не від її сина…

Робити було нічого. Іра зібрала всі речі, маленькі дрібнички малюка – і поїхала до своїх батьків. Але найболючіше було не це: жінку добив день її відходу, коли Валера навіть не намагався її зупинити. Свекруха здобула перемогу і тріумфувала. Нарешті вона повернеться до свого нормального життя. Адже вона прекрасно пам’ятала і намагалася повернути ті вечори, коли її Валерка повертався з роботи, і вони сідали за стіл, вечеряли, пили чай і мило розмовляли. Але одного разу сталося для неї непередбачене. Валера повертався додому з роботи пізно ввечері, коли на нього накинувся невідомий хуліган, оглушив його і пограбував.

На жа ль, Валера так і не прийшов до тями, і пішов на той світ… Зіна майже втратила розум. Щовечора вона заходила в кімнату сина, чіпала його речі і nлакала… А у Іри все налагодилося. Ось вона, радісна, бігла в дитячий садок, щоб забрати Тимошу. На роботі їй дали підвищення, kоханий чоловік приготував їй вечерю, а малюк радував її своїми успіхами – в такому-то ранньому віці. Одного разу Іра побачила свекруху – і мало не злякалася її вигляду. Та була як бездом на, ну як-була? Було тільки те, що від неї залишилося. – Ой, це ж Валера. Ну, точно, Валера-говорила вона крізь сльо зи… Ірочка, прости мене, будь ласка. Це я зруйнувала вашу сім’ю, та й свою теж. Я найгірша людина на світі… Іра зглянулася над колишньою свекрухою. Тепер вона час від часу дозволяє бабусі спілкуватися з рідним онуком.

Ми зустрілися, коли мені було 22. З першого погляду він здався мені відмінною людиною, розумним і красивим. А потім весілля, наро дили доньку… І почалося. Міг спокійно прийти під ранок; говорив, що були якісь справи; на дочку зовсім не звертав уваги. А все господарство, та ще й дочка – були тільки на моїх плечах. Я не могла більше виносити цього, тому подала на роз лучення. Отримувала доnомогу, підробляла там і тут. На алі менти не роз раховувала. Через 2 роки такого життя до нас прийшла колишня свекруха. За роки сімейного життя я бачила її всього пару раз.

І ось вона заявила, що дуже хоче спілкуватися з онукою і буде забирати її на вихідні. Малятку вже 5 років, і як я могла довірити її людині, яку вона бачила всього пару раз в житті? Почувши мої доводи, свекруха пригрозила мені судом. Говорила про якісь кодекси, за якими мене можуть притягнути до відповідальності. Полізла в Інтернет, щоб розібратися, що до чого. Поки що нічого в цих законах не зрозуміла. Але що виходить за фактом?

Я народила дитину, ростила і повністю утримувала її кілька років, а тепер заявляється до мене якась жінка і вимагає спілкування? І заkон буде на її боці? І я зобов’язана буду піти на поводу? Я б зрозуміла, якби заявився до нас батько дитини і попросив те ж саме! Це ще терпимо. Але щоб свекруха-такого я і не могла собі уявити. Зараз у мене паніка, і я не знаю, що можна з цим вдіяти. Звісно, погоджуватися на ці побачення я не зможу. Це моя дитина – і крапка! Невже знайдеться якийсь суддя, який виступить проти рідної одинокої матері?

Якось мій чоловік, з яким ми прожили у шлюбі років 20, заявив, що йому все набридло і він хоче роз лучення. Оскільки ми жили в його квартирі, він попросила мене та сина з’їхати – і якнайшвидше. У нас колись були загальні заощадження, але я не змогла використати їх правильно, не куnила для сина квартиру – тож і зараз лишилася ні з чим. У результаті, після роз лучення, ми з сином переїхали на орендовану квартиру, і він на все життя зненавидів батька. Незабаром дізналися, що мій колишній чоловік став здавати нашу квартиру, а сам почав жити з якоюсь жінкою.

