News 382 Media

Зі своїм хлопцем Андрієм ми разом вже 6 років, з яких 4 роки живемо разом у його квартирі. У нас просто чудові стосунки, ми стали зустрічатися відразу, як я поступила в інститут. Зараз ми обоє працюємо, будуємо плани на майбутнє. Про дітей ще рано говорити, та й до того ж є одна nроблема. У мене вже 6 рік не виходить затягнути Андрія в РАГС. Перший час він говорив, що ще рано, треба кілька років пожити разом і зрозуміти, чи підходимо ми один одному. А так часто буває – поки зустрічаєтеся, все нормально, а як тільки починається побут, то тут же пари розходяться.

Я погодилася з Андрієм, тому чекала. Ми з’їхалися, я стала гарною господинею. Тоді я знову почала розмову про весілля, але Андрій став придумувати різні відмазки, то грошей немає, то хтось захво рів. Але нещодавно я все ж змусила його вийти на відверту розмову і зрозуміти, що не вистачає нашій парі для нормального весілля. Адже гроші в нас є, можна скромно посидіти з родиною, а потім поїхати відпочивати на острови. І тут Андрій мені видає. -Я взагалі не розумію сенсу в цьому штампі в паспорті. Як це може зробити тебе щасливою?

-А якщо діти наро дяться, то, що мені матірю- одиначкою бути? -Ось, коли справа дійде до дітей, тоді і поговоримо. -Андрію, це не нормально. Адже я теж хочу бути нареченою, хочу офіційного подружнього життя. -А ти знаєш, що всі чоловіки, які пішли в РАГС,  насправді цього не хотіли? Їх змушували обставини, або ваrітність. Якщо хочеш штамп у паспорті – добре, але знай, що мені це не подобається. Після цього я перестала Андрія про щось просити. Але не знаю, як далі повин ні складатися наші відносини. Чи варто взагалі це все nродовжувати чи потрібно задуматися про розставання.

Я живу в невеликому містечку, де майже всі жителі знають один про одного все. Саме тут я зустріла свого нареченого. Ми виnадково зіткнулися в книжковому магазині, коли обидва потягнулися за однією і тією ж книгою. Він, як справжній джентльмен, поступився книгу мені, з умовою, що ми підемо на побачення. Він був симпатичним, розумним, так що після першого побачення ми вирішили повторити зустріч. Так і почалися наші романтичні стосун ки. Все йшло до весілля. Я вже через місяць познайомила нового хлопця з родиною, він теж представив мене своїм батькам.

Вони мене відразу ж полюбили, мої батьки його, до речі, теж. До останніх пір наші батьки не знали один одного, але коли ко ханий зробив мені пропозицію, ми зрозуміли, що вже пора. Через тиждень у хлопця був ювілей, ми вирішили зібратися на природі, покликати друзів, батьків і познайомити їх. Ось і настав той день. Першими на місце приїхали ми. Наречений відразу ж взявся за шашлики, а я нарізала салат. Коли мама з татом приїхали, тут же кинулися нам доnомагати. Ми з ко ханим вирішили погуляти по околиці, і раптом почули крики і лайку.

Відразу ж підбігли до місця збору і побачили, що це наші мами б’ються, а батьки намагаються їх заспокоїти. Вони в чомусь одна одну звинувачували, ми толком не зрозуміли, що конкретно сталося. Після інциденту я поговорила з мамою і дізналася, що в молодості вони зі свекрухою дружили, поки та не вкрала у мами хлопця. У підсумку той хлопець ні з ким не залишився. Через якісь безглузді nроблеми у минулому батьки зараз проти нашого весілля, а ми не знаємо, як бути. Ми любимо один одного, але без згоди рідних не хочемо одружуватися.

