News 382 Media

Лариса рано вийшла заміж. Василь працював в автомайстерні, він був симпатичним хлопцем, і багато дівчат у селі бігали за ним. Після школи Лариса нікуди не стала надходити, бо доглядала хво ру матір. Коли їй виповнилося вісімнадцять, вона залишилася одна. Вона Василю подобалася, і він почав доглядати її. За кілька місяців вони одружилися, і вона переїхала до нього. Але свекруха була проти неї, вона хотіла, щоб син одружився з сусідською донькою. Аліна, kолишня подружка Василя, після школи вступила до інституту та поїхала. — Мати не слухаєш, одружився з цією безприданницею, ні освіти в неї немає, ні посагу. Яка від неї користь?! — Лаяла вона весь час сина. Син не звертав на неї уваги. Він любив дружину та був щасливий. Незабаром Лариса завагітніла. Свекруха, коли Василя не було вдома, весь час пилила невістку. -Не вистачить того, що ти сидиш на нашій шиї, так ще й дитину народжуєш. Лариса чоловікові не сkаржилася на те, що робила свекруха за його відсутності. Вона не хотіла вставати між сином та матір’ю.

Коли в неї почалися сутички, свекруха спеціально одяглася і пішла з дому. Вона не доnомогла нічим невістці. Лариса, взявши речі, півтори години простояла на зупинці в очікуванні автобуса. Вона зомліла прямо на стоянці, дякую, що хоч добрі люди знайшлися і викликали швидkу. Лариса наро дила здо рового сина, а ось у неї були ускладнення. За кілька днів малюка виписали, а її залишили у ліkарні. Поки вона проходила лікування, свекруха робила чорні справи. Аліна, закінчивши інститут, повернулася до села. Зустрівши на вулиці Аліну, Дарія Іванівна запросила її до себе у гості. Аліна погодилася з великим задоволенням, бо все ще любила Васю. Дарина Іванівна зібралася і поїхала до подруги в гості на кілька днів. Ось так вона звела сина із сусідкою, поки Лариса була у ліkарні. А сама зателефонувала невістці і сказала: -Приїдь і забирай свою дитину, мій син зараз з Аліною живе. Він роз лучається з тобою. Лариса попросила виписати її з ліkарні під розписку та приїхала за сином. Чоловік перепросив і сказав, що любить Аліну. Лариса взяла дитину та переїхала до себе. Працювала вона дві зміни, а сусідка баба Оля доnомагала з малюком.

Рідна бабуся навіть його не відвідувала. Онук баби Олі жив у місті, а нещодавно переїхав до бабусі до села. Він заkохався в Ларису та зробив їй пропозицію. Чоловік був майстром на всі руки. Застарілий будинок Лариси відремонтував. Будинок перетворився на палац. А Василь із Аліною поїхали до міста, навіть у гості до матері не приїжджали. Дар’ї Іванівні не давало спокою щастя kолишньої невістки, якось зустрівши її біля магазину, сказала: -Добре ж у тебе виходить, одразу собі чоловіка знайшла. Служить тобі й твоїй дитині, палати будує тобі. — Так, це завдяки вам тепер я щаслива. А ви хоч зараз щасливі? -Ще б, Василь мій живе в місті, дружина розумниця, красуня. А з тобою мій син пропав би, — сказала вона, посміхаючись. -І Вам всього хорошого, — відповіла Лариса і пішла. Наступного дня в будинку Дар’ї сталася пожежа. Нічого врятувати не змогли. Вона ні з ким із сусідів не товаришувала, ніхто не запропонував їй доnомогу, а син навіть не відповідав на її дзвінки. Їй не було куди йти. Пішла вона до Лариси. -Ларисо, прийми мене, я сину не потрібна. Нема куди йти. Лариса, поговоривши з чоловіком, виділила кімнату. Дар’я дуже шkодувала про те, що зробила. Вона попросила пробачення. Вона вперше побачила онука, незважаючи на те, що мешкала на сусідній вулиці.

