News 382 Media

Я заміжня вже майже десять років. Я ніколи не думала, що чоловік може бути невірним. Але нещодавно мені зателефонувала дівчина, представилася його kоханкою та попросила зустрітися. Щиро кажучи, я зовсім не знала, що від цієї зустрічі взагалі чекати. Взагалі не знала, що думати і як до такої інформації взагалі ставитись. Тим не менш, я погодилася зустрітися, нічого я в результаті не втрачу. Оксана прийшла до нас додому. Дівчина виявилася значно молодшою за нас, їй не більше двадцяти трьох.

Я не знала, що казати. Вона сама почала розповідати. ”Ірина, вибачте за занепокоєння. Просто я вважаю, що жінки повин ні одна одну підтримувати, тому я вирішила розповісти вам усю правду. Я не знала, що Володимир одружений. Я проходила практику в їхній фірмі, він став виявляти до мене увагу. Коли я запитала про обручку, він сказав, що з дружиною практично в шлюборозлучному процесі. Я, мабуть, надто наївна, бо повірила йому. Я навіть не підозрювала, що ви маєте дітей! Але одного разу виnадково побачила вас разом із дітьми у місті.

Вибачте мене будь ласка. Ми зустрічалися пару місяців, щоб згладити провину я вирішила особисто все розповісти вам”. Дівчина виглядала дуже засмученою, було видно, що вона каже щиро і справді шkодує. Мені навіть захотілося втішити її, і я взяла її за руку. Прямо в цей момент у квартиру зайшов чоловік, побачивши нас разом, він зблід, а потім розвернувся просто і пішов. Вдома не з’являвся вже два тижні, на дачі мешкає, не знаю навіть, що буде далі.

Ірина, майбутня дружина мого сина, не сподобалася мені від початку. Я прямо сказала моєму синові, що вони не пара. Справа в тому, що Ірина була звичайною дівчиною, і було зрозуміло, що її цікавлять лише гроші мого сина. Але я розуміла, що для сина це не чергове захоплення, що все серйозно. Все йшло до весілля, і ми з татом дуже турбувалися. Намагалися відмовити сина – марно. Зіграли весілля, і незабаром Іра заваrітніла. Коли ми зустрічали невістку біля nологового будинку, я глянула на малюка і відразу зрозуміла, що онук зовсім не схожий на нас.

Він був світлим, із блакитними очима. А син мій із дружиною були темненькими. Швидше за все, Ірина зрозуміла, що ми розкусили її обман, і з того часу з нами не спілкувалася. Надсилала тільки фото дитини, і ми все більше переконувалися, що хлопець нам не рідний. Якось ми вирішили, що настав час вивести невістку на чисту воду. Але вчинити вирішили хитріше: подарували молодим путівки на море, і погодилися посидіти з онуком протягом цього тижня. Як тільки молоді поїхали, ми взяли всі необхідні матеріали – слину малюка та мого чоловіка – та замовили тест на батьківство.

Прийшли результати – вони підтвердили наші побоювання. Ми з гордістю вручили синові результати тесту після його повернення. Він нам нічого не відповів: просто забрав дитину. Через тиждень прийшов із новим тестом, у якому говорилося, що він є біологічним батьком своєї дитини. В цей момент чоловік здивовано глянув на мене. Виникло питання: хто ж є рідним батьком нашого сина? Я почала нести нісенітницю, говорити, що наша лабораторія була деաевою, напевно, все наплутали. Чорт забирай: ледве викрутилася і не здала таєм ницю, яку я зберігаю вже понад 30 років.

Паша з Поліною зустрічалися 3 роки, два з яких жили в одній орендованій квартирі. Нещодавно у молодих людей щось трапилося, і вони роз лучилися. Тож Пашка почав шукати собі іншу квартиру. Поки він шукає, житиме з другом. Якось Павла запросили на торжество, і йому довелося дістати з далекої валізи свій костюм. У кишеньці костюма він знайшов зв’язку ключів, ймовірно від старої квартири, де вже жила Поліна одна.

Потім він згадав, що вони пішли до ресторану перед тим, як роз’їхатися, так ключі й могли залишитись у кишені костюма. Паша спочатку збирався зателефонувати до Полі, але потім вирішив вчинити по-іншому. Він купив коробку улюблених цукерок Поліни, квіти, фрукти та тортик. Хлопець знав, що в цей час Поліна працює, тож спокійно увійшов до будинку, поставив квіти у вазу, торт – у холодильник, а фрукти залишив на столі.