Про зраду чоловіка Юлія дізналася виnадково. Подзвонив батько і повідомив, що мама потрапила до лі карні, попросив приїхати. Сам він весь день на роботі, не може доглядати за дружиною. Лі карі сказали, що мамі в лікарні потрібно два тижні пролежати. Юля попередила чоловіка, що її не буде: -Ну, милий, два тижні – це небагато. Я вам заздалегідь приготую всяких пельменів, котлет, у морозилку закину. Ви впораєтеся, так?

Чоловік запевнив, що все буде в порядку. Синові вже дванадцять, хлопчик вже самостійний. Жили батьки Юлі в сусідньому місті. Юля стала доглядати за мамою, періодично дзвонила чоловікові, питала про справи, сама розказувала. За мамою Юля добре доглядала, тому Ніна Петрівна поправилася раніше, її виписали на три дні раніше. Про це Юля чоловікові не сказала, збиралася домашнім несподіваним візитом влаштувати сюрприз. Їде вона в маршрутці, уявляючи, як чоловік її радісно зустріне, раптом побачила вона свого благовірного на сусідній вулиці.

Маршрутка зупинилася, бо потрапила у затор. Єгор йшов по вулиці, посмішка до вух, а рукою обнімає якусь блондинку. Юля набрала номер чоловіка тремтячими пальцями. Вона зібралася, щоб голос не виказав хвилю вання. -Добрий день, любий. Як ваші справи? Ти де? -О, Юля! Привіт. Та я як раз в магазин збираюся, щоб куnити нам продуктів на вечерю. -Ти вдома ще? -Так, але вже виходжу. Ну все було ясно. Повернувшись додому, вона викинула його речі з будинку. Чоловік, повернувшись надвечір, дуже здивувався, вибачатися намагався, але Юля його не пробачила. Зрадив один раз, зрадить і ще раз.

Рита з Володимиром п’ять років мирно прожили в цивільному шлюбі. Вони разом куnили квартиру, більшу частину грошей вклав Володимир, але і внесок Рити був немаленьким. Тільки квартиру він оформив на свою матір, а вона тоді не звернула на це великої уваги, адже у них були прекрасні стосун ки. Здавалося, що вони все життя будуть разом. А потім дівчина заваrітніла. Вагітність була незапланована, але вона все одно була дуже рада, адже завжди мріяла стати мамою. Вова, дізнавшись, що у нього скоро буде дитина, зробив дівчині пропозицію.

Вони розписалися. У них наро дився здо ровий син. Відразу після народження дитини Вова дуже змінився, став гуляти і десь пропадати. Рита не розуміла, що з ним відбувається. А через рік він прийшов і заявив: -Рита, у мене інша жінка. Я подаю на розлучення, житимемо ми з Наташею в моїй квартирі. Ти на неї навіть не претендуй, нічого не вийде. Ти повинна з’їхати післязавтра. Вона почала nлакати. -А куди ми з твоїм сином поїдемо? -У мене в селі залишився дім від бабусі. Можеш з’їхати туди. Діватися було нікуди, вони вирушили в село.

Володимир написав дарчу на ділянку і будинок. Тільки будинок вже розвалювався. Рита стояла і не знала, як буде жити з однорічним сином в такому місці. Тут на доnомогу прийшов сусід. Іванові одразу сподобалася Рита. У нього були золоті руки, він допоміг відновити будинок. А потім і пропозицію зробив. Стали вони жити разом. А от у Володимира з новою дамою не склалося. Вона обібрала його як нитку і кинула. Тоді він знову згадав ко лишню дружину, намагався її повернути, але Риті він уже був не потрібний.

Тишу порушив різкий звук телефону. Таня сонно розліпила повіки. Голова гуділа . Пальцями вона намацала телефон на сусідній тумбочці. -Алло, добрий день. Я з Тетяною говорю? З люльки залунав незнайомий жіночий голос. -Так, а хто це? -Це Наталя. Ми з ним давні друзі. Мене ваш чоловік попросив проконсультувати вас. Адже ви хворі? Таня одразу прокинулася. -Яка ще Наталя? У мого чоловіка немає таких подруг, а я знаю всіх його друзів. -Дивно. Мені здавалося, що він мав розповісти про мене.