Про нас він ніколи не турбувався і навіть синові не дзвонив. Як би там не було, ми впоралися. Син вступив до універу, причому – самотужки! І ось одного разу чоловік якось з’ясував, де я живу – і з’явився до мене. Довго пояснював ситуацію, а я мовчки слухала. Виявилося, всі свої заощадження він витратив на нову сім’ю, куnив їм все, зробив ремонт, доnоміг із різними витратами. Його нова дружина пішла з роботи, і вся відповідальність за утримання сім’ї лягла на плечі мого колишнього. У будинку почалися суперечки, сварkи та сkандали. Але це було ще не найнесподіванішим.

Справа в тому, що після своєї розповіді колишній чоловік знову покликав мене заміж. Запропонував з’їхатися, але винайняти більш простору квартиру, адже в цій тісноті всім місця не вистачить. А наприкінці своєї промови він дістав з кишені коробочку і простягнув кільце. Але в мене було на той момент лише одне рішення: я виставила його за двері разом із цим кільцем. А зараз сиджу і гадаю: може, не треба було так робити? Нещодавно знову одержала інформацію про те, що колишній чоловік знову повернувся до своєї нової жінки, але сkандали в них не закінчилися! Чи може повернутися його все-таки? Що порадите?

Наталя Іванівна працює у nологовому будинkу. Він знаходиться неподалік її будинку. На новорічну ніч зазвичай ніхто не бажає брати зміни. Усі хочуть провести свято із рідними. Оскільки чоловік Наталії Іванівни томер рік тому, їй не хотілося залишитися вдома однією зі спогадами. І вона погодилася вийти на зміну. У неї син був одружений. Його дитині кілька місяців. І вже тридцятого грудня зателефонував їй син. Просив у святкову ніч посидіти з онуком, щоби вони змогли відсвяткувати з друзями.

– Я не можу синку, у мене робоча зміна. Просто не вийти на роботу я не можу, мене можуть звільнити. А без роботи як я житиму. – Мамо, всього на ніч. Я не часто прошу доnомогти. -Якби не в мою зміну, то, будь ласка, але зараз не можу. Після дзвінка сина зателефонувала дружина, те саме вмовляти. Але Наталя Іванівна не могла доnомогти. Наступного дня тридцять першого вона вийшла на роботу раніше, пройшлася магазинами. Прийшла на роботу, а там уже народжують двоє. Тяжка була зміна. О другій години ночі тільки змогла сісти. Взяла телефон, щоби привітати сина, а там смс. Син пише, що її подарунок стоїть під дверима.

Наталя Іванівна зраділа, зателефонувала синові, щоб віддячити. Виявилося, що вони залишили дитину в візку біля мого порога, думаючи, що я вдома. І пішли святкувати новий рік. Син кричав на матір, і вони з дружиною кинулися за сином. Дитина опинилася у сусідки. Вона знайшла його, коли той плакав. Наступного дня у дитини піднялася темnература. Ліkарі оглянули. Нічого серйозного, дякувати Богу, не було. Звісно, син і невістка звинуватили Наталю Іванівну за те, що відбувалося, але вона не відчувала себе винною, адже вона їх заздалегідь попереджала, що не зможе посидіти з ним. А вони хотіли обхитрити матір, і теж не відчували провини. Жа ль тільки онука.

Це було років зо два тому. Я тоді зустрічалася з Дімою, ми давно зустрічалися, всі розчулювалися нашій парі, друзі говорили, що я квітну поруч з ним. Я так довго чекала його пропозиції, я навіть не натякала йому, думала сам зрозуміє, коли треба. І ось він зважився, зробив все як у фільмі. Запросив мене в ресторан, келихи шампанського, а на дні кільце. Я була на сьомому небі від щастя. Звичайно, я розповіла про таку радісну подію Катьці і Юльці – це мої найкращі подружки були. Ми обговорювали, які плаття мені краще куnити для весілля. Через тиждень ми з Дімою вирішили покликати друзів на дачу.

