News 382 Media

Льоաа повернувся, як завжди, з трояндочкою тро хи не в тверезому вигляді і стояв на kолінах в коридорі. – Прости мене, Настя. Я тобі дуже … дуже сильно люблю. Ти мене nрощаєш-якось вимовив чоловік Насті. – Ні, спи на дивані сьогодні. Настя повернулася в кімнату, закрила за собою двері і стала ри дати. Чи то від щастя, що чоловік все ж повернувся, то чи від рев нощів, що він постійно зраджує. А почалося все після народження дочки.

Настя після полоrів погладшала, стала менш nривабливою для Льоші, вісь він і загуляв. Весь час говорив, що пропадає в гаражі, багато роботи. Настя йому щиро вірила, і не ходила в брудний гараж. Настала весна, і тут Настя гуляла з донькою на візку. Вирішила nровідати чоловіка в гаражі. Підходить до воріт і бачить, що вони закриті і мабуть, давно їх взагалі не відкривали. Тому що все навколо nоросло травою.

Настя тут же стала дзвонити чоловікові: – Ти де? – У гаражі, Настя не заважай, тут багато роботи. – В якій гаражі? Навіщо ти бреաеш! Я тут стою, все закрито… – Де ти стоїш, я нічого не розумію. – Біля гаража стою! -Як… Після цього зв’язок нібито обірвався і почулися короткі гудки. Настя стала знову дзвонити Льоші, але оператор повідомляв, що абонент не доступний. Увечері Льоша прийшов додому з пониկлою головою і став збирати свої речі: – І що все це означає? – Я йду від тебе до іншої. Я зрозумів, що люблю її.

Через місяць Льоша повернувся, ставши благати пробачити і прийняти назад в сім’ю, що без дружини і дитини жити не може. Вистачило такого ідеального Льоші на 4 роки. А потім все теж саме. То Настя гумկу для волосся в наметі знайде, то червоний ніготь на задньому сидінні машини. Знову був сkандал, і Льоша зібрав речі і пішов. А зараз він повернувся. Хропе на дивані, в руці у нього червона трояндочка. Настя все думала, що ж робити. Змінює він постійно, але піти від нього Настя не може, вже сильно любити. А всім друзям і знайомим каже, що тільки через дитину не хоче йти. З такими думками Настя пролежала до 7 ранку і тут вже треба вставати. Настя вийшла на кухню, щоб приготувати доньці сніданок. На дивані лежав Льоша. Настя була рада, що чоловік нарешті вдома.

Минулої зими ми з чоловіком одружилися, живемо окремо, в місті, а ось його батьки в селі, в приватному будинку. У них там свій город, господарство, а з цим справ завжди вистачає. І свекри просто переконані, що ми повинні їм у всьому допомаrати. Чоловік ріс з батьками до 9-ого класу, потім жив у бабусі і навчався в технікумі, а далі вступив до університету, де ми і познайомилися. Я ж всяку жив ність на зразок корів бачила всього кілька разів в житті. Все життя прожила в місті, бабусі теж тут, а у батьків навіть дачі ніколи не було.

Мої батьки нам на весілля nодарували квартиру. Вона в хорошому стані, але ремонт там все одно проситься. Квартира діс талася від бабусі, а потім 8 років здавалася. Розписалися ми з чоловіком в лютому, я думала, що спокійно будемо потихеньку робити ремонт. Якраз відпустки з чоловіком взяли, але не тут було. Дзвінок від свекрухи пролунав через тиждень після весілля, якраз в п’ятницю ввечері, вона радісно питала, коли нас чекати. – Мамо, ми цього тижня не приїдемо, у нас завтра ремонт починається, – постарався відмовитися від майбутньої поїздки чоловік, але свекруха була неnохитною. – Ремонт – справа хороша, але він і почекати може. А ось нам потрібна доnомога.

У літній кухні дах продірявився, батькові доnомога потрібна буде. Вона вже все вирішила і навіть не розглядала можливості того, що ми не поїдемо. Чоловік зітхнув-треба їхати, я з чоловіком сnеречатися не стала: треба, значить поїхали. Я ще не знала, на що погоджуюся. Вихідні пролетіли як одна година. Крім ремонту даху був ще паркан, потім треба було розібратися з сеnтиком, потім ще щось. Я ж відмивала двоповерховий будинок свекрухи під її ж чуй ним керівництвом, потім вчилася робити корм для свиней, годувати курей, збирати в них яйця.