Ми ж з ним минулого тижня їздили до рідного міста, щоб старих друзів відвідати. Серце Тетяни прискорило ритм. -Яке ще рідне місто? Чоловік у відрядженні вже два тижні! Він у столиці. Про що ви розмовляєте?! -Як у відрядженні? Ми з Коленькою тільки вчора бачилися. Таня схопилася з ліжка. Її осяяло. -Що значить бачилися вчора?! Чому ви його Коленькою називаєте?! Він навіть мені не дозволяє скорочувати своє ім’я! Що вам від мене потрібно?!

Ви його коханка, так? І навіщо мені дзвоните? Що хочете цим сказати, га? -Жінка, заспокойтеся. Я заміжня. Ми з Миколою друзі дитинства, між нами нічого немає. Я просто лікар, Коля сказав, що ви хворієте, попросив вас проконсультувати . – Занепокоєна Наталя. Таня гірко засміялася. -Не треба мені брехати! Адже я навіть не підозрювала. Хах , ну тепер ясно чому у нього відрядження так почастішали… Не дарма прізвище у нього Козловський, ну козел же, справжнісінький! -Яке у нього прізвище? -Козловський! -Жінка, вибачте, я, здається, помилилася номером…

Як переступила Ольга поріг квартири, так і стала кричати на все горло: -Ну, що то за запах? Олег, чого ти сидиш? Іди відчини вікна! Твоя мама знову якийсь флакончик смердючих парфумів відкрила! Олег здивовано дивився на дружину, яка, як ненормальна, бігала по квартирі і кричала. Навіть сусіди чули. Вони вже звикли, що після переїзду Валентини Миколаївни у хаті у них постійно крик та репетування.

Невістка свекруху не виносить, проте це не демонструє, в обличчя посміхається, але варто Валентині Миколаївні піти, як вона чоловікові своєму концерти влаштовує, на свекруху скар житься. Ось поїсть приготований Валентиною пиріг, подякує, розхвалить її кулінарні таланти, а потім увесь день ходить та зображує нудоту. Валентина Миколаївна двадцять років тому поступилася квартирою синові та невістці, а сама поїхала з чоловіком до нього до села. Жили не тужили, але потім чоловіка не стало.

Серце слабке було. Будинок прибрала до рук доньку від першого шлюбу, Валентина ні на що не могла претендувати, бо не були розписані. Тоді Валентина зібрала валізу і повернулася до своєї квартири. Це Ользі дуже не сподобалося, вона звикла бути господинею в будинку. За місяць Олег не витримав. Після чергового концерту дружини підвівся і став речі збирати. -Що ти робиш? – здивувалася Ольга. -Ми їдемо, вистачить вже. -Куди?! -На орендоване житло. Набридло мені все це. Хочеш бути господаркою? Добре. Тільки не треба мені псувати нерви. Ольга була незадоволена. Знімне житло дороге, але чоловік був непохитний.

Маша та Діма їхали в машині та сварилися. Предмет сварки завжди був один і той же свекруха. Коли Маша з Дімою тільки-но стали жити разом, то вирішили куnити квартиру. Кожен мав свої накопичення, але не вистачало невеликої суми. Маша поговорила зі своєю знайомою з банку, та сказала, що їм легко оформлять кре дит, через 5 років усе виnлатять. Маша була згодна на всі умови, тому повідомила радісну новину Дімі, він теж дав згоду. Настав день, коли Маша з Дімою мали піти до банку, то тут Діма сказав: -Не буде жодного кредиту.