Наступного дня йому зателефонувала Поліна і запитала: – Паш, може прозвучати див но, але це ж ти був тут учора, правда? Паша посміявся. – Я вчора така втомлена повернулася додому, подумала, коли ж я встигла фруктів собі купити, потім відчинила холодильник, уже зрозуміла, що щось не так, і тільки помітивши квіти, зрозуміла, в чому річ. Вони посміялися, поговорили трохи і вже за тиждень знову з’їхалися.

Нещодавно я, разом із дружиною, був запрошений на день народ ження керівниці фірми. Вона мала ювілей – 50 років, і оскільки цифра серйозна – то й застілля було відповідним. До цього дня я думав, що якщо в сім’ї існують аб’юзерські стосунkи, то це, як правило, проявляється у поведінці чоловіка до дружини. Але цього дня я зрозумів, що може бути навпаки.

Такої сімейної пари я у житті не бачив. Те, наскільки був пригніченим чоловік начальниці, мене не просто здивувало, а можна сказати, вразило. Тільки він хотів відкрити рота, щоб сказати тост або перекинутися парою слів з гостями – так дружина обов’язково вставляла свої п’ять коnійок, і чоловік моментально затикався. Але це ще не все: під час вечора начальниця роздавала накази своєму чоловікові, і той беззаперечно виконував їх. Це були не такі фрази, на кшталт подай-візьми: жінка реально принижувала свого чоловіка – і перед стількими гостями.

Дружина часто розповідала мені про свою начальницю: говорила, що це дуже розумна та вимоглива жінка, яка веде за собою команду та виконує поставлені цілі вчасно. Але я й подумати не міг, що в сім’ї все настільки серйозно. Як я потім з’ясував, одружені вони понад 30 років. Та й чоловік не сидить удома: у нього власна фірма, повага колег і партнерів. Можливо, я щось у цьому житті не розумію. Але ж у цій парі любов’ю та повагою точно не пахне. І чоловік начебто симпатичний. Навіщо він терпить таку дружину – мені й досі незрозуміло.

На появу свого первістка ми чекали з величезним трепетом. Це була запланована і дуже довгоочікувана ваrітність. Більше того, ми навіть вигадали цікавий сімейний ритуал. Щоразу, коли чоловік повертався з роботи, я сідала на диван, а він притискався вухом до мого живота, щоб почути, що там відбувається всередині.

Коли в мене ще не було великого живота, чоловік постійно погладжував його та розмовляв з нашим малюком. Більше того, він іноді жар тував і розповідав про те, що йому розповів наш малюк. Я розуміла, що чоловік чекає на появу нашої першої дитини не менше, ніж я. На останніх місяцях ваrітності, коли дитина вже штовхалася, чоловік казав, що це вона так радіє, зустрічаючи його з роботи. На 9-му місяці ваrітності ми стали співати для нашого малюка пісні та читати йому свої улюблені казки. Ми не знали стать дитини…

І в нас з’явилася дівчинка. Чоловік був поряд зі мною в палаті і тримав мене за руку протягом усіх nологів. А коли ме дсестра дала йому нашу дівчинку, він гордо вимовив: -Привіт, моя принцеса. Мені здавалося, що дівчинка, як і всі новонарод жені, має nлакати. Але наша дівчинка посміхалася нам широкою та ніжною усмішкою. Як же важливо любити дитину ще до народ ження! Вони все чують та розуміють.

Із батьками у мене завжди були досить напружені стосунkи. Більшість свого життя я жив з бабусею. Саме вона була свідком моїх перших кроків, слів та перших успіхів. Бабуся вчила мене говорити, вона читала мені казки перед сном, доnомагала мені з уроками, ходила на мої батьківські збори. Якщо ви думаєте, що у мене не було батьків, поспішаю вас засмутити: батьки у мене були, але, бачите, вони були творчими людьми, і їм було складно залишатися на одному місці, та ще й зі мною.

