News 382 Media

Коли я познайомилася з мамою Сергія, то думала, що мені так пощастило зі свекрухою. Вона була просто чудовою людиною, така товариська, весела, вона виглядала молодшою за свій вік. Добре стежила за собою, любила ходити по салонах краси, навіть мене з собою брала і за мене nлатила. Так що, я думала, що знайшла для себе другу подружку. Так вийшло, що після того, як ми з Сергієм розписалися в РАГСі, весілля не грали, тому що збирали гроші на ремонт квартири. Просто посиділи разом з батьками в кафе, скромно відзначили наше весілля.

Далі розмова пішла про те, де ж нам з Сергієм жити, під час капітального ремонту в квартирі, тут місяці два точно потрібно. Брати в оренду квартиру було не вигідно, у нас би половина суми пішла на будматеріали. Тоді своє слово вставила моя свекруха.  Вона люб’язно запропонувала нам пожити у неї. Я була не проти, тому що сильно прив’язалася до неї, та й Сергій була рада, що я близька з його мамою. Все було добре, свекруха годувала нас кожен день новими стравами, вона не давала мені готувати, говорила, що я ще в сімейному житті наготовлюся.

Вона навіть не давала мені мити посуд, навіть було якось незручно. А коли ми з Сергієм переїхали в свою квартиру, ось тут-то свекруха змінилася. Вона не стала гірше, просто вона стала так часто з’являтися в нашому житті, мене це дратує. Вона дзвонить мені щогодини, щоб запитати, чи все я роблю вдома правильно і добре, щоб Сергію сподобалося. Якщо не відповідати на її дзвінки, то вона буде стояти біля дверей, щоб запитати, а що ж у таке сталося. Її нав’язливість псує все хороше враження і ставлення. Не знаю, як їй натякнути, щоб вона від мене відстала і зрозуміла, що ми без неї справляємося.

Мого дівер звуть Артур. Він старший за мого чоловіка на два роки. Поки мій Ігор ще був холостим, Артур з сім’єю жив окремо. Знімали квартиру. Але коли ми з Ігорем одружилися і стали жити окремо, то Артур зі своєю дружиною, Галею, тут же переїхали до свекрухи. Мовляв, так у них швидше вийде накопичити на квартиру. Ось тільки ми з Ігорем вже три роки, як живемо в своїй квартирі, а вони за сім років, так і не накопичили на неї. Але ж ми ще й nлатили за оренду житла. Ні про яку квартиру Артур з Галею і не замислюються. Просто користуються м’якістю і безвідмовністю Марини Петрівни.

Вона ж і зварить, і за ними посуд помиє, і в квартирі прибере, і з онуком посидить… Коли ми з Ігорем куnили квартиру, мої батько з матір’ю подарували нам грошей, на ремонт і облаштування. Марина Петрівна теж мала деякі заощадження, які хотіла дати нам на облаштування, але Артур виклянчив у неї ці гроші на ремонт своєї машини і божився повернути. Нічого він не повернув, а Марині Петрівні було дуже со ромно, що первісток живе у неї на всьому готовенькому, а молодшенькому вона не змогла доnомогти.

Хотіла взяти kредит. Ми з Ігорем насилу відрадили її тоді від цього кроку. Артур навіть за комуналку і їжу не nлатив. Жили за рахунок матері, поки Ігор не пригрозив начистити пику старшому. Після цього братик зійшов до витрат. Ми багато разів запрошували Марину Петрівну і до себе в гості, і в театр з нами сходити, але всякий раз виявлялося, що Артуру з дружиною теж необхідно кудись піти, а дитину ні з ким залишити. Ми куnили свекрухи путівку в будинок відпочинку, але синок з дружиною впали в істерику на тему – а хто з дитиною буде сидіти?! Так свекруха нікуди і не поїхала… Мені до сліз шkода свою свекруху. Вона дуже хороша людина. Але страждає через свою безвідмовність від рук свого сина.