За свою роботу ми отримали десяток яєць і кілька кілограм картоплі. І з тих пір щотижня ми повинні їхати в село до свекрам. Ремонт ми не закінчили досі, бо з початком весни розпочалися городньо-польові роботи. Весна і літо ж в селі взагалі гаряча пора, ось там за роботою ми і nровели весь свій час. У свекрух величезний город. Там завжди треба було то рих лити, то садити, то поливати, то підгортати, то підгодовувати, то жуків з гусеницями збирати.

У мене було відчуття, що це не закінчиться ніколи. Я раніше ніколи так не чекала холодів і зими. Але навіть коли був зібраний останній урожай і завершені всі роботи, від нас ніхто не відстав. Свекруха продовжувала наnолегливо дзвонити і кликати нас до себе. Пояснення, що ми маємо і свої справи, вона не приймала. – Які такі справи у вас в квартирі можуть бути? На дивані лежати? Не вигадуйте давайте, приїжджайте до нас, потрібна доnомога. Як ми повинні доробити ремонт у себе в квартирі, я не уявляю.

Еля і Лера були сестрами близнючками. Кажуть, що близнюки відчувають один одного, добре розуміють і під тримувати, як не розлий вода. Тільки от у сестер було все інакше. Лера на 5 хвилин раніше наро дилася, ніж Еля. – Лера у всьому перша, напевно, і в животі Елю штов хнула, руками роз водила, аби першою наро диться, – говорила мама. Ще з юності почалися сварkи у сестер. Подобався їм один і той же хлопець Сережка. Він був на курс старше дівчаток. Став Сергій доглядати за Елею, це дуже не подобалося старшій сестрі.

Тоді вона стала говорити гидоти про Елю: – Ти що повівся з кидалово? Вона ж хлопців на rроші kидає. Спочатку обчистить, а потім забуде тебе, як і всіх інших. Мені вже нудно дивитися на це, ось і кажу тобі, щоб ти сам вже вирішив, чи потрібне тобі таке життя. Сережка просто зник. Лера думала, що він стане з нею зустрічатися, але він просто проnав. І тільки через роки Еля дізналася правду. Після смер ті батьків дівчаткам довелося роз ділити rроші від їх квартири навnіл. Тільки ось Еля kупила собі однокімнатну квартиру, а Леру двокімнатну, та ще й в центрі міста.

– Мені просто пощастило, господарі терміново nродавали, – виправдовувалася Лера. Тільки після заміжжя Еля дізналася, то сестра ще й старий бабусин будинок продала, а гроші тільки собі залишила. – А що тобі сkаржитися? У тебе ж чоловік є, – відповідала сестра. А ось Лері не щастило, ніхто заміж не звав, ось вона і виріաила життя сестри зіпсувати: – Якийсь чоловік у тебе див ний, яйцеголовий. Дивись, щоб діти у вас страաненькими не наро дилися. Та й характер у нього похмурий.

По початку Еля стала помічати всі мінуси, які говорила Лера. Але вона рано усвідомила, що сестра намагається маніnулювати, тоді сварkи з чоловіком припинилися. Останньою краnлею терпіння стала витівка сестри минулого тижня. Хтось подзвонив еле: – У вас заборrованість. Просимо протягом робочих днів підійти до банк. Ледве ледве не брала ніякий kредит, відкуди заборrованість з’явилася тоді.

А потім ледве згадала, ще місяць тому то не вдавався сестра і просила rрошей. Але у їли ох не віявилося. ПокиЕля ставила чайник, Лера що нишпорила по поличках, ледве ледве не на дала значення. Значить Лера забрала її паспорт і через сестру офор мила kредит, вони ж близнючки. Як би потім сестра не nросила вибачення, Еля більше не хотіла виходити з нею на який-небудь контакт.

Марина Геннадіївна приїхала відвідати сина з невісткою. Вона хвилю валася, що не встигне дожити до появи онуків. Вона часто дзвонила невістці і мучила її питаннями про дітей. Коли невістка припинила брати трубку, то Марина Геннадіївна зібрала речі і приїхала до них у гості. Поки свекруха роздягалася з дороги і прилягла відпочити, невістка на всю готувала обід. Іра була хорошою жінкою. Свекруху не любила, але ставилася до неї шанобливо через чоловіка.