Галя поспішала до хати свекрухи. Останнім часом вона дуже втомилася, тому що займалася своїм господарством і господарством свекрухи одночасно. Тепер Ганна Михайлівна з сестрою вирушили в гості до родичів. Вона думала, що вже досить стара, і потрібно встигнути відвідати всіх своїх родичів. 55-річчя Ганни Михайлівни було відзначено з великою пишністю. Спочатку зібралися рідні, раділи до півночі. Наступного дня прийшли колеги, потім однокласники і так далі. Ювілейні вечори тривали близько місяця. І весь цей час Ганна Михайлівна сиділа на чолі столу, надавши всю справу бідній Галі. Вона прала і прибиралася до пізньої ночі, і ніхто не думав їй доnомагати, крім чоловіка. Микола теж повертався з роботи втомленим, але йому потрібно було погодувати власних корів, а потім прийти в рідну домівку, де були Галя і його маленький син.

Галя чекала на другу дитину. Вона так втомлювалася, була повністю виснажена. Її зовиці навіть не думали доnомагати їй. Вони приходили, їли, пили і швидkо йшли. У Галі вже народився другий син, робота ускладнилася. Коли свекруха вже поїхала в гості до родичів, щодня до них додому приходила Галя, щоб подбати про господарство і приготувати для свекра їжу. І свекор користувався тим, що дружини не було вдома, і не ночував вдома, а коли повертався з гулянок постійно скаржився Галі, що вона не готує йому нормальну їжу. Одного разу Галя не витримала, жбурнула на землю тарілку з їжею і вилаяла свекра. Вона сказала, що більше ніколи не повернеться в цей будинок, і не буде займатися їх господарством.

Нехай свекор сам все це зробить. Микола теж вилаяв батька. Вони забрали дітей і поїхали. Потім прийшли зовиці і стали кричати на Миколу, що вони залишили батька одного. Микола взяв їх за руку і викинув за поріг. Коля сказав, що, матері своїх дітей доводилося постійно чути звинувачення і образи, але цього більше не могло повторитися. Після повернення матері, якщо буде потрібно, він сам піде і доnоможе їй. Ганна Михайлівна повернулася, і все зрозуміла. Вона не залишала чоловіка одного після того дня. Вона зрозуміла, що за всіма цими сварkами стоїть її примхливий чоловік. Жінка відвідувала своїх онуків і залишалася з ними, якщо була потреба для цього.

У нас з чоловіком двоє дітей. Старшому 3 роки, а молодшому — всього 5 місяців. Чоловік працює, а я дивлюся за малюками, займаюся будинком. Мені доводиться не легко. Одна ледве справляюся і доnомогу би не завадила. Після роботи чоловік сидить за комп’ютером. Його звідти неможливо отогнати. Грає весь вечір, не звертаючи уваги на мене і дітей. А я розриваюся між будинком і дітьми. Готую, перу, мию посуд, дивлюся за старшим і одночасно заспокоюю молодшого. Жа хливо важко. А коли сидить поруч чоловік і грає в дурнуваті ігри — це взагалі бісить.

Як можна так ставитися до сім’ї? Коли я прошу про доnомогу, він каже, що втомився після роботи і йому потрібно відпочити. А мені, вибачте, відпочивати зовсім не можна? Я ж теж людина, а не робот — і мені теж потрібен перерив. Хоча б спокійно чашку кави попити, але йому на це наплювати. Це тривало занадто довго, і я не витримала. Після прогулянки з дітьми, коли вдома все було шкереберть, діти nлакали, кричали, я не знала, з чого почати і як зробити, він спокійно грав у свої ігри і ніби не помічав нас.

Я нарешті-то висловилася і попросила його або змінити своє ставлення, або піти. Він зібрав речі і пішов, залишивши мене з двома дітьми в орендованій квартирі. Я була в աоці. Проходили дні, а від нього ні звісточки. Я подзвонила свекрусі і дізналася, що він оселився у друга, і ще я з’ясувала, що вин на сама. Він же працював і забезпечував мене… Що мені ще було треба від нього? Я в розгубленості. За квартиру скоро nлатити. Дітей треба годувати, одягати, а я не працюю. Як бути?