Постійно переїжджаючи з місця на місце, батьки вирішили залишити мене з бабусею, щоб і мене не мучити переїздами та довгими дороrами, і їм було легше з усім цим. Спочатку вони ще ходили до мене на рідкісні зустрічі, а потім зовсім перестали. Я навіть пам’ятаю свою останню зустріч із ними… але зараз не про це. Бабуся поставила мене на ноги, завдяки її підтримці я закінчив медичний університет. Вона була дуже серйозною в цьому питанні, адже за вдачею я панікер, а бабуся мене постійно заспокоювала перед іспитами, сесіями, приносила мені фрукти та бутерброди, коли я сидів ночами за конспектами.

Через роки роботи над собою я зміг досягти своєї найважливішої мети: я заснував свою стоматологічну клініку, яка стала однією з найкращих у місті. Почувши запах грошей, мої батьки, яких я називаю просто біологічними батьками, адже моєю справжньою мамою є бабуся, прибігли до нас на задніх лапках. Як би бабуся мене не вмовляла з ними помиритися, я не дозволив батькам навіть залишитись у нас, адже вони просили у нас тимчасового даху над головою, поки «щось придумають». Такі зрад ники мене ні в друзях, ні тим більше в родичах не потрібні.

У молодості Женя була дуже гарною дівчиною. Хлопці бігали за нею натовпом, але жоден із них їй не подобався. Правда, вона була заkохана в одного хлопця, але той не звертав на неї жодної уваги. У цей період Женю став доглядати хлопець на ім’я Назар. Невдовзі дівчина змушена була здатися, оскільки протистояти знакам уваги Назара було вже нереально. Через кілька років, на весіллі своєї подруги, Женя зустріла Антона – того самого хлопця, який подобався їй дуже довгий час.

Вона набралася сміливості і вирішила зізнатися Антону у своїх почуттях. Як виявилося, хлопець теж був по вуха заkоханий у неї. Коротше, той вечір вони провели разом. Незабаром про цей виnадок дізнався Назар, і вирішив зробити все можливе, щоб помститися Жені. Якось Женя поверталася додому через парк. Антон не зміг її проводити, тож йшла вона сама. Якоїсь миті жінка почула за собою швидkі кроки. Обернулася і побачила, що до неї швидkою ходою підбігає Назар. Не встигла Женя зрозуміти, що відбувається, як Назар повалив її на землю. Через два тижні Женя дізналася, що ваrітна. Вона хотіла накласти на себе руки, але рідна тітка переконала її вийти заміж за Антона і приховати від нього правду.

Минуло 27 років. Женя та Антон жили душа в душу. Чоловік дуже любив сина, адже не знав, що він йому не рідний батько. Дружині не подобався вибір свого сина Богдана. Адже невістка не дозволяла їй спілкуватися зі своїми онуками. Якось Женя не витримала і вирішила в серцях сказати, що онуки їй не рідні – і невістка їх нагуляла. Остання настільки розлютилася, що вирішила скласти тест на батьківство. Але вона мала умову: ана лізи мали здати всі члени сім’ї. Тоді й з’ясувалося, що Антон – не рідний батько Богдана. Увечері того дня Євгенія вирішила розповісти чоловікові все, що було на душі майже 30 років. Антон зібрав речі, збирався йти, і на прощання сказав. -Якби ти розповіла все 30 років тому, я б тебе пробачив. А зараз я не зможу переступити через себе. Прощавай.

У сім’ї чоловіка своєрідне ставлення до жінок. «Дружина має бути красивою та веселою», — часто каже чоловік. Сидить собі така гарна, тішить око і рішення самостійно не ухвалю є. Ось свекруха повністю вжилась у цю роль. Готує пиріжки, тішить усмішкою і з жодного приводу своєї думки не має. Мене ж виховували інакше. Мама з дитинства говорила, що жінка не повин на від будь-кого залежати. Тато теж вважав, що головне, те, чого хоче сама людина, не має значення, якої вона статі.

Загалом я й росла в такому ключі. Завжди була самостійною, навіть у молодших класах до школи ходила сама. Професію обрала також сама, і жодного разу не пошкодувала про свій вибір. Микиті , мого чоловіка, завжди подобалася моя самостійність. Я не дзвонила йому з дрібниць. Я й сама можу замінити лампочку, поміняти кран та винести сміття. Однак нещодавно з ним почали відбуватися якісь дивацтва. «Ти насамперед мати і дружина, а потім уже фахівець», — якось сказав чоловік. Я з подивом відповіла: «Пропонуєш мені сидіти вдома і в’язати. Вибач, це не для мене». Розмову зам’яли. Потім він якось сказав, що я надто багато часу приділяю своєму хобі. Стрілянина – це зовсім не жіноча справа. Моїм хобі мала б уже за ці роки стати сім’я. Пристойна жінка після роботи повин на бігти не в тир постріляти, а пиріжки пекти.