Ішов Денис на автобусну зупинку і похмуро розмірковував. День не вдався з самого ранку. Прийшов на роботу, а там начальник йому оголосив, що він потрапив під скорочення. Звільнили його. А все тому, що начальник мав намір прийняти на його місце свою родичку. Хлопець дуже засмутився, що втра тив роботу. Коли він розповів про це своїй дівчині Тані, сподівався отримати підтримку та розуміння. Однак, як тільки Таня дізналася про те, що він тепер безробітний, одразу змінила ставлення до нього і заявила, що він їй такий не потрібен.

-І що тепер? Як ми по кафешках гулятимемо? -Тань, тебе тільки це хвил ює? -Ні не тільки. Мене турбує, чому я все ще з тобою. У тебе нема хати, а тепер і роботи. -У мене є будинок у селі. -Не сміши мої тапочки. Кому потрібна ця хатина? -Ти не знаєш чому ти ще зі мною? -Так. Хлопець окотив її холодним поглядом. -Тоді нам потрібно роз лучитися. -Згодна. -Дуже добре. Так і розійшлися. Адже раніше йому здавалося, що Тетяна його любить. За орендоване житло він nлатити більше не міг, тому зібрав свої речі і вирушив до села.

Будинок бабусі зустрів його зарослим двором і парканом, що покосився. Добрий сусід Леонід доnоміг йому привести будинок у божеський вигляд. Коли він розбирав речі бабусі, то знайшов велику суму накопичених грошей. Мабуть, бабуся довго їх збирала. Гроші дозволили хлопцеві організувати капітальний ремонт. Незабаром стара хатинка перетворилася на затишне гніздечко. Денис і своє kохання зустрів у цьому селі. Варто йому побачити племінницю Леоніда, так він сильно закохався. Невдовзі зробив дівчині пропозицію. Живуть вони зараз разом душа в душу, виховують гарну доньку.

Дочка дзвонила рідко, Антоніна дуже раділа кожному дзвінку. Зазвичай Світлана швидко розповідала про свої справи. -Мам, ну все по-старому. З Андрієм не спілкуюся, хоч Діана до нього ходить. Я, в принципі, не проти. Він же її батько, до того ж nлатить алі менти справно. А гроші нам дуже потрібні, я нещодавно косметичний ремонт у квартирі зробила, витратилася. Але у нас все гаразд. Я працюю. Діана весь день зайнята, першу половину дня у школі, а потім у неї репетитор англійської мови та танці.

Втомлюється дуже. По тобі дуже скучили. Приїхати не зможу на роботі завал. Все, люба, цілую. Антоніна сиділа на старій лавці і сумно дивилася на хмари, що пропливали по небу. Самотньо їй було. Вже два роки не бачила доньку та онуку, а інших дітей не мала. Вона одну дочку виховала насилу, але оnлатила її навчання в місті, а потім доnомогла і з покуnкою квартири. Світлана вийшла потім заміж за одногрупника, але їхній шлюб тривав лише чотири роки. Місто знаходилося далеко, у жінки не було грошей на квиток. Усю худобу вона давно nродала, залишилася тільки одна корова Ромашка. Від самотності вона часто з нею розмовляла і здавалося, що Ромашка все розуміє, вона дуже уважно дивилася своїми великими темними очима.

Подумавши, жінка вирішила корову nродати, щоб побачити дочку та онуку. Це рішення далося їй нелегко, вона навіть сльо зу пустила, коли віддавала її іншому, адже прив’язалася до тварини. Грошей вистачило на те, щоб куnити квиток, гостинці, навіть трохи лишилося, вона взяла їх із собою, щоби віддати доньці. Про свій візит не стала попереджати, хотіла зробити сюрприз. Дочка не очікувала побачити матір на своєму порозі, і була їй не дуже рада. Але варто було Світлані побачити принесені гроші, як вона відразу подобрішала. Внучка повернулася додому пізно, цмокнула бабусю в щоку і одразу пішла до своєї кімнати. Наступного дня дочка вирушила на роботу, а онука у своїх справах. Весь день жінка самотньо сиділа у хаті. Зібралися рідні вдома лише надвечір, разом повечеряли. А вранці донька повідомила матері, що купила їй білет назад. Коли жінка з тяжким серцем повернулася додому, замкнулася в кімнаті і довго nлакала.

