News 382 Media

Батьки Насті дуже любили Софію і називали її своєю другою дочкою. Її батько вже багато років жив з іншою сім’єю, а у матері Софії був важкий характер. Дівчинка багато часу проводила у подруги Насті. Вона дуже любила сімейну атмосферу, яка стояла у них вдома. Соня часто ночувала у подруги, проводила там по кілька днів. Вона почала працювати в 14. Сама купувала продукти і одяг. Коли Софія була у Насті, часто готувала і прибиралася вдома. Після одинадцятого класу вони обидві переїхали у велике місто вчитися. Хоч Настя і не поступила на бюджет, але її тато оплатив доньці навчання.

Софія теж не дотягнула до бюджету і незабаром повернулася в місто, Вона вступила в училище і вирішила спробувати ще раз в наступному році. Настя пообіцяла батькам, що буде добре вчитися і переведеться на бюджет, але цього так і не сталося. Батьки влазили в кредити, щоб оплатити їй навчання. Тим часом Софія була відмінницею. Коли на третьому курсі у Насті з’явився хлопець, то вона не тільки сильніше забила на навчання, а й до батьків не приїжджала. Софія бачила, що батьки Насті більше не в змозі оплачувати її навчання. Її батько досяг пенсійного віку і його перевели на іншу посаду. Одного разу Софія прийшла до своєї подруги додому. Вона відкрила двері і зайшла всередину. У квартирі стояла якась незрозуміла тиша. Вона дуже здивувалася і зайшла на кухню.

Батьки Насті сиділи за столом і мовчки дивилися на якийсь папірець. — Здрастуйте! А що це у вас там таке? — запитала Софія. Вона глянула на папірець і ахнула. Це був виграшний лотерейний квиток. Батько Насті подивився на Софію і пообіцяв, що якщо цього року вона знову не надійде на бюджет, то він оплатить їй навчання. Але так вийшло, що через місяць тата Насті не ста ло. Настя попросила Софію залишитися з мамою, так як та і так жила в селі. Так минуло два роки. На поминkи матері Настя приїхала з помітно кругленьким животом і дипломом про закінчення навчання. Одного разу Настя протягнула Софії листочок і коробку. Виявляється, батьки Насті подбали про те, щоб гроші дісталися Софії. У коробці лежали сережки. Софія дуже зворушилася і була шалено вдячна цій родині.

Мені було так складно оговтатися від зра ди чоловіка, що я ледве набралася сміливості, подала на розлу чення і просто виrнала свого чоловіка з дому. Тільки після того, як я зачинила за ним двері, я сіла на підлогу і почала nлакати і думати, як далі жити. Незважаючи на те, що у нас у шлюбі була вже доросла дочка, все одно, мені було складно перетравити той факт, що мій чоловік протягом тривалого часу зра джував мені, хоча він сказав, що це було лише один раз. Мені здається, що людина, яка зрадила раз, зможе зробити те саме знову і знову. Після розлучення, я твердо вирішила для себе, що більше ні з ким не зустрічатимуся.

Спочатку було складно, але зараз мені стало навіть подобається самотність. Я роблю все, що хочу, доглядаю себе, збираюся з подругами, часто виходжу гуляти, а раніше все це було під забороною. У мене є сестра, яка заміжня, і вона постійно говорила, що мені треба думати про особисте життя, що недобре бути самотнім. Нещодавно, вона приїхала до мене, ми добре посиділи, вона взялася за своє і сказала, що у них у селі є чоловік, який давно був розлу чений, йому 55 років і він хоче серйозних стосунків. Я відмовилася від знайомства з цим чоловіком, але сестра так наполягла, що я вирішила спробувати. Познайомилися ми в кафе, він розповів, що дружина зрадила його, тому він подав на розлу чення.

Тоді я дізналася, що він живе один у величезному приватному будинку, у нього є город, рогата худоба. Начебто він мені сподобався, чоловік був непоганий, ми з ним зустрілися ще три рази, і він відразу сказав, що ми вже не маленькі, і я можу переїхати до нього. Я теж подумала, що нічого тягнути, ми вже досить дорослі люди, переїхала до нього. Я прожила з ним місяць і подумала, що він не дружину шукав, а просто хатню робітницю. Я щодня рано вставала і виконувала все на городі, потім і вдома, від нього я не могла дочекатися лагідного слова. Щойно я помітила, що він користується мною, зібрала речі та пішла від нього.