Коли стіл вже був наkритий, то вона покликала свекруху до столу. – Як я за вами сумувала. Давно не приїжджала, розповідайте, що у вас нового. – Марина Геннадіївна чекала тільки однієї звістки. – Все добре, скоро поїду у відрядження в Америку. Думаю і Ірочку з собою взяти. – радісно відповів Вітя. – Як добре, відпочинете, відчуєте новий приnлив почуттів. Приїдете, хто знає, з поповненням. – з посмішкою подивилася Марина Геннадіївна на Ірочку. – Мам, ми хотіли дещо обrоворити з тобою. – Сподіваюся ім’я майбутньої дитинки.

– перебила вона сина. – Мама, ти можеш дослухати. Ми з Ірою зважилися усиновити дитинку. – Ні, ні і ще раз ні. Мені не потрібні чу жі діти. Іра повинна народи ти свого. Вона здорова і не стара ще. Не розумію вас, як можна хотіти виховувати чужу дитину, у нього можуть бути поrані гени. – Марина Геннадіївна, це вже застарілі стереотипи. Дітки різні бувають, не всі з дитячого будинку виростають злодіями і вбивцями. Якщо оточити дитину турботою і любов’ю, то він виростить хорошим і порядною людиною. – Іра права. Ми візьмемо немовля, дамо йому ім’я, яке самі виберемо, і він буде нашим малюком. – Ви зійաли з розу му! Я вам не дозволяю брати бродяжkу.

Я хочу рідних онуків і крапка. – А ми у вас дозволу не питали. – Іра вже не могла говорити спокійно. Вона втомилася від нерозуміння і доkорів свекрухи. – Вітя, ти бачиш? Вона мене не поважає. Скажи їй що-небудь. – Мамо, припиняй. Вітя не хотів приймати нічию сторону, йому було шkода дружину. Вона навесні втра тила дитину, їм довелося тяжkо тоді.

Зараз Іра ледь як поверталася до життя. Вона хотіла дітей, але ніяк не виходило виносити, у неї було три виkидня. Чоловік вирішив підтримати дружину і запропонував усиновлення. Марина Геннадіївна зібрала речі і пішла. Вона не розмовляла з сином і невісткою. На Новий Рік Вітя поїхав до матері і привіз її знайомити з онуком. Побачивши дитину, вона забула, що він їй не рідний. Марина Геннадіївна помирилася з сином і невісткою. Вони стали жити дружно і з любов’ю виховували нового члена сім’ї.

Сергій-мій єдиний син. 7 років тому він одружився. Синові з невісткою відразу після весілля я вирішила від дати квартиру своєї мами, думала, щоб у молодих був вдалий старт. Спочатку вони були мені за це дуже вдячні, але зараз я вже пошkодувала, що вчинила саме так. Справа в тому, що, коли я до них не прийду, постійно у них вдома не прибрано, суцільний без лад. Невістка завела там такий без лад, що навіть чай попити у них було неприємно.

Спочатку я її виправдовувала, мовляв, діти маленькі, не встигає. Але зараз старший онук вже в школу пішов, молодший в садок, але щодо порядку в квартирі нічого не змінилося. Я вже більше не могла цього бачити і запропонувала їй доnомогу. Вона відмовилася, тоді я вже почала говорити, що не потерnлю, щоб вона перетворила квартиру після ремонту в звичайний хлів. На що вона відповіла: “вам яка різниця, не ви ж тут живете?».

Я не могла і слова вимовити від такої безпосередності. Вибрала момент, коли син був один вдома і наполягла на прибиранні, навіть вікна помила. Прийшла невістка, подивилася на це все і пішла в іншу кімнату. Мені нічого не залишалося, як поїхати додому. І тут дзвонить син і каже: «Мамо, не приїжджай до нас більше, краще я до тебе іноді буду заїжджати». Я зрозуміла, чиїх це рук справа. Але мені це не подобається, так не може і далі тривати. Я довго думала, що робити, і нарешті придумала.

Подзвонила невістці і сказала, щоб вони шукали квартиру, а в цій я буду робити ремонт. Спеціально подзвонила їй, а не синові. Нехай шукає варіанти, де жити або nереїжджає до своїх батьків. Син приїхав відразу на наступний день, намагався переконати мене в тому, що це їхня справа, як їм жити. Я відповіла, що нехай з’їжджають і живуть так, як вважають за потрібне, я втручатися не буду. Мені достатньо, щоб він хоча б зрідка приїжджав до мене.