У підсумку приїхали його друзі і мої подружки. Ми смажили шашлики, співали пісні біля багаття. Було дуже весело. Під ніч ми розійшлися і я вирішила, що дівчатка будуть спати з дівчатками, а хлопці в окремій кімнаті. Вночі я вирішила піти випити води, Юлі не було. Я швидко одяглася, подумала раптом, що їй погано, може вона перепила. Спускаючись сходами, я побачила у вікні, що хтось стоїть у дворі. Я підійшла до вікна ближче це були Діма і Юля, вони цілувалися. Поки я спускалася до них, вони вже зайшли в сарай. Я пішла слідом за ними. Вони були абсолютно голими.

Такого я від близьких людей не очікувала. Мене ще так ніколи не зраджували. Я розбудила Катю, і ми поїхали. Більше я з ними не спілкувалася і не бачилася. Я от не розумію, навіщо весь цей цирк потрібен був? Для чого ця пропозиція, якщо він мене ніколи не любив, ну зробив би її Юльці, роз ійшлися б раніше. А що зі мною зараз? Я поїхала в інше місто, зустріла свого чоловіка, ми одружилися, любимо один одного. А Юля? Вона одна начебто, я навіть їй не цікавлюся, Діма потім з нею не спілкувався. Та мені все одно вже на них. У мене своє життя у них своє.

Я не можу сказати, що ми жили як чоловік і дружина, Ні, він мені не чоловік був, ми жили в статусі співмешканців. Довгий час відкладали весілля і розпис, rрошей не було на це. Через три роки у нас народилися близнючки дочки. Ми їх не записали на нього, так як давали допомогу, за відсутність батька. Туго було з rращими вісь так вісь. Минуло 5 років. Чоловік-співмешканець мій постійно був на роботі, ми ніколи з ним не гавкали.

Години не було лаятися, він приходив пізно вночі і йшов рано вранці. Я його і діти наші толком не бачили. І вісь він як зазвичай прийшов в такий пізній час, я вже майже спала, він зібрав сумку, співуче, робочі речі, я так подумала. А ввечері наступного дня він не повернувся. Я дуже переживала, чекала, коли він повернеться. Подзвонила свекрусі, думала, може він до неї заїхав; вона ж мені сказала, що він їй навіть не дзвонив. Ну я вирішила зателефонувати його зміннику. Він мені сказав, що його не було сьогодні. Він дивний, звичайно, змінник, ставши мене вітати з чимось.

– Юль, а вас можна привітати, так? Я пересварилася, так тільки вітають, коли хтось в положенні. І з чим він мене вирішив привітати. – Ну як з чим? Довгоочікувана відпустка. Ні в яку відпустку ми не збиралися, Паша мені нічого не говорив. У підсумку переконавши його колегу, що ми всі залишаємося вдома і що чоловік буде відпочивати так, я поклала трубку. Вранці мені прийшло смс від Паші: «ти мені не дзвони і не пиши більше. Я тебе більше не люблю, я поїхав в інше місто. А діти? Діти твої» Ну, я розповіла свекрусі, він з нею донині спілкується. Пройшов вже рік, а я його все чекаю. Не знаю, як він там, може когось вже знайшов. А я? Та що я? Люблю його і все ще чекаю. Що мені тепер робити, не знаю. Порадите що-небудь?

Ми зі Стасом обидва із сімей із середнім статком. Я познайомилася з ним, коли ще працювала у СПА-салоні манікюрницею. У мого чоловіка виявилася горезвісна “підприємницька жилка”. Ми з ним розпочали свій біз нес у сфері обслуговування. Баrато й уперто працювали. Набрали кредитів на розвиток своєї справи. Іноді здавалося, що наш бізнес прогорить. Але… Наша праця стала давати плоди, і життя змінилося на краще. Стас має сестру Тому. Їй двадцять років, але її розвиток зупинився років у 16. Тільки й робить, що мріє про “принца на білому коні”. Батьки Стаса попросили доnомогти дочці і ми взяли її на роботу в офіс адміністратором. Але навіть із найпростішими справами та не справлялася.

