Мишко ріс, здавалося, ідеальною дитиною. Закінчив школу із золотою медаллю, хотів стати юристом. Вступив до університету на бюд жет. Якось, коли вони разом із усім курсом пішли відзначати закінчення першого семестру, там він познайомився з дівчиною. А за кілька місяців притяг додому немовля. Не варто говорити про те, в якому стані були його батьки. А Мишко kатегорично відмовлявся щось розповідати. Дитину назвали Кирилом. Виховання лягло на плечі мами Михайла, оскільки батько працював цілими днями, а сам хлопець навчався.
Якось Мишко вирішив, що час працювати, і паралельно з навчанням влаштувався на підробіток у якусь кантору. Кирило ріс дуже творчою натурою. Бабуся душі не мала в онуці і часом докоряла собі за те, що колись хотіла віддати дитину до дитячого будинkу. Минуло ще кілька років, і Мишко вирішив розповісти батькам про те, що сталося багато років тому. -Того дня я познайомився з дівчиною, яка була сиротою. Ми почали зустрічатися, а потім вона заваrітніла. Вона хотіла позбавитися дитини, але я наполягав на тому, що моє чадо має з’явитися на світ.
Але вона говорила, що не зможе забезпечити дитину, та й для самого Миші вона стане тягарем. Вона таки народила, а коли наступного дня медсестри віднесли дитину до палати до мами, виявилося, що вона зникла. Документів ні в кого не було, адже привезли її швидкою в екстреному порядку. Я чекав на зустріч із сином на першому поверсі, тому лікарі спустилися до мене, розповіли про ситуацію. Не думав жодної секунди, коли укутав Кирила в ковдру і приніс додому. Після цієї розмови батьки ще раз переконалися, що виховали порядну людину та справжнього чоловіка.