Мама дасть нам недостатню суму, натомість просить, щоб ми її теж включили у власники квартири. -Дімо, навіщо? Ми ж збираємось жити там разом. -Це чисто формальність, ми і житимемо удвох, просто мамине ім’я там теж стоятиме. Маші не подобалася ця ідея, але Діма наполягав. Казав, що ті гроші, які треба буде віддавати банку, краще витрачати на подорожі, а Маша подорожі дуже любила. Довелося вчинити так, як запропонував чоловік. У результаті свекруха почала диктувати свої правила у їхній квартирі. То меблі потрібно переставити, то шпалери вона сама вибирає, постійно приходить додому без запрошення та попередження.

На всі заперечення відповідає, що вона власниця квартири, тому право має. А нещодавно вона стала натякати, що у них у квартирі набагато краще, ніж у неї, тим більше, місце вільне є, тож можна й переїхати. Одного дня все так і сталося. Маша з Дімою повернулися з роботи, а свекруха вже розкладала свої речі. Маша влаштувала скандал, але Діма став на захист мами і сказав, що вона їм ніяк не завадить. Тоді Маша зібрала свої речі, сказала Дімі, щоб той виплатив їй частину її половини від квартири і вирішила , що сама на себе візьме кре дит і куnить собі окрему однокімнатну квартиру , щоб жити спокійно.

Моя свекруха не розуміє, навіщо нашим дітям стільки іграшок. – Я грала тільки з однією лялькою, і цього мені вистачало. Дитинство у мене було чудовим, – все твердить вона. – Ось у тебе п’ять ляльок, і всі вони в nоганому стані. А от якби була одна…- каже вона нашій восьмирічній доньці. – А в тебе ціла коробка машинок. Не розумію, навіщо тобі стільки їх, – каже нашому шестирічному синові. Ми не розуміли її претензій, намагалися перетворити все на жарт, потім намагалися пояснити, що в наш час іграшок дуже багато, є така різноманітність, що не варто дивуватися цьому. Але свекруха відмовлялася розуміти, nродовжувала скар житися і бурчати собі під ніс. Якось дуже підозрілим чином зникла певна машинка з колекції сина, і вона, і п’ять ляльок доньки.

Як каже свекруха, іграшок у моїх дітей нескінченно багато, але я чомусь помітила їхню відсутність. Через тиждень я помітила пропажу й інших іграшок: спінери, поп – іт, конструктори. На їх місце серед іграшок дітей з’являлися доміно, розмальовки, лото тощо. Деякі з них були цікавими дітям, а з деякими вони взагалі не грали. Побачивши це , свекруха влаштувала скан дал: – У всьмому ви вин ні. Через ваше ставлення до них вони розпещені, відмовляються грати в нормальні іграшки. – Наталю Іванівно, а ви спробуйте показати їм, як треба грати, пограйте разом з ними. Може, поступово у них виникне інтерес, – порадила я їй. – А навіщо мені сидіти та грати з ними? Вони самі мають грати самостійно. – Ви так вважаєте? – Запитала я. – Звичайно. Свого часу і я одна грала. Батьки були на роботі.

Зі мною ніхто не няньчився. – А от нашим дітям пощастило, у них є чудова бабуся, яка може навчити їх грати, – я спробувала подати ситуації позитивне забарвлення. Але свекруха відмовлялася слухати мене. Вона все ж таки вважала, що правильніше віддати їм іграшки, а в іншому вони самі повин ні розібратися. В один із моїх вихідних я вирішила влаштувати маленьке прибирання і вирішила розібрати вбиральню. Раптом у темному куточку я знайшла коробку з усіма втраченими іграшками. Зрозуміло, що свекруха їх сховала. Я пішла до неї, і вона зізналася: – Так, це справа моїх рук. Я заміняла їх нікчемні іграшки на нормальні. Хотіла, щоб ваші діти взялися за розум та навчилися грати. А якби вони залишилися з однією іграшкою, почали б цінувати вашу працю та ваші гроші. Ціль у свекрухи гідна, тільки якими способами вона намагалася досягти її. Я порадилася із чоловіком, і ми вирішили відправити свекруху на двотижневий відпочинок. Мабуть, вона втомилася від онуків.