Я ріс без батька, але в душі завжди сподівався одного разу зустрітися з ним, подивитися в очі і вимагати пояснень. Мама була ваrітна мною, коли коханий чоловік kинув її за день до весілля. Вони нікому не говорили про ваrітність, щоб уникнути rаньби, але батько побоявся відповідальності. Мати ростила мене на самоті, без допомоги батьків і друзів. Пам’ятаю її змучений вигляд після важкого робочого дня. Вона приносила мені смакоту і цілувала перед сном. З віком я почав шукати інформацію про батька, але сильно боя вся обра зити матір.

За довгі роки татусь жодного разу не з’являвся в нашому житті, а я дуже хотів його знайти. Одного разу, коли матері не було вдома, я рився в її речах і знайшов там деякі документи, на яких були ім’я, прізвище та адреса зниклого батька. Я навіть і не знав, що робити з цією інформацією. Спершу намагався шукати його дані в Інтернеті, але пошуки не дали результатів. В Інтернеті я познайомився з дівчиною, з моєю ровесницею, яка, виявляється, живе в тому ж місті, що і батько. Вона пообіцяла допомогти мені знайти його і на наступний же день відправилася за потрібною адресою.

Двері так і ніхто не відкрив. Я подумав, що батько вже давно живе в іншому місці, але ні. Моя кмітлива знайома додумалася поговорити з сусідами. З’ясувалося, що мій тато з новою сім’єю живе за цією адресою, але зараз відпочиває за кордоном. Через тиждень, коли вони повернулися з відпустки, знайома знову поїхала до них, і на цей раз їй вдалося побачитися з татом. Незважаючи на всі наші старання, батько відмовився бачитися зі мною, адже зараз у нього інше життя, сім’я, діти, навіщо втрачати все через незнайомого, хоч і рідного хлопця. Яким же ідіотом я був, треба було слухатися мати…

Моєму сину 43 роки. Він розлучився з першою дружиною, щоб одружитися з молодою. Я не читала йому нотації. Чи не маленький вже. На мене, головне, що він сам щасливий. Те, що молода вийшла заміж чисто через гроші сина, не викликало сумніву ні в кого зі знайомих. Щоб не випустити з рук такого завидного чоловіка і міцніше прив’язати того до себе, невістка одразу ж заваrітніла. Одного разу мій син упав до нас радісним. Сяючий як нова монета. Причиною його радості стало УЗД дружини. За результатами обстеження ліkарі сказали, що народиться хлопчик. Адже він завжди мріяв про спадкоємця свого бізнесу.

Мій чоловік зрадів цій новині не менше, ніж син. У нього теж була своя мрія – щоб онук носив його ім’я. Фрол – старовинне, рідкісне ім’я. Незабаром ми з чоловіком вирішили відвідати сина з невісткою та поговорити про ім’я онука. Мій син командує компанією, а вдома командує дружина. Тому й питання, яке нас турбує, задала невістці. — Як вирішила назвати сина? — Не замислювалася над цим, — відповіла вона байдуже. — Як щодо того, щоб назвати сина ім’ям діда? У відповідь невістка засміялася. Вона подумала про свого тата, якого ніколи не бачила.

А по-батькові, Сергіївна, придумала їй мати. Коли вона зрозуміла, що я мала на увазі зовсім не її батька, то сказав: — Ні. З таким ім’ям його дражнитимуть у школі. Навіть говорити про це не хочу, – відмахнулася від нас невістка. Мій син навіть слова не пікнув проти дружини. А у мій чоловік навіть зб лід. Щойно дочекався онука, був поруч із виконанням мрії і тут таке розчарування. Чому така неповага невістки до свекру? Адже не просто відмовила, а ще й піднесла свою відповідь із наха бним виглядом. Пробувала вмовити сина – той не хоче сва ритися із дружиною. А мій чоловік після демаршу невістки його більше бачити не хоче.

Кожен день під час обідньої перерви Артем бачив, що якась дівчина зупиняється біля магазину одягу і роздивляється сукню у вітрині. Дівчина привернула його увагу не випадково, вона була дуже красива. Вже місяць він за нею спостерігав. -Поль, як ти думаєш, чому вона туди ходить кожен день?- запитав він якось колегу. Поліна задумливо прищурилася, розглядаючи дівочу постать. -Сподобалася чи що? Не знаю, плаття напевно хоче купити. Тільки воно їй не по кишені. -Звідки знаєш?- здивувався Артем. -Одягнена вона простенько, а цей магазин дуже дорогий. Ну так що, сподобалася вона тобі? Очі колеги глузливо блиснули. -Може бути… Щось у ньому реагувало на цю дівчину і тягнулося до неї.

