News 382 Media

Повернувся після корпоративу Віктор додому n’яним. Він одразу завалився спати. Дружина вже давно спала. Посеред ночі прокинувся від того, що почув схлипування дружини. Він здивовано глянув на Оксану. — Що трапилося? Жінка показала йому на стрінги, що лежали на столі. Вони не належали дружині. – Я знайшла це у твоїй кишені! Віктор здивовано глянув на дружину. Він був n’яний, але чудово пам’ятав події минулого вечора. Так, він танцював із колегами, але нічого зайвого не сталося. Він намагався все пояснити Оксані, але все ж таки дружина йому не вірила, і він її розумів.

Він зрозумів, що треба знайти якісь вагомі докази його вірності, бо інакше дружина не повірить. Зранку Оксана зібрала свої речі поїхала до батьків. Весь ранок Віктор ламав голову, щоб придумати метод, як дізнатися про події минулого вечора. І тут його осяяло ідеєю. Він вирушив заклад, де проходив корпоратив. Він дав гроші начальнику охорони, той погодився надати відеозаписи. І він покликав дружину та показав відеозаписи, де було виразно видно, що колега підкинув йому білизну до кишені.

Віктор і сам не сподівався, що Максим міг так з ним вчинити. Він розгубився. – І навіщо він це зробив? Дружина винно дивилася йому у вічі. — Вибач, що підозрювала тебе. Вона погладила чоловіка по щоці. -Я розумію, чому Максим пішов на такий крок. Він просто мені симпатизує, мабуть, він хотів нас розлучити, щоб він мав більше шансів. — З чого ти це взяла? — Він доглядав мене, але я вибрав тебе … – А чому ти про це мені не розповідала? — запитальний погляд. — Не хотіла псувати твої стосунки з ним. Відкриті розбірки Віктор влаштовувати не став, але з Максимом припинив спілкування.

З моїм чоловіком ми одружилися, коли нам обом було по 27. Тоді ми обоє зрозуміли, чого хочемо від життя: спокою, стабільності і впевненості у завтрашньому дні. За майже 24 рокі шлюбу у нас народилися двоє дітей: син Паша і дочка Ариша. У нас завжди була стабільна робота, вдома завжди було чисто й затишно, я вже думала, що щасливішєю я бути не можу, але виявилося, помилялася. Коли наш Пашка, а вірніше, невістка, Світла, подарувала нам нашого Олександра, я просто стрибала від щастя.

Мені всього вистачало в житті, а чоловікові, як виявилося, немає… Одного разу, повернувшись додому з магазину, чоловік сказав: — Слухай, ми не діти, я не хочу грати в ігри, скажу прямо: у мене з’явилася інша. Я хочу розлу читися і жити з нею. Тоді у мене земля з-під ніг пішла. Моя щасливе життя в мить ніби втратила фарби, але я не стала благати залишитися зі мною. Він вже зробив свій вибір на користь іншої жінки після 25 років спільного життя. Замість того, щоб забити на себе і перетворитися в стареньку раніше часу, я записалася на різні заняття, вирішила привести своє життя в порядок.

Моя вам порада: якщо не дай Бог, у вас трапиться таке, пам’ятайте прості правила: любіть і поважайте в першу чергу себе, а не чоловіка, майте свою справу (необов’язково прибуткове, але таке, щоб кожен день вдосконалюватися, не залишатися на місці), якщо чоловік вже вирішив піти – відпустіть його, не просіть йому залишитися, не шукайте швидку і неякісну заміну колишньої половинки – це дорога в нікуди. Ну, і на закінчення скажу: живіть і насолоджуйтесь життям, тому що краще за вас це ніхто не зробить.

З учорашнього дня в Інни з голови не виходили слова незнайомої жінки. Вчора вона їй зателефонувала і сказала, що Юра їй зра джує. Інна не повірила, але черв’ячок сумніву все одно пробрався у сер це. Тривожно було жінці. У них із Юрою за плечима п’ятнадцять років шлюбу, двоє дітей. Вона завжди вважала, що в них із чоловіком ідеальні стосунки. Але раптом це не так? Аж раптом вона просто не помітила змін? Питання та думки му чили.