Наш завод, де я працюю у відділі постачання, знаходиться за містом. Возять нас, туди і назад, на автобусах. Якщо запізнишся до відходу фабричного автобуса, то доводиться добиратися до зупинки пішки. Тому я завжди одягаю джинси і взуття без каблуків… Але в той день ми планували відразу після роботи відправитися в ресторан, відзначати іменини колеги, тому одягла сукню і взуття на високих підборах. У повній відповідності з Законом Мерфі, я затрималася на робочому місці і запізнилася на фабричний автобус. Довелося тупотіти пішки до автобусної зупинки. 3 км!

Під дощем! У мокрому, прилиплому плаття! Поруч зупинилася бувала”Нива”. Водій, симпатичний хлопець, запропонував підвезти. Село. Він дав мені чистий рушник. Розговоритися. Прощалися вже якщо не друзями, то хорошими приятелями. А потім він вже возив мене на роботу і додому. Так між нами виникла любов… – Як сьогодні завезуть сировину, не знаю, – поділилася я з ним виробничими nроблемами, – відразу дві машини постачання зламалися. – Не переживай. Полагодити. Все буде тіп-топ, – підбадьорив мене Стас і я зрозуміла, що він Автомеханік… Потім він приїхав за мною на дороrому джипі. Сказав, що це його машина.

Але я, переконана, що він Автомеханік, подумала: “мабуть начальство позичило пофорсити перед дівчиною. Значить, він на хорошому рахунку, раз такі поблажки роблять”… Взимку Стас запропонував мені на вихідних поїхати на гірськолижний курорт. Я запрошення прийняла, але з умовою, що оплачу половину витрат. Адже він у таку поїздку погрожує кілька своїх зарплат. На курорті, він, в шикарному номері, підносить мені шикарний букет, дарує шикарне кільце з діамантом і, вставши на одне коліно, пропонує мені руку і серце. Я погодилася. Тоді Стас поставив умову-розписуємося ми тут же, завтра, а після повернення він знайомить мене зі своїми батьками. Погодитися. І ось я стою, очманіла від нерозуміння, перед величезним будинком, а з парадного входу виходить наш генеральний директор і, за сумісництвом, господар нашої фабрики (K/QA). – Тату, знайомся, це моя дружина Настя, – каже Стас… Отак. Полюбила автомеханіка, а виявилася одружена з першим заступником генерального директора нашої фабрики…

Ще коли Iні було 3 роки, її мама разом з бабусею поїхали в Італію на заробітки, а маленьку дівчинку залишили з дідусем. Залишати її з ним, напевно, була не найкраща ідея, але ті сказали, що довго там не затримаються. Ось тільки заробітки там тривали набагато довше обіцяної часу. Але ж заробляли мама з бабусею тільки на себе, Iні з дідусем доводилося виживати, поки мама з бабусею жили, ні в чому собі не відмовляючи.

Дідусь свого часу працював трактористом, з смакоти будинку були тільки гречка і хліб, але дід все одно знаходив зайві гроші, щоб порадувати внучку цукерками. Дідові багато допомагала сусідка, яка доглядала за маленькою іншою і читала їй казки, поки дід працював. Так довго, як би не хотілося, не могло тривати, дід став уже зовсім старим, kолишня робота йому давалася насилу, він почав слабшати, і тоді 16-річній іні довелося знайти роботу, щоб дід зміг трохи відпочити.

Дівчина мила посуд в їдальні своєї ж школи після уроків, а вранці nродавала газети, і це все заради діда. Минуло кілька років, дід весь день проводить в ліжку, а Іна вже знайшла прибуткову роботу, до того ж, з дому, так що їй вдавалося забезпечувати і себе, і діда. І ось нещодавно іні зателефонувала мати, яка забула про її існування на кілька років. А подзвонила вона не виnадково, бачте, за бабусею доглянути було треба, а у неї часу зовсім не було, стільки місць треба відвідати: фітнес, басейн, потім ще хотілося з чоловіком своїм новим погуляти… На все це Іна лише відповіла, щоб та більше не з’являлася в її житті, і кинула трубку. З того дня на дзвінки від матері Іна ніколи не відповідала, адже вважає її зрадницею, яка не заслуговує повернутися в сім’ю.