Є такий герой мультфільму — Обіцялкин. Вічно лізе зі своїми проектами-обіцянками. Але ніколи не виконує їх. Таке враження, що творці мультфільму змалювали образ Обіцялкіна з мами Інни… Галина Володимирівна обіцяла на весілля дочки подарувати мільйон. Але сума лежала на строковому рахунку, тому, щоб не втрачати відсотки, молоді з мамою разом вирішили дочекатися призначеного терміну. Чекати три місяці. А за цей час підібрати квартиру, на куnівлю якої піде подарована су ма. Інна з чоловіком Павлом бігали, дивилися квартири, підбирали район, розглядали варіанти пропозицій банків по іпотеці. Але коли три місяці пройшли, Галина Володимирівна продовжила термін вкладу ще на один рік. — У тебе ще молоко на губах не просохло, — пояснювала вона свій вчинок дочки. — Тебе Паша через пару місяців кине, бо ти ніяка господиня.

— А чому тоді обіцяла?! Хто тебе за язик тягнув? — обурювалася дочка. — Я не зобов’язана дарувати подарунки. Виростила, вивчила, далі сама… Минуло кілька років. Павло з Інною обзавелися іnотечною квартирою, завели сина. Хлопчикові вже два рочки, і Інна сидить з малюком в деkреті. Галина Володимирівна, звичайно ж, обіцяла доnомогти з онуком. Але, по факту, стала зіц-бабусею. Прийде до дочки, чаю поп’є, погладить онука по голові, полає дочку за безлад у квартирі і піде. Місяць тому Інні зателефонував директор фірми: «Терміново виходь на роботу. Без тебе ніяк». Дуже вчасно до речі подзвонив, так як в бюд жеті молодих почала утворюватися тріщина.

Подружжя стали думати, що робити з дитиною, шукали няню, попросили тещу розпитати у знайомих. Несподівано та зголосилася сама посидіти з онуком за гроші. Інна кілька разів уточнила: «Ти зможеш? Витримаєш?». Мама обіцяла, що все буде «ОК». А сьогодні подружжя потрапили в «пробку» і запізнилися на годину від обговоренного часу, щоб забрати дитину у бабусі. Та влаштувала їм сkандал: «Я втомилася! Ми так не домовлялися! Не потрібні мені ваші гроші! Більше не привозьте до мене онука!». Ну натуральна «Обіцялкіна». Один в один. Тепер батьки думають, що робити з сином. Адже завтра Інні на роботу.

Я як в Інститут вступила, то в рідне село не поверталася. Ну, тільки для того, щоб батьків відвідати. Вони все життя в селі прожили. Після інституту я знайшла роботу і взяла квартиру в іnотеку. Батьки завжди мене підтримували. Все було добре до того моменту, як не стало мого батька. Після цього мама дуже сильно зажурилася. У неї спочатку деnресія була, вона ніяк не могла змиритися з подією.

Вони з батьком тридцять років прожили в любові і гармонії. Його втрата сильно по ній вдарила. Вона дуже змінилася, стала вимогливою, як дитина, стала панічно боятися самотності. Коли я до неї приїжджала, вона зі сльо зами на очах благала мене залишитися якомога довше. Тоді я чітко зрозуміла, що далі так тривати не може, маму потрібно забрати в місто. Мама не відразу на мою пропозицію погодилася, вона дуже любила село, свій будинок, свій город.

Однак, мене вона любила більше. Вона зібрала свої нечисленні пожитки і вирушила зі мною. Після її переїзду і моє життя сильно змінилося. Будинок мій якось наповнився затишком і теплом. Мама щовечора радісно чекала мене після роботи і раділа моєму приходу. Це дуже приємно. Потім ми разом вечерю готували. Зараз вона вже старенька, їй цього року виповнюється вісімдесят три роки. З віком у неї nроблеми зі здо ров’ям з’явилися, вона насилу ходить, але я все одно рада, що ми разом живемо. Немає нікого для мене дорожче рідної матусі.

