Він, виявляється, родич її чоловіка. Микола аж розцвів, як побачив Світлану, а потім підійшов до нареченого і почав розмову тихо, щоб люди не чули … В той день Світлана приїхала до бабусі в село. Вона працювала в обласному центрі майже за півтори сотні кілометрів, медсестрою в лікарні. Тому до бабусі навідувалася рідко. Зазвичай приїжджала, щоб допомогти посіяти, обробити, зібрати урожай. А два дні тому вирішила просто поїхати провідати. Тому спекла улюблений бабусин торт, купила солодощів і приїхала в село. Світлана дуже хотіла побродити осіннім лісом, назбирати грибів, з яких готувала на зиму смачну грибну ікру. Але найбільше — відпочити. І ось — вона в лісі. Шелестять під ногами сухі листочки, десь неподалік, примостившись на гілці красуні-берізки, скрекоче сорока. Вітер розносить ніжний аромат грибочків.
Дівчина дуже любила такі прогулянки, де насолоджувалася неймовірною осінньої палітрою фарб і відпочивала. Так сталося, що її мама свого часу поїхала в Італію. Згодом туди ж переїхав і батько. Взяти з собою доньку не вдалося через паперову бюрократію. Тому вона, Світлана, дуже боляче переживала це і з нетерпінням чекала наступного року — саме тоді батьки обіцяли забрати її. Однак у них народився малюк, братик Світлани, і дівчинку вирішили ще на якийсь час залишити з бабусею. — Через рік-два ми її заберемо, — написала мама Світлани своїй матері. — Адже потрібно, щоб і дитина трохи підріс, і ми вирішили питання щодо легального проживання тут. Однак через рік в сім’ї з’явилася ще одна дочка, і батьки вже і не згадували про те, що заберуть старшу дочку до себе. Тому дівчинка росла у бабусі. Згодом вступила до медучилища і вже четвертий рік працювала в лікарні. Там же зустріла і перше кохання. Микола був лікарем, і коли про їхні стосунки дізналися, то мама коханого, яка працювала заввідділенням, коротко і чітко пояснила Світлані, що вона не рівня її синові.
Та ще й пригрозила, що зробить так, що дівчина втратить роботу і в місті не знайде іншу по спеціальності. Спершу Світлана думала, що все пройде. Ну, не може ж хлопець послухатися своєї матері і покинути її, свою кохану. Однак саме так і сталося. Спершу він не відповідав на її дзвінки, а коли вона побачила, як улюблений, помітивши її, тікає в перший-ліпший кабінет, все зрозуміла. — Мама права, — сказав він якось, коли залишилися в одному кабінеті. — Я лікар, і моя дружина також повинна бути лікарем, а не медсестрою. Світлана нічого не розчула. Кинулася геть, щоб не чути цього. Вона перейшла працювати в іншу лікарню і намагалася забути і Миколу, і свої почуття до нього. Згодом біль і образа почали повільно стихати. Незважаючи на сухе літо, осінь радувала щедрим урожаєм грибів. Тому дівчина зібрала великий пакет красивих боровічков. Але коли вирішила перейти через струмок, старі загнили дошки провалилися — і вона впала в воду. Там неглибоко, трішки вище коліна, але коли спробувала піднятися на ноги, зрозуміла, що сталося лихо — перелом. І дівчина почала ридати. — Що трапилося? — почула вона. — Впали в струмок? Перед нею стояв молодий чоловік. Виявилося, що він єгер і якраз обходив свою дільницю, коли побачив Світлану. Зрозумівши, що у неї травма, взявся допомагати дівчині дістатися до узлісся.
— Ой, не можу, — видихнула вона, коли до дороги залишалося буквально півтори-дві сотні метрів. — Так болить … Тоді хлопець підхопив її на руки і поніс. Подзвонив, приїхав товариш, і разом вони відвезли Світлану в районну лікарню. Перелом був складним і потребував стаціонарного лікування. Тому Зиновій часто приїжджав провідати її. Після почав їздити до обласного центру, де вони гуляли по місту, ласували смачним морозивом в кафешках. А в один з таких вечорів він зробив їй пропозицію і попросив вийти за нього заміж. — Звичайно, я погодилася, — розповідала щаслива Світлана. — Я так його люблю! Вирішили зробити невелиек весілля у нас в селі. І яке ж було моє здивування, коли серед гостей побачила Миколи. Виявилося, що він родич Зеника. Коли ж гості почали танцювати, Микола підійшов до Зеника. В його очах була туга.
— Зеник, бережи її, — сказав родич. — Пам’ятаєш, я розповідав тобі, що свого часу зустрічався з медсестрою. А мама наказала залишити її і одружитися на Люді? Так ось, Світланочка і є та сама медсестра. Вона-то скарб, який потрібно берегти і який я, дурний, втратив. Ох, якби все можна було хоч на мить повернути назад! Я послухав маму і одружився на Людке, яка тепер мені все життя псує. Всі гроші у неї, квартиру, дурень, на неї переписав, а вона мені ще й роги наставляє. — Упс! — тільки й сказав Зиновій. — Значить, той козел, який так непорядно поступив з моєю Світланою, це, виявляється, ти? Ну, що тобі сказати? Кожному доля дає шанс отримати щастя. — Я сам винен, що втратив своє щастя, — сказав Микола. — Хоча … Світлана, кохана моя, а може, ми почнемо все спочатку? — Пане Миколо, в житті спочатку ми починаємо лише один раз, — відповіла Світлана. — І я дякую небу за те, що воно подарувало мені зустріч з Зиновієм. Він — моє щастя! А ще вдячна долі, що вберегла мене від тебе.