На наступний день Поліна прийшла радісна. -А я все довідалася! Видам конфіденційну інформацію в обмін на коробку печива! Артем здивувався. А Поліна плюхнулася в сусіднє крісло. -Звідки ти дізналася? -Ця інформація засекречена. Секрет фірми! Артем подивився на неї наполегливо. -Ну добре, — здалася дівчина, — Я розпитала дівчат з магазину! Ну ти згоден на печиво чи ні? -Згоден, звісно. Викладай! -Вона питала про чорну сукню. Ти її зразу впізнаєш, якщо зайдеш в магазин. Звати дівчину Белла, і працює вона в сусідньому супермаркеті. Артем поспішно встав. -Куди ти? — здивувалася Поліна. -Печиво тобі купувати із сусіднього супермаркету, — на губах парубка блиснула сліпуча усмішка.

Він хотів подивитися на дівчину поблизу. Поблизу вона виявилася так само гарна, навіть краще. Прихопивши коробку з печивом, він прямо вирушив за сукнею. Він не пошкодував ніяких грошей, щоб її купити. Незабаром він підійшов до неї, щоб познайомитися. Дівчина дуже ніяковіла, але погодилася з ним погуляти. Коли під час прогулянки він подарував їй сукню, вона розnлакалася. Артем розгубився, він думав, що зробив щось не так. Але Белла сказала, що збирала гроші бабусі на сукню вже багато часу. Коли вони проходили біля магазину, бабусю дуже вразило це плаття. Бабуся її виростила одна, постійно відмовляла собі у всьому, тому вона мріяла її порадувати. А він взяв і подарував це плаття! Вона була щаслива. Скоро вони стали зустрічатися, одружилися через рік.

Пенсію баба Наташа отримувала справно, їй би на все вистачало, якби не дочка. Світло давно відключили за несплату, холодильник не працював, та й продуктів в ньому давно не було. Але найбільше вона сумувала від того, що не має можливості дивитися телевізор. Вона сама у всьому винна. Балувала дочку з самого дитинства, думала, що та буде її підтримкою, коли виросте. Однак Катя погано вчилася, оцінки їй ставили тільки через повагу до Наталії Василівни, яка довгі роки пропрацювала вчителем. Вона намагалася провчити дочку. Закривала двері, а та почала кричати на весь під’їзд, доводилося відкрити. А зараз треба було думати, що купити з продуктів, щоб вистачило надовго.

Тепер Катя дає їй ще менше грошей, ніж зазвичай, і мати припускає, що скоро і цих копійок вона не побачить. Що тоді вона буде робити? Наталя переглядала старі фотографії і не могла зрозуміти, що вона зробила не так. Начебто все робила для дочки. Раптом вона відчула слабкість і абияк сіла на лавку. Вона дістала пляшку води і почала nити. До неї підійшов її колишній учень і запропонував допомогу. Звичайно, він не був тим худорлявим підлітком, але Наталя відразу впізнала його. Він хотів викликати швидку, але бабуся зупинила його. Іван повернувся через десять хвилин з величезним пакетом.

Вони піднялися в квартиру до Наталії Василівни. Бабуся виклала всю правду про своє нелегке життя. Іван уважно вислухав і сказав: — Наталія Василівна, ви знаєте, що моя мама пішла дуже рано і ви завжди замінювали її. Я сюди приїхав по роботі. Сьогодні ввечері повинен був виїхати, але мені доведеться затриматися. Ви ж не будете проти?» — Звичайно, Іване, з радістю. Тільки бачиш, як я живу! — Я пропоную поїхати вам разом зі мною! — Але, як же… що скаже твоя дружина? — Моя дружина чудова людина, ви будете жити у нас. Наталія Василівна зібрала речі і поїхала, залишивши квартиру дочці. Вона не могла повірити в цю казку…

Лідія Іванівна завжди була з м’яким характером. Все своє життя вона присвятила своїм дітям, а потім і онуку, жила з двадцятирічним Іваном, котрий активно господарював у її будинку. У нього постійно змінювалися дівчата, жодна довго не затримувалася. Він постійно скаржився бабусі, що вона його особистому життю заважає. Він часто приводив своїх дівчат додому, а бабуся заважала йому тим, що ходила сюди-туди або сопіла за стіночкою. Лідія Іванівна довгий час поступалася онукові, просилася в гості до колеги, сестри, друзів, щоб не заважати молодим. Але з часом їй це набридло, адже будинок її. Спочатку Лідія Іванівна часто була у своїх колишніх колеги чи подруг, але згодом помітила, що людям набридає її постійна присутність, тяжіють вони її суспільством.