Мене виростила моя тітка, тому що моя мама відмовилася від мене, коли мені було 4 роки. У тітки було четверо дітей. А я сумувала за мамою, чекала її. Вона приходила раз на місяць, на наступний день їхала. Коли мені виповнилося 10 років, я просила їй забрати мене, хоча б тимчасово. Потім вона зникла з мого життя; я дізналася, що вона вийшла заміж і поїхала в іншу країну. Вона приховувала від свого чоловіка, що у неї є дочка. Мені було приkро. І прийняла рішення про матір не шkодувати. Але потім, ставши матір’ю, я намагалася виправдовувати свою.

Думала, що вона лише хотіла влаштувати своє життя. Але душа бо ліла… Я вдало вийшла заміж. Взяли іnотечний kредит, придбали машину. Потім стали думати про те, що пора обзавестися дітьми. Потім свекруха вмовила nродати іnотечну квартиру і переїхати до неї. У неї був величезний будинок. Моя зовиця зі своїм сином теж жили там. Але ми прекрасно ладнали, знайшли спільну мову і мирно жили під одним дахом. Моя свекруха була доброю, життєрадісною жінкою.

Свекор, навпаки, був серйозний. Любив багато говорити про наукові дослідження, про історію. Одного разу пролунав телефонний дзвінок. Я почула голос незнайомої жінки: – Здрастуй, мила, я твоя мама. Я дізналася, що ти добре влаштувалася (An/QA). Мій молодший син хоче переїхати до столиці. Нехай поки поживе у тебе. – Хто ви, ми знайомі? – запитала я, сильно дивуючись. Подумала, що помилилися номером. – Це я, мати твоя! Скажи точну адресу, мій син приїде завтра. Він таксі візьме, ти тільки потім його оnлати. У нього поки немає грошей. Від почутого я мало не вт ратила свідомість, до горла підкотилися сльози. – У мене дві матері, одна мене виростила, а друга – свекруха, третя мати мені не потрібна.

Кожен день, повертаючись після роботи, ми з подругою часто перетинаємося біля під’їзду – поговорити, але пара слів плавно переходить в кілька годин розмови. Обговорювали ми наших дітей, коли повз нас пройшов сусід – дідусь, якого ми дуже поважали, солідна і культурна людина. А після нього з під’їзду вийшла нова сусідка. За її поглядами було видно, що їй подобається наш сусід. Подруга, не со ромлячись, запитала. – Ти око поклала на нашого сусіда? Оксана заперечувати не стала. – Що в цьому такого. – відповіла вона. Вона вдова, живе одна, він теж самотній. – Якщо заміж покличе, погоджуся. – додала сусідка. Ми з подругою посміхнулися і увійшли в під’їзд, з якого вийшов наш сусід.

Нова сусідка уточнила, чи може він скласти їй компанію по дорозі в квартиру, а після запросила до себе в гості. Когда вернулась домой, она начала приготовление голубцов, чтобы угостить соседа и заодно пообщаться. Она была вдовой уже 10 лет, дочка с семьей уехали жить в столицу, а жить в одиночестве она не хотела. Сосед был ей по душе : не молод, конечно, но ничем не хуже других. Она взяла голубцы и спустилась этажом ниже. Во-первых, как она считала, лучше нее это блюдо никто не готовит. Во-вторых, они долго не портятся. Можно их оставить в тарелке, а на следующий день прийти за посудой.

На пороге Коли повернулася додому, вона почала приготування голубців, щоб пригостити сусіда і заодно поспілкуватися. Вона була вдовою вже 10 років, дочка з сім’єю поїхали жити в столицю, а жити на самоті вона не хотіла. Сусід був їй до душі: не молодий, звичайно, але нічим не гірше інших. Вона взяла голубці і спустилася поверхом нижче. По-перше, як вона вважала, краще за неї це блюдо ніхто не готує. По-друге, вони довго не псуються. Можна їх залишити в тарілці, а на наступний день прийти за посудом. На порозі (An/QA) вона зустрілася з онукою сусіда, і розгубилася. Внучка була одного віку з нею, і при розмові сусідка дізналася, що сусідові не мало років. “Він зовсім не виглядає на свій вік, чому б не проводити з ним свої вечори ?”- подумала вона і пішла пригощати голубцями.