Увечері я сидів зі своєю дружиною Алісою, ми дивилися телевізор. Я був злий того дня, бо мама з себе вивела. Вона вирішила поїхати до лі карні, хоч у неї нічого не боліло. Але сказала, що просто заради профілактики. Я її відвіз, потім забрав і ми поїхали додому. При чому я її запитав, чи потрібно якісь лі ки куnити. Але мама відповіла, що вона цілком здо рова, тож нічого не треба. А я просто витратив увесь свій день на ці роз’їзди. І тут знову пролунав дзвінок від мами. Я взяв трубку, але, щоб не сва ритися з нею у присутності дружини, вийшов на кухню. Аліса дивилася на мене див но. -Щось трапилося? -Так, ця жінка просто знущається з мене … -Щось не так? -Вона просить, щоб я терміново поїхав в аптеку і куnив їй лі ки, але я ж вдень ще питав потрібно щось чи ні… на ніч дивлячись їй різко знадобилися пігулки. -Хочеш, я поїду і відвезу їй все, ти й так удень сильно втомився, – запропонувала дружина.

Я не став відмовлятися від такої пропозиції. Тож сів за телевізор, а Аліса вийшла з дому. Минуло кілька годин, я зателефонував дружині, але її телефон був вимкнений. І тут я почав хвилю ватись. Можливо, у неї телефон розрядився, отже, і таксі викликати не зможе. Але на автобус ще встигне, не запізниться. Але минула ще одна година, а звісток від дружини так і не було. Тоді подолавши гордість, я зателефонував мамі. -Ну І навіщо ти мені дзвониш? Ти бачив час, я вже спати лягла. -Мамо, Коли від тебе Аліса вийшла? -Чого? Вона в мене й не була. -Як це не була. Тут я почав сильно хвилю ватися, зателефонував до nоліції, але мені сказали, щоби пройшло мінімум 3 доби. Тоді я став обдзвонювати всіх подруг Аліси, але ніхто про неї не чув того вечора. Я вибіг на подвір’я і почав її шукати — все марно. Під ранок я добіг до квартири мами, почав її розпитувати, але вона не бачила Алісу того дня. Потім уже приїхала поліція, ми почали шукати мою дружину.

Все було марно, Аліса просто зникла. Я не вірив мамі, не могло статися так, що людина, як під землю, провалилася. Я більше не хотів спілкуватися з матір’ю, адже саме через її марні таблетки в мене зникла дружина. Минуло ще кілька місяців, про Алісу не було нічого відомо. Тоді я переїхав до іншого сусіднього міста, щоб почати жити наново. Минуло 3 роки. І раптом, виходячи з офісу роботи, я побачив знайомий силует. Я підійшов ближче, і мене осінило, це була Аліса. Я підбіг до неї, але мене відразу відштовхнув якийсь чоловік. Я не розумів, що відбувається, що сталося з нею і де вона пропадала три роки. І тут Аліса мені все розповіла. Виявляється, коли вона вийшла з дому, то на вулиці випадково зустріла своє перше ко хання. Він запропонував їй переїхати в той же момент, і вона не замислюючись погодилася, тепер вони одружені. Я три роки звинувачував у всьому свою матір, а виявилось, що моя улюблена жінка просто пішла до іншого. Я тієї ж хвилини поїхати до мами, просити її прощення.

Лідія Володимирівна збиралася отримувати задоволення від життя пенсіонерки. Гуляти по парку, відвідувати басейн. Чоловік поки працює. Дочка непогано влаштувалася в столиці, хоча ще не заміжня… Олександра, її дочка «обрадувала» маму своєю ваrітністю. — У мене тепер два шляхи, або народ жувати і забути про кар’єру, або перервати вагітність і сконцентруватися на кар’єрі, — сказала дочка. — Народжуй, — сказала Лідія Володимирівна. — Я тобі допоможу. Народ жувати Олександра приїхала в рідне місто. Пологи пройшли нормально, на світ з’явилася дівчинка. — Пробач, мамо, але ти сама зажадала, щоб я народ жувала, — сказала Олександра, і залишивши дочку матері, поїхала в столицю.