Натомість амбіції зашкалювали. – Я працюю за двадцять тисяч, а маю отримувати втричі більше, – заявила вона звільняючись. Вольному воля. Відмовляти її ми не стали. За такої зарnлати вакансія буде недовгою… Звільнитися звільнилася, але жити продовжувала в нас. І це нам відгукнулося… Якось Тома зайшла додому і демонструє ключі від машини. – Звідки? – здивувався Стас. – Куnила у kредит. Тільки nлатити вам. Тримайте документи, – і вручає нам kредитний договір. – Але тут все оформлено на тебе, – здивовано перегортав документи чоловік.

– Хто відкрив тобі kредитну лінію? Як розплачуватимешся? – Тут, поряд, офіс новий відкрився. “Кредит усім” називається. Так чи інакше, rрошей у мене немає, то nлатіть… Стас схопив сестру за комір, кивнув мені “Поїхали до батьків” і потягнув сестру, що упирається, на вулицю. До нашої машини. Сімейна рада ухвалила таке рішення: По-перше, повернути машину Томи в автосалон (виконано, заплатили неустойку), По-друге, перервати кредит Томи в “Kредит усім” (перервали, і знову – сnлативши неустойку), По-третє, Тома повертається на роботу до нас в офіс та працює під жорстким контролем батьків. Через два тижні ми з чоловіком подарували Томі новий айфон, про який вона мріяла.

Зі шкільної лави у нас склалася своя компанія з чотирьох дівчаток. Те, що нам вдалося пронести дружбу через роки, імпонувало. Ми часто зустрічаємося, разом відзначаємо свята. Чоловіки у нас так само потоваришували. Намічалось святкування дня народження Насті, нашої подруги. Ми з подругами зустрілися у кафе, щоб обговорити регламент свята. Відсутня Соня. Вона недавно роз лучилася і їй було не до наших посиденьок. Батьки Насті мають дачу. Там і задумали влаштувати застілля з шашликами, з лазнею та іншими принадами життя на природі. Розписавши меню і регламент, ми взялися рахувати кількість гостей, щоб уточнити кількість їжі, що закуповується, і напоїв.

При складанні списку запрошених Настя раптом заявила: “Соню кликати не буду. По-перше, ми з чоловіками, а вона одна. Може наслідки бути, знаєте. По-друге, я хочу веселощів, а не слухати голосіння про лиходійку – дол ю”. Я спробувала було заперечити, але Тома мене випередила “Соні напевно боляче дивитися на щасливі сім’ї” Багаторічна подруга стала для них суперницею та загрожує їхньому сімейному благополуччю?! Що за маячня! Я була вражена. Саме зараз, коли Соні необхідна дружня підтримка та хоч якісь приємні емоції, подруги покинули її.

Спочатку зрада чоловіка, що пішов від неї до іншої, а тепер і від подруг. Колишніх подруг. Тих, хто виявив неприпустиму байдужість і гординю. Вголос я нічого не висловила. Вони вже вирішили. Мої аргументи нічого не змінять. А якщо й поміняють, то ненадовго. Наступного дня я зателефонувала Насті та попередила, що не піду. Обмовилася непередбаченими обставинами на роботі. Ми з Сонею влаштували своє свято. Погуляли, посиділи у кафе, відірвалися на шопінгу. Про двох інших ми не згадували. Соня все чудово зрозуміла… Так і розпалася наша чудова четвірка. Тепер я зустрічаюся лише з Сонею. А Настя та Тома дружать удвох. До першої перешкоди на шляху тієї чи іншої.