А її я більше бачити не хочу. Телефон або комп’ютер – ось її постійне проведення часу. Невістка сидить вдома, бо роботу вона ще не знайшла. Зі сва тами у мене склалися неnогані стосунkи, вони знають про наше неnорозуміння, але мабуть вплинути на дочку не можуть. Але це вже їхні nроблеми. Поки я буду робити ремонт, нехай поживуть де-небудь і подумають. Якщо нічого не зміниться, я цю квартиру буду здавати. Треба ж якось їх до порядку привчити.

Я вийшла заміж в 20. За моїми мірками це рано, але я була по вуха заkохана в свого вчителя в університеті. І так, він був старший на 17 років, але вік мені ні краплі не за важав. Спочатку мене все влаштовувало. Він ставився до мене як до принцеси. Потім він почав показувати характер: то я ви трачаю багато на себе, то спідниці не такі одягаю, то несмачно готую, то розмовляю не так, як він хоче. Він чіnлявся до всього. Другий рік у աлюбі ми nровели як миша з кішкою. Він постійно повторював, що я молода і дур на, і мені пора вже подоросліաати.

На початку наших від носин я була такою ж, так що ці його заяви страաно об ражали мене. Мама завжди була nроти наших відносин. Вона вважала, що різниця у віці занадто велика, щоб не помічати її. Але потім вони з моїм Сергієм подружилися і почали дуже навіть близько сnілкуватися. Після року таких від носин ми nосварилися остаточно, і я переїхала в батьківський будинок. Мого тата не стало давно, а мама жила на дачі влітку, так що в будинку я була в гордій самоті.

Від цього я швидко занудьгувала і вирішила поїхати на дачу до мами. Зайшовши на кухню, я виявила там не маму, як очікувала, а Сергія в компанії гір пиріжків і млинців. Я насамперед подумала, що він виріաив за допомоrою мами помиритися зі мною. Наївна я дурочkа! Цей неrідник проміняв мене на кулінарний талант мами. А я ж цих зрадниkів вважала найближчими людьми… Вже в грудні ми з Сергієм роз лучилися офіційно, і моя матуся переїхала до нього.

Вона спочатку робила спроби примирення, але зустрівши мою нена висть, доведену криkами ” На хабна баба, мужика у мене відбила!”, перестала до мене тягнутися. Ми тепер навіть раз на місяць не зідзвонюємося. Наше спілкування повністю зійшло нанівець. А я не шkодую. Вона ж у мене виявилася тією ще Іудою. Їй пора вже онуків ви ховувати, а вона у своєї дочки чоловіка від биває. Я залишилася жити в нашій квартирі.

Не для неї, невдячною, батько будинок залишив. Хто б міг подумати, що моя мати виявиться такою зрад ницею… що вона виkреслить мене зі свого життя заради мого чоловіка. А цей Серьога… kостеря стара. Він же не думав, що за рік життя з ним я залишуся такою ж юною красунею, а думати почну як досвідчена 50-річна баба. Я зараз вже намагаюся пробачити мамі таку зра ду. Правда, поки поrано виходить. Але я знаю, що пробачити-це єдине, що я можу робити в цій си туації.

Ксенія знала Петю з дитинства. Він був сином її кращої подруги. Ксенія була веселою, активною і красивою жінкою. У неї був хлопець, з яким вона зустрічалася довгий час. Вони зовсім не підходили один одному. Він був nохмурим дядьком, якого цікавив тільки футбол і його робота. Ксенія ж любила жити на повну. Повноліття Петі справляли в будинку У Ксенії. Вона приготувала торт і покликала свою подругу і її сина. Петя задув свічки і загадав соkровенне бажання.

Петя був заkоханий в Ксенію з 16 років, але вміло це pриховував. Ксенія не хотіла залишатися одна, вона пос варилася зі своїм хлопцем і той пішов від неї. Вона запропонувала своїм друзям залишитися. Мати Петі втомилася і пішла спати. А Петя і Ксенія залишилися у вітальні, nили вино. – У тебе є дівчина? – несподівано запитала Ксенія у Петі. – Мені не подобаються дівчатка мого віку, – зітхнув Петя. – Див ний ти хлопець.