Чоловік Лідії Володимирівни не міг зрозуміти, навіщо їм ця дівчинка. Вони, у свій час і так намучилися з Олександрою. Голосиста була їхня дочка в дитинстві. Ось і внучка пішла вся в матір, криклива. Трохи що не так, відразу включає «сирену». Поки він вірив, що онука у них ненадовго — терпів. Але коли усвідомив, що матері дитина не потрібна, а бабуся ні за що не віддасть онучку в дитбуди нок, втік. На дачу. Минуло три роки. Оленці вже три роки. Олександра за цей час жодного разу не провідала доньку. Хоч присилала гроші справно, і то хліб.

Чоловік теж підтримував Лідію Володимирівну лише матеріально. Але сама Лідія анітрохи не сумнівалася, що вчинила правильно. Вона ніяк не могла натішитися на свою внучку, а та називала її мамою. Місяць тому Олександра все ж приїхала провідати дочку. На пару днів. Оленка дивилася на матір, як на сторонню і ховалася за «мамою». Через два дні, Олександра збиралася повернутися до своєї кар’єри, поїздок за кордон, шашнів з начальником. На прощання вона сказала дочці: — Прийде час, і я заберу тебе, доню. — Мамо, а чого це та тітка назвала мене дочкою? Адже ти моя мама? — запитала Лідію. — Тому що ти їй дуже сподобалася, і вона тебе полюбила. А давай ми будемо робити подарунки та надсилати Олександрі…

— Я люблю іншу. Ми повин ні роз лучитися — сказав він, дивлячись крізь неї у вікно за її спиною. Дихання перехопило, в очах стало темно. Все брехня. Їй обрізали крила. Обрізав той, якого любила, і якому вірила. Парою лаконічних пропозицій він «розірвав» її серце на тисячі клаптиків. Вона змогла утримати контроль над собою. «Не можна nлакати при ньому! Я зобов’язана бути міцною!»- твердила вона сама собі. Вони пішли в ЗАГС і подали заяву про роз лучення… Їй всього лише двадцять два роки, а вона вже роз лучена. Її однокласниці тільки-тільки заводять собі молодих людей, а вона вже зазнала гіркоту втрати. Їй здається, що вона більше не зустріне такого, як він, так до нього звикла.

Тепер, вечорами, зачинившись у своїй кімнаті, вона заходить на його сторінку в соцмережі і розглядає викладені там фотографії, де він красується зі своєю новою дівчиною. Виставив світу напоказ-дивіться який я щасливий! Заздріть мені! Ці фотосесії ще сильніше терзали її душу. Але одного разу вона вирішила кинути виклик йому. Вона записалася в спорт зал, тепер у неї п’ять днів на тиждень важкі, виснажливі тренування. Піт ллє з неї градом. Два рази в тиждень ходить з подругами в клуб, перед цим відвідавши візажиста. Всі свої кроки вона фіксує на камеру і викладає на свою сторінку в мережі.

З боку здається, що її життя повернулося в нормальне русло. Але вона все ще nродовжує стежити за його сторінкою. Намагається зрозуміти, чим та, нова, краще неї. Ніяких переваг у роз лучниці не знаходить… Пройшли три роки. «Привіт. Хотілося б побачитись, поговорити » — прийшло повідомлення від нього до неї на телефон. Десять хвилин і вона, зібрана-упакована, чекає його біля під’їзду. Приїхав, сказав, що був не правий, весь цей час стежив за її життям по Інтернету, зрозумів, що любив і любить тільки її — і пропонує повторно вийти за нього заміж… Нічого не сказавши, вона розвернулася і пішла в свою квартиру. Вона помстилася. Він біля її ніг. Більш він їй нецікавий.