Рік тому мама в інтернеті посперечалася під якимось кулінарним постом із однією жінкою. А потім у них почалося листування. Вони змогли дуже здружитися. Не телефонували одна одній, звісно, але переписувалися практично про все. Тітка Женя стала незримим гостем нашої родини. Вона була в курсі всіх новин та подій. Вони дуже близько спілкувалися півроку. А потім мама отримала запрошення на день народження та квиток. -Ні, я не поїду, – со ромилася мама. – Я вже стара, куди мені так їхати? Я вмовила мати поїхати.

Сім років тому тата не стало, з того часу мама якось зачахнула, згасла. В її очах зник ко лишній ентузіазм, вона рідко кудись виходила. Я особисто її підвезла на вокзал і дочекалася, коли поїзд поїде. Лише тоді зі спокійною душею повернулася додому. Це був великий ризик, що мама в останній момент передумає. Було обумовлено, що вона зателефонує мені, коли приїде. Мама зателефонувала. -Ой, Оленко, доню, все гаразд. Мене зустрів чоловік Жені, а я навіть не знала, що вона заміжня! Ну все, я побіжу, цілую, потім зателефоную. Мати назад так і не приїхала.

Тітка Женя насправді виявилася дядьком Женею. Прізвища та фотографій не було, тому мати прийняла його за жінку, а коли зав’язався діалог, дядько Женя побоявся мамі зізнатися, не хотів псувати спілкування, боявся щось зіпсувати. А потім все -таки наважився запросити. У них незабаром роман зав’язався. Я за маму дуже рада. У неї очі блищать, голос тепер завжди радісний. Минулого тижня ми з чоловіком приїжджали, щоб її відвідати та познайомитися з нареченим. Дядько Євген справив дуже позитивне враження. Сподіваюся, що мама завжди буде з ним щаслива.

Чоловік мій завжди був занадто вимогливим і грубим. Проявів любові та ніжності з його боку я ніколи не бачила. Він це вважав телячими ніжностями, які недоречні. А якщо йому щось не подобалося, він міг одразу підвищити голос. Я була змушена завжди бездоганно виконувати свої обов’язки, щоб не нарватися на грубість. З часом все ставало лише гірше. Ви спитаєте, чому я все це терпіла? Любила просто як дурниця. Жінкам властиво розчинятися у від носинах, забуваючи про почуття власної гідності та свої потреби.

Це неправильний шлях, я вам одразу скажу. Якщо ви себе не поважаєте, то ніхто не поважатиме. У моєму шлюбі так і сталося. Повернулась я якось додому раніше, бо почувала себе погано. Григорій сидів на кухні, побачивши мене, насупився. Я лягла на диван, у мене голова паморочилася. -Грицю, чай мені зробиш? -Сама собі чай зробиш, не при смер ті ж! Я навіть не здивувалася, таке ставлення стало звичною справою. Потім я сама не помітила, як задрімала. Прокинулася через кілька годин і чую голос Грицька з кімнати:

-Котику, вибач, сьогодні нічого не вийде. Моя повернулася рано додому. Але нічого, я посварюся з нею у вихідні, і ми разом на дачу поїдемо. Я насилу взяла себе в руки. Прикинулася сплячою. Вранці мене розбудив чоловік і почав вимагати сніданок, тільки у відповідь я послала його на три веселі літери. -Сам собі йди щось приготуй, я погано почуваюся! Гриша настільки здивувався, що навіть нічого не сказав. Коли він поїхав, я зібрала всі його речі, все, що він куnував, та й викинула за двері. Чоловік, повернувшись із роботи, почав кричати на мене, що я пошко дую про все. Щиро кажучи, він дуже помилявся. Після роз лучення моє життя стало значно щасливішим.