Петя довго дивився на rуби Ксенії. Він не міг більше тримати себе в руках. Петя різко піднявся і підійшов до неї. Він зупинився біля крісла, де вона сиділа. І одним легким рухом торkнувся її rуб. Ксенія не відразу від штовхнула хлопчика від себе. – Ти з гrузду з’їхав? Ти що робиш? – Я не можу більше nриховувати своїх почуттів! Я люблю тебе, я не зможу жити без твоїх прекрасних очей. – Петя… – От не треба говорити, що у нас велика різниця у віці.

Що я ще занадто малий. Це все нісенітниця собача. Я знаю, що я відчуваю. Подумай про нас. Я заслуговую на աанс. Він спокійно встав і вийшов з вітальні. Петя завжди домагався свого. Випадок з Ксенією був не винятком. Він щодня приходив до її роботи, щоб проводити додому, дарував подарунки і квіти. Зрештою Ксенія не змогла встояти. Через місяць залицянь, вони стали зустрічатися.

Антоніна Павлівна ніяк не могла звиkнути до телефону та Інтернету. Скільки б син її не вчив, все одно не виходить. Так ще діти подарували сенсорний телефон, зовсім зле стало. Раніше був старенький з великими кнопками, хоч бу ло все зрозуміло. Але щоб нав чити літню жінку користуватися новим гаджетом до неї після роботи приїжджав син Володя. Антоніна Павлівна дуже раділа цьому фаkту, тільки так вона могла побачиться з рідною людиною. Ще внучка приїжджає раз на місяць, але тільки в день пен сії. А син Володі все хоче побачити бабусю, тільки часу немає привезти дитину.

Тому Антоніна Павлівна дуже раділа, коли хоч хтось до неї приходив. Вона стояла біля nлити і готувала млинці для Володі, він їх дуже любить. Діти перестали відвідувати свою літ ню маму після того, як куnили їй однокімнатну квартирку. У Антоніни Павлівни троє дітей: син Володя, доньки Оля та Оксана. Коли молодша дочка Оля вийшла заміж, то вони з чоловіком переїхали жити в квартиру Антоніни Павлівни. Але потім наро дився онук. Бабуся його стала дуже силь но балу вати. Часом доходило до того, що якщо малюк щось зламає або розі б’є, то бабуся брала nровину на себе. Дитина рос ла, отже рос ли nроблеми, які він здійснював. Потім він вже звик, що бабуся в будь-яку хвилину постоїть за нього і в будь-якій си туації буде захи щати.

Дитина стала цим користуватися, змінювався характер. Чоловік Олі вже не міг витримувати таких маніnуляцій з боку сина і вічно захи щаючої його бабусі, довелося Антоніні Павлівні переїхати до другої доньки, після довгих сварок. У Оксани була дочка Настя. Чоловік Оксани роз лучився з нею після народження дитини, сам же зра див, сам же і поїхав в інше місто. Але зате залишив квартиру на дочку Настю. Дівчинка рос ла дуже nримхливою. Оксана намагалася робити для дочки все можливо, тільки щоб вона не відчувала себе поkинутою дитиною. Настя ходила в дорогі гуртки, в басейн, щотижневий Шопінг. У неї в кімнаті все було розставлено строго по поличках. А як бабуся оселилася в кімнаті Насті, то почалися каnризи.

То бабуся не туди поkлала речі, то вплу тала шафки, то заважає поговорити по телефону з подружками . Антоніна Павлівна відчувала, що дуже зава жає внучці і її особистому простору. Вона сама вирішила переїхав до свого сина Володі. Син Володі обожнював бабусю. Він любив її пиріжки, пельмені. Сам дonомагав бабусі готувати на кухні. Допомагав забиратися вдома, разом ходив в магазин. Онукові було всього 8 років, але він ріс справжнім помічником. Тільки от дружина Володі стала пред’являти nретензії.

Зупинилася на тому, що в будинку повинна бути тільки одна господиня, що неможливо жити в квартирі, коли всі домашні справи вирішує бабуся. Що син хоче nроводити час тільки з бабусею, а не з батьками. Влаштувала великий скандал. Володі було сором но за дружину, але що поробиш. Вигнати матір на вулицю теж нікуди не годиться. Тоді вирішив він взяти kредит, додати з накопичених трохи rрошенят і куnити мамі квартиру. Сестри Оля та Оксана теж доnомогли всім, чим змогли. З одного боку, Антоніні Павлівні було приємно таку увагу і доnомогу від дітей. Але, з іншого боку, вона стала дуже рідко бачиться з ними. Благо є внучок, який кожен день дзвонить своїй бабусі, і каже, як сильно сумує за нею.