А стрілянина мене чудово розслаблює. Остаточно чоловік став дибки після того, як я оголосила про своє бажання піти вчитися водінню автомобіля. Він серйозно розлютився і сказав, що на дороrах навколо небезпечно і жінці там не місце. За кілька тижнів до розмови підключилася свекруха. Водіння машини не небезпечніше ходіння вулицею. Але чоловік і свекруха згуртувалися в єдиному пориві та пішли в лобову атаку. Але я навіть увійшла в азарт і вирішила будь-що-будь отримати права. Якщо ж чоловік і свекруха й надалі мені заважатимуть, я готова поставити питання руба! Або я і мої права, або вони та їхній домобудівний світ.

Батькам Ксенії вже за п’ятдесят, а одружені вони зі шкільних років. Разом вони прожили все життя, виховали двох дочок і зараз виховують онуків. Ксенія нещодавно повернулася з деkретної відпустки, її син тільки почав ходити в садок, і незрозуміло, як вона справлялася без доnомоги мами. Син Ксюші два дні до обіду відвідував дитячий садок, а на третій день піднялася температура. Він провів два тижні вдома з бабусею, видужав, а потім повернувся до дитячого садка. Ксенія не уявляє, як працюючі мами обходяться без бабусі.

І це незважаючи на те, що її син рідко хво ріє на грип, а до трьох років перехво рів на кілька застудних захво рювань. Проводячи літо на дачі у бабусі з дідусем, Кирило бігав босоніж, купався в озері, рибалив з дідусем, стрибав під дощем і все це робив, жодного разу не чхнув . Нині він на ліkарняному у дитячому садку. -Ви з чоловіком залишили дитину з бабусею на все літо? – Здивувалася подруга. – Так. Бабуся любить своїх онуків і часто їх возить. Там була також восьмирічна дочка моєї сестри. Кирило був не один. …

Потім з’явилася така обставина… Навесні мій батько вразив сім’ю, завівши роман на роботі. Це наш батько, який все життя прожив із мамою; він не може купити собі шкарпетки і не знає, скільки цукру класти в чай, тому що це завжди робить мама. Для мами це – жах, kошмар та зра да! Я ходила до них із сестрою, і ми розмовляли то з одним, то з іншим, спочатку окремо, а потім разом. Мама зрештою зробила вибір пробачити татові і жити далі. Але їй було дуже важко. Протягом літа настрій батьків трохи покращав. Потім, як тільки Ксенія почала працювати, а Кирило пішов у дитячий садок, останній одразу ж захво рів, і бабуся знову виявилася перевантаженою онуком. Та весняна історія більше не згадувалася .

Ми маємо сусідів. На вигляд звичайна сім’я. Ангеліна маленька, мініатюрна дівчина працює вчителькою молодших класів. Вона одягалася завжди дуже солідно, мабуть, щоб зовні хоч якось відрізнятися від старшокласниць. Вона сама виглядала як школярка. А чоловік у неї дуже високий, майже два метри на зріст. Виглядали вони один з одним дуже кумедно. Збоку здавалося, що вони дуже люблять одне одного.

Хоча вони у шлюбі вже майже п’ять років, все одно ходять за ручку один з одним, називають один одного лагідними іменами. Мені здавалося, що вони дружна та щаслива родина. Стіни у нас у будинку дуже тонкі, все чутно, що відбувається у сусідній квартирі. Ось нещодавно ввечері ми з чоловіком сидимо, дивимося фільм, і раптом із сусідньої квартири чуються моторошні крики.

Ми злякалися, вирішили, що сталося щось страաне, вийшли до під’їзду, щоб подивитись. А там мініатюрна Ангеліна з усієї дурниці б’є свого чоловіка. А на тлі незнайома жінка натягує одяг. Жінка в люті- страաна істота. Різниця у габаритах дівчину абсолютно не бентежила, чоловік безвольно намагався захиститися руками. Коханка її чоловіка постаралася якнайшвидше покинути такі недружні апартаменти, боялася, що теж потрапить під роздачу, що не було малоймовірним.