Саме в цей час наро дила її старша дочка, з’явився онук. Молодим батькам була дуже потрібна допомога досвідченої жінки, тому спочатку вони самі її попросили до них переїхати. Потім зять почав висловлювати невдоволення, йому не подобалося, що Лідія у них живе. Вона забиралась у них у квартирі, допомагала по дому, сиділа з дитиною, але у відповідь отримувала лише невдоволення. Вона довго терпіла, мовчала і не скаржилася, але критики ставало дедалі більше. Дитина підросла, тоді їй прямо заявили, що її допомоги більше не потребують. Лідія Іванівна навіть тоді зраділа, адже можна повернутися додому та спокійно зайнятися своїм господарством.

Повернувшись додому, вона виявила, що онук добре влаштувався, навіть дівчину привів, називає її нареченою. А у квартирі не прибрано, комуналку не оплачено. Іван був сином молодшої доньки, він не працював і не вчився, але бабуся йому все одно допомагала, постійно скидала гроші на карту та прощала усі промахи. Він переїхав до неї, коли Анастасія знайшла нового співмешканця, з вітчимом Іван не вжився. Онук тільки нахабився, наприкінці він взагалі заявив, що Лідія Іванівні пора в будинок для людей похилого віку, просив квартиру йому залишити, мовляв, йому вона потрібніша. Але вона і на ці слова заплющила очі.

Терпіння урвалось, коли одного разу, в гостях у куми, їй зателефонувала дочка і заявила, що їй не варто повертатися додому, просила залишити будинок Іванові. Він мамі нажалився. Тоді Лідія Іванівна не витримала і висловила онукові все, що думає про нього. Іван обра зився, сказав, щоб вона більше на його допомогу не розраховувала, забрав речі та зі своєю дівчиною з’їхав. Думав, що Лідія Іванівна засумує і благатиме його повернутися, але Лідії Іванівні була тільки на радість самота. На самоті нарешті вона була сама собі господаркою. Потім онук одумався, вибачався. Лідія Іванівна його давно пробачила, але жити разом не кликала, сказала, що він молодий, хай сам своє життя облаштовує.

Олена мала дуже важкий день на роботі, тому вона почувала себе дуже втомленою. Повертаючись додому, вона мріяла лише поспати, але не могла собі це дозволити. Потрібно було ще зробити домашні справи, нагодувати дитину, зробити з нею уроки. Настрою готувати повноцінну вечерю не було, тому вона дала Сергію сухий сніданок із молоком. Добре, що чоловік був у відрядженні, його б така вечеря не влаштувала і довелося б готувати. У Андрія робота така, його часто відправляють на відрядження по всій країні, і він відсутній вдома. Коли вона закінчила всі справи, було вже майже за північ. Щойно голова торкнулася подушки, Олена провалилася у сон.

Але майже одразу ж її сон потривожив телефон. Він уперто вібрував, номер був незнайомий, тож Олена скинула дзвінок. Але той, хто дзвонив, був дуже впертий, він дзвонив кілька разів поспіль. Розлютившись, Олена підняла трубку. -Алло? У трубці пролунали перешкоди, а потім хрипкий голос, який вона дізналася б з тисячі інших голосів. — Олена… У голові була паніка. Як це можливо? Вона втратила батька рік тому! — Олено, подзвони Андрію… Зателефонуй йому… — Тату, тату! — Кричала Олена, забувши, що в сусідній кімнаті спить дитина. У трубці у відповідь лунали лише короткі гудки. Поступово вона заспокоїлася, вирішила, що їй все почулося від утоми, лягла назад у ліжко і, схоже, заснула. Прокинулася, коли вже світало.