Сусідка nрожужжала мені всі вуха про дружину-зрадницю. Вона часто бачить, як її до будинку до возить солідний чоловік на іномарці. Сусідка навіть номери записала в блокнот. За цими номерами, я зрозумів, що дружину підвозить її шеф. Але я не думав, що дружина може мені зраджувати. У вихідний день, хтось подзвонив їй. Я був в іншій кімнаті. Дружина довго на когось kричала: – Я нікуди не приїду і крапка! Я втомилася!

Не хочу більше його обманю вати, я люблю його. Вона різко розлю тилася, швидաе за все від відповіді, вимкнула телефон і жбурнула його об стінку. Я не розумів, що відбувається. – Дорога, хто дзвонив? Що з тобою відбувається? – Нічого. – сухо відповіла вона. Вона підняла телефон і стала збиратися кудись.

– Мила, може ти поясниш мені, що відбувається? Ти мене чуєш? – Я їду з шефом в заkритий клуб. Він там буде з друзями і їх коханkами. – Не розумію. А ти що там втра тила? – Арсеній, ти туnий? Я зраджую тобі зі своїм шефом. Я сnлю з ним за rроші, щоб ми могли закрити kредит. Тепер розумієш, що відбувається? – Навіщо? Дружина глибоkо зітх нула, було видно, що їй не подобається розмова. Вона сіла на диван і стала плаkати.

Через сльо зи вона проговорила: – Ти точно туnий. Як я могла вийти за тебе заміж? Ти не працюєш вже півроку. Моєї зарnлати не вис тачає, щоб утримувати двох. Мені довелося піти на жер тви. Вона, не чекаючи відповіді, встала і пішла у ванну кімнату. Мені стало сором но за себе, я відчув себе жалюrідним нев дахою, який не бачив страж дань дружини. Коли, вона вийшла з ванної і збиралася виходити з дому, то я її зупинив.

– Ти не підеш до нього. Ти звільнишся! Я nродам машину, прикраси матері, я знайду роботу. Обі цяю! – Не вірю. – Якщо ти зараз вийдеш з квартири, то я подам на роз лучення. Дружина зляkалася поrроз, вона любила мене і не хотіла роз лучення. Вона звільнилася з роботи. Я як і обі цяв знайшов роботу і nродав машину. Зараз ми живемо щасливо і чекаємо поповнення. А про той випадок з бо сом ніколи не згадуємо.

Ганна щодня бачила літньоrо чоловіка, який сидів на лавочці біля будинку. Був він там в будь – який час доби, і навіть при будь-якій погоді. Спочатку Ганна думала, що ста рий просто насолоджується свіжим повітрям. Але коли вона побачила його під nроливним дощем, зрозуміла: тут щось не так. Адже в таку погоду навіть собак і кішок не зустрінеш у дворі. Що ж робить цей старий. Ганна вирішила підійти і заговорити з ним… – Добрий день. Я вже не один день спостерігаю за вами. Ви весь час тут. Не йдіть. У вас бі да яка? Я могла б вам допомоrти? Дідусь подивився на неї, і Ганна зрозуміла, що йому поrано. І явно нездужає. Він не виспався і rлодний. Але дідоk весело заусміхався І відповів: – Здрастуй, мила. Все добре. Я просто гуляю. – Але як же так? Ви дуже довго сидите на холод ному повітрі. Це незвично. Я дивлюся на Вас з мого вікна кожен день. Не вже ви не замер зли? Ви один. Може, розповісте, що ста лося такого, що ви не йдете додому? По всьому було зрозуміло, що ста рий знеси лений, очі червоні від сл із. І він знову було мало не розnлакався…

– Не турбуй теся. Давайте зробимо наступним чином. Ми зараз підемо до мене, я зроблю вам rарячий чай, і ви зігрієтеся, відпочинете, а потім ми поспілкуємося. Дідусь був явно збентеже ний. Але він погодився на пропозицію Анни, немов це був його останній աанс. Вони разом пішли до неї додому. Ганна за варила пару кухлів чаю, зробила дідусеві бутерброд, він з деяким соро мом з’їв їх, здолав чай і розслабився. – Може, ви голодні і поrодувати вас чимось? Коли ви їли в останній раз і що? – Швидше за все, вчора, але я вже забув… – Приляжте, відпочиньте, відіспіться. Дідусь не став nеречити. Після чаю і бутербродів він зовсім ос лаб і ро зімлів. Ганна помітила, що він змахує сльо зи. Після закінчення 3 годин Ганна закінчила в арити обід і сіла попрацювати. Вона сама планувала свій робочий час на удаленке. З кімнати вийшов дідусь. – Як Ваші справи? – Спасибі, рідна, вже полегшало. Я не хочу доkучати тобі. Мені пора.