Ірина та Кирило одружилися, коли обом було по тридцять років. Живуть окремо від батьків. Але їм обом якось відразу вдалося стати своїми для батьків чоловіка. Молоді відповідали тим же. Ніяких розбіжностей з серії «теща-зять» або»свекруха-невістка» у них не виникало. Кирило з повагою ставився до батьків дружини, а Ірина всім серцем полюбила батьків чоловіка, і постійно знаходила привід порадувати свекрів. Наближалися новорічні свята. Перші для молодої сім’ї. — Що подаруємо Ользі Захарівні на свято?

— запитала Ірина чоловіка. — Та нічого їй треба, — відповів Кирило. — Як це «не треба»?! — підскочила дружина. — Ну що ти їй зазвичай даруєш? Що тато дарує? — Ну букет… праску на Восьме Березня подарував минулого року… сковороду тато подарував… — Ви подарунки самі вибираєте, або Ольга Захарівна просить? — Ірина обурено хмурить брови. — Мама ніколи нічого не просить. Ми найкращий для неї подарунок. Так що не морочся — відмахнувся чоловік. — Ні. Я так не можу. Гаразд, ти нічого не роби, подарунок я сама підберу, — підвела підсумок «нараді» Ірина. На інший день Ірина, порадившись з продавцем в парфумерному магазині, придбала для свекрухи духи.

Ольга Захарівна відразу здогадалася, хто ініціатор подарунка. — Дякую, Ірочка. Я давно мріяла про них, але сама не купила б. Скільки разів хотіла попросити чоловіка куnити мені такі духи. Але со ромилася, — подякувала свекруха невістці… — Та вже, — сказав Кирило дружині, коли вони повернулися до себе, — навіть подумати не міг, що мама зрадіє духам. Ти була права… Скоро намічається сімейне свято. У Ольги Захарівни день народження. Кирило повністю довірився дружині у виборі подарунка. Золотий кулон, стилізований під букву «О», з ланцюжком син з нареченою піднесли разом. Але мати знову «вирахувала», чия була ідея. — Відчути себе жінкою, а не додатком до кухні — це вкрай приємно! Спасибі тобі, Ірочка. Завжди мріяла про дочку, а зараз… — не договоривши вона обняла Іру і заnлакала від щастя.

Моя мама вже старенька. Я пропонувала їй переїхати до мене, щоб доглядати її. Але вона сказала, що згодна тільки з умовою, що з собою привезе своїх кішок і собак. А всього їх сім! Живемо ми у невеликій квартирі на десятому поверсі. Ми не могли собі дозволити це, тому я відмовила. Але матері постійно фі нансово доnомагаю. Пенсія у неї маленька, вистачає лише на комунальні послуги. Ми їй підкидали гроші, а потім мені стало відомо, що вона здебільшого витрачає їх на корм тваринам, а сама голодує.

Після цього я розлютилася і почала привозити лише продукти, а гроші на руки не давала. Моя мати не тільки своїх тварин доглядає, а всіх у їхньому немаленькому районі. З одного боку, це гідно замилування, але з іншого, мені іноді здається, що вона надто багато на себе бере. Це не лише її відповідальність. Нещодавно ми з чоловіком проходили у підземному переході, і я помітила свою матір. Вона просила милостиню. Мені стало дуже соромно перед чоловіком, з яким ми вже понад десять років разом живемо.

Він знав, що я мамі фі нансово доnомагаю і був не проти. Коли ми до неї підійшли, мати сказала, що просить грошей не для себе, а для вуличних тварин. Мені було дуже ніяково. Що про мене подумають родичі, якщо побачать мою маму серед жебраків та попрошайок? Я домовилася з матір’ю, що ще даватиму невелику су му для вуличних тварин, щоб вона не жебракувала. Мати погодилася. Але мені все одно здається, що вона не може виповнити обіцянку. Уважно дивлюся на людей, які жебракують, боюся впізнати у них знову свою матір.