На годиннику було п’ять ранку. Вона пам’ятала події ночі, але вони здавались їй сном, проте Лена вирішила зателефонувати чоловікові. Вона його розбудила, поцікавилася самопочуттям. Андрій, трохи пробурчавши, все-таки встав з ліжка і заявив, що раз його улюблена дружина будить о четвертій ранку, він піде прогулятися на свіжому повітрі. Подзвонив Андрій за годину: — Олен, ти уявляєш, я приходжу з прогулянки назад до готелю, а його немає! Згорів майже до тла . Якби ти мені не подзвонила, мене б уже не було. Того дня, прокинувшись, син сказав, що бачив уві сні діда. Олена полізла у телефон, але в історії викликів не було дзвінків від незнайомих абонентів.

Мій син одружується з Ангеліною. Коли дівчина прийшла знайомитися зі мною, то я подумала, що моєму синові дуже пощастило. Ангеліна була такою милою, тихою і спокійною дівчиною. Завжди ввічливо до всіх зверталася, але це було тільки перше враження. Ми з донькою приїхали до мого сина в гості. Поки він був на роботі, Ангеліна поставила чай, ми стали з нею розмовляти про майбутнє весілля. А моя дочка пішла кудись в кімнату. Через якийсь час Ангеліна теж зайшла в кімнату і пролунав крик. Я побігла до них, виявилося, що моя 16-річна дочка вирішила приміряти весільну сукню Ангеліни.

Вона його одягла, зробила фотографію і зняла. На вигляд нічого страшного не сталося, але коли майбутня наречена побачила мою дочку в її сукні, то почала істериkу. Вона стала кричати і мало не плакати через те, що хтось крім неї поміряв сукню. Я не розуміла, в чому власне траrедія. Адже моя дочка нічим не хво ріє, вона не брудна, не якась пройдисвіта на вулиці, вона майбутня родичка Ангеліни і рідна сестра її чоловіка. Я запропонувала віднести плаття в хімчистку, якщо це вже така велика проблема. Але Ангеліна заявила, що більше взагалі це плаття не одягне.

Дивно, адже в будь-якому разі хтось перед покупкою цієї сукні в салоні міряв її, може інша наречена. Ангеліну моя відповідь не влаштувала, вона вимагала, щоб моя дочка відшкодувала їй вартість сукні, щоб та купила собі нову. Але ж весільні сукні не дешеві, від куди у 15-річної дівчинки такі гроші? Тоді майбутня невістка стала вимагати гроші на нову сукню у мене. Коли прийшов мій син, то на початку він теж не зрозумів, чому Ангеліна так відреагувала, але потім просто замовк, не хотів, щоб ми з Ангеліною більше сва рилися. Я віддала свої останні гроші синові, нехай сам купує сукню для своєї нареченої.

Колиաнього чоловіка я зустріла ще в університеті і, недовго думаючи, вийшла за нього. Через деякий час я зрозуміла, що нічого не відчуваю до нього, але було вже пізно: у нас син, а другий вже на підході. Майже сім років я жила з нелюбимою людиною, поки не зустріла того самого. У перший раз, коли я зра дила чоловікові, було до остраху соромно, не хотілося повертатися додому і бре хати йому, дивлячись в очі. Але потім зра ди і бре хня стали звичайною справою. Коx анець був повною протилежністю чоловіка: уважний, дарував подарунки. Рік тому він запропонував піти від чоловіка і жити з ним.

Для чоловіка новина стала справжнім ударом. Він благав не кидати його, nлакав, kричав від зл ості, але мені не терпілося швидше поїхати до kоханця. Наступні тижні колишній постійно дзвонив, приходив, давав обіцянки змінитися. А коли він зрозумів, що я точно до нього більше не повернуся, наклав на себе руки. Ліkарям не вдалося врятувати його. У всьому була ви нна тільки я. Новий чоловік виявився не таким, як я собі уявляла. Через тиждень, як тільки ми розписалися, він підняв на мене руку.

Мої очі раптом відкрилися. Кого я втратила і з ким зараз живу? Колишній чоловік мухи в житті не обра зив би, обожнював своїх дітей і мене. Але було вже пізно: його більше не було з нами. Вперше за кілька місяців я усвідомила, наскільки ви нна перед ним. Я йому зра дила з іншим, кинула, пішла, і після всіх моїх nідлостей, чоловік хотів повернути мене. Настільки сильно він був закоханий, а я як дурна раділа дурним подарункам kоханця. Не знаю, як далі жити з таким вантажем на душі. Я зруйнувала свою сім’ю, та й життя. Знаю тільки одне: краще бути однією, ніж жити з таким чоловіком.