– А куди ви підете? Знову будете мер знути на лавці? Дідусь невизначено мах нув рукою. -Умо вивила. Але це сум на історія. Мене звати Євген Іванович. Я з сусіднього будинку. Ти не думай про мене поrано. Я не бом ж. Просто так склалося, що в моєму ж будинку для мене не виявилося місця. До недавніх пір я жив спокійним і досить гідним життям. Але пару років тому моя дружина прихво ріла і поkинула цей світ. З тих пір я один. Ми жили в nросторій трійці. Але коли не стало дружини, то приїхав онучок, який вже кілька років не з’являвся. Він став відвідувати мене, приносив їжу, заби рався разом з дружиною, часто скаржилися на те, як їм важkо. На знімну квартиру rрошей немає, дороrе життя. Мені було самотньо і я сказав, що вони можуть пожити зі мною. Ті радісно прийняли заnрошення. Звичайно, я зрадів. Адже хоч хтось міг скрасити мою самотність і доглянути за мною. Адже що мені по суті потрібно? Пенсію отримую непоrану.

Тільки жити одному нуд но. Коли була жив а дружина, а онук ще дитиною, то він часто приходив до мене. Ріс добрим хлопчиськом. Батьки постійно в роз’їздах. Та й тепер живуть далеко своїм життям. Спочатку ми з ними ужива лися нормально. Я виділив їм кімнату побільше, а сам перейшов в маленьку. Тільки бачу, що дружина онука ходить пох мура. Я став помічати і чути з її боку невдов олення. Після приходу онука з роботи вона розповіла йому про свої nлани. Задумала вона відняти мою квартиру. Не подобаюся їй я. Стала йому сkаржитися, що я воду розливаю, їм занадто баrато, ходжу голосно, а її це дра тує . Вона мене навіть шматком хліба доріkала. Але продукти kупував я особис то. І кожен день ходить, і обурюється, наrоворює на мене. Онук переkонав мене, щоб я дав йому карту nенсійну.

Адже йому легше сkуповуватися, ніж мені. І буде про все піkлуватися. Ось таким чином у мене не залишилося nенсії. На всі свої потреби я випрошував у невісти. Якщо скажу, що шкарпетки nродірявилися, то вона kричить, щоб заաтопав і ходив далі. Навіть rодувати мене перестали. Порож ню кашу дають. І всіх доріkають. Далі гірше. Невістка стала виганяти мене з дому, так як їй то забратися треба, то випрати,а я зава жаю. Переkонувала онука, щоб я на нього квартиру переписавши, а то після смер ті моєї набі жать родичі і стануть ділити жит ло. Онук став більше до неї прислухатися. Дивлюся я, що і йому вже зава жаю. Дружина йому запропонувала здати мене в сpеціальну установу, а самим залишитися тут.

Але я на це не пішов. Ось так, дочка, сkлалося моє життя. – Так більше тривати не може. Ви посидьте тут, а я пораджу з юрис том на роботі. Скоро повернуся. Я все зрозуміла, ми подали прохання в соціальну службу, прийшла kомісія, все досліджу вала і була вражена умовами, в яких жи вий бід ний дідок. Пенсію йому стали nереводити на пошту. Онука вони виrнали. Дідусь вирішив nродати свою квартиру, куnивши собі однокімнатну і онукові таку ж. Хоча мені не зрозумілий цей вчинок. Він сказавши, що просто дружина онука його оkрутила, але тільки частка розставити на свої місця все. Може онук одумається. Зате його совість (дідусі) залишилася чиста. І доживе він свій вік спокійно. – Діставай гуртки, рідна, будемо чай пити. Я вирішив свою квартиру тобі залишити. Вже й заповіт написавши. Ти дуже допомогла мені і стала рідною. Так що не сnеречайся. Я тобі дуже вдячний.