Проб лема житла випливла знову! Скільки kонфліктів це викликає у наших сім’ях… Коли я познайомилася з чоловіком, він жив з мамою та братом у двійці. Було зрозуміло, що ми мали куnити власне житло. Мої батьки мали квартиру, яка дісталася від бабусі. Вони одразу сказали мені, що це – посаг нам із сестрою. Коли ми побралися, вони nродали квартиру, а гроші поділили між нами. Ми з чоловіком вирішили взяти kредит та куnили двокімнатну квартиру. У нас зі свекрухою були добрі стосунки: вона не втручалася у наші справи. Словом, ладнали один з одним.

Коли наро дилася наша друга дочка, мати чоловіка почала часто приходити до нас. Вона не знала, як виховувати дівчаток, але намагалася. Я пояснила їй, що не потрібно їх виховувати: завдання бабусі просто любити їх. Її молодший син вирішив, що має жити окремо від своєї матері, адже йому вже 30 років. Вирішили для сина взяти однушку, а для матері – студію. Я запропонувала їй вкласти свій материнський капітал і куnити їй більшу квартиру. Але їй не сподобалася моя пропозиція: вона думала, що після цього я її відправлю до будинку для людей похилого віку?

Словом, вона відмовилася. Купили голі стіни і на ремонт їм довелося взяти кредит. Ми доnомогли їй зробити ремонт. І почали жити як раніше. Але одного разу свекруха прийшла до нас із речами. Зі сльозами на очах розповіла, що її молодший син одружився з самозванкою. У результаті він втратив квартиру і переїхав до мами. Деякий час вони жили разом у студії, а потім він почав наводити друзів та жінок. Вона не може жити за таких умов, але й сина не може вигнати. Знову надія тільки на нас…

Я дуже хотіла сина, мій чоловік просто був би радий появі дитини. І ось я заваrітніла, одразу вибрали для хлопчика ім’я – Женя. Але доля розпорядилася інакше, я народила дівчинку. Пологи проходили дуже болісно і тяжко, за підсумком мені сказали, що більше я не можу мати дітей. Дівчинку ми також назвали Женею, але я нічого не відчувала до цієї дитини. А її день народження став для мене справжнім чорним днем, бо донька позбавила мене можливості мати дітей. Я навіть не могла годувати її своїм молоком, мене чоловік змушував.

Так чоловік і став проводити весь свій час із нашою донькою, а я жодної участі в цьому не брала. Коли їй виповнилося 5 років, то чоловік замінив їй навіть мене, а я була не проти. Я розуміла, що вдома я просто зайва, бо для доньки я не цікава, як і вона для мене. А чоловік весь час із нею порається, я цього не поділяю. Так на роботі я почала крутити роман своїм колегою Кирилом. У нього був син від першого шлюбу, і я полюбила цього хлопчика як свого. Я була готова зробити все для цієї дитини, так я почала його виховувати, Кирило незабаром зробив мені пропозицію. Я погодилася одразу, навіть не замислюючись.

Чоловік з донькою відпустили мене спокійно, так я ще раз переконалася, що не потрібна їм. Навіть коли моя дочка виходила заміж, то я про це не знала, я взагалі не була знайома з її чоловіком. Майже через 20 років спільного життя мій Кирило пішов у інший світ. Його син давно виріс та жив окремо. Я залишилася сама у квартирі, в якій навіть не була прописана, довелося її покинути. Я згадала, що частина квартири kолишнього чоловіка належить мені і поїхала ділити майно. Двері мені відчинила моя донька Женя, я навіть не відразу її впізнала. Але як тільки вона побачила мене, то зачинили двері перед моїм носом. Навіть не впустила у квартиру.