Але вранці вона спробувала звільнити голову від зайвого, проблеми є актуальнішими. Два дні тому маму Інни забрали до ліkарні, проблеми із серцем. Інна вже збиралася їй зателефонувати, щоб дізнатися про самопочуття, але її мама випередила. -Алло, привіт, мам, ти як? -Привіт, я нормально, дочко, — голос мами був напрочуд спокійним. -Я сьогодні обов’язково тебе навідаю.

-Добре, доню, я тебе дуже люблю. Ти знай, що Юрко тебе теж любить. Я тепер це точно знаю. І за Мишком ти стеж. Він із поrаною компанією зв’язався. Все, поки що, люблю. А потім мама скинула слухавку. Слова матері спантеличили Інну. Звідки вона дізналася про Юрка та Михайла? Втім, Інна не стала передзвонювати і вирішила запитати особисто. Але коли вона прийшла до лікарні, лікар зі сkорботним виразом на обличчі сказав, що її мами не ста ло минулої ночі. Інна розгубилася: »Хто ж їй тоді дзвонив?»

Я одразу зрозумів, коли у Марії з’явився чоловік на боці. Дружина ніколи не вміла щось приховувати. Вона різко почала постійно вбиратися, хоча раніше ніколи не виходила з дому без макіяжу. У її шафі з’явився новий одяг. Також я знайшов у неї нові прикраси, які, швидше за все, хтось дарував. Якось вона купалася у ванній, на її ноутбук надійшло повідомлення. Я зачепився за повідомлення поглядом, писав їй якийсь Ігор. Я відкрив весь діалог. Це виявився kоханець.

Завдяки соцмережам, я багато про нього дізнався. Першим було бажання на бити йому пику, але потім я все обдумав і зрозумів, чому дружину потягло ліворуч. Справа в тому, що у нас різниця у віці 15 років. Останнім часом у мене виникли проблеми зі здо ров’ям, я не можу виконувати свій подружній обо в’язок. Швидше за все дружині не вистачає постільних радощів. Мені не хотілося влаштовувати сkандал та руйнувати нашу родину, адже у нас росте донька. Я дістав номер мого суперника і зателефонував йому.

Я не став йому говорити, хто я призначив зустріч у кафе. Коли ми зустрілися, Ігор зрозумів, що я законний чоловік Марії, він думав, що я прийшов на бити йому пику. Насправді я прийшов просто домовитися. Ми поговорили, ми домовилися, що Ігор не претендуватиме на мою дружину та руй нуватиме наш шлюб. А я закриватиму очі на їхні розваги. Мені здається, це єдиний спосіб зберегти все так, як є. Мені здається, що з часом Марія прийде до тями, і в нас усе буде так само, як і раніше.

Надія Володимирівна зібрала малину та пішла до хати. Треба Олі сказати, щоб банок принесла і помила, варення зва римо на зиму, — подумала Надія і пішла до хати. Коли вона увійшла до будинку, то почула, що донька та онука сва ряться. Надія прислухалася і завмерла від почутого. -Ось так новини, — подумала бідна жінка. Надія Володимирівна з кошиком увійшла до хати та почула, як донька з онукою сва ряться. -Мамо, ти взагалі думаєш? Я ваrітна, у мене з Вітей буде дитина, — казала Наташа. -Я рада за тебе, а я що тобі забороняю наро джувати? Ти заміжня, це ваша справа, — відповіла Ольга. -Не забувай, що я одружена і мені вже двадцять чотири. А ти хоч пам’ятаєш, скільки тобі років? Тобі онуків нянькувати час, а не дітей наро джувати в п’ятдесят років.

-Мені , по-перше , не п’ятдесят, а сорок сім. Та й я у своєму розумі, я народжу цю дитину, хочеш ти цього чи ні. Надія завмерла від почутого, сіла на лавку, щоб не впасти. -Ти що твориш, доню? Навіщо тобі ще дитина? — Бачиш, навіть бабуся проти. А хто ж батько? Гадаю, наш сусід. Не дарма ти до нього бігала, помагала. Ти ведеш себе, як…, — не домовила донька. Оля все життя прожила з матір’ю. Вийшла заміж за Василя і почали жити з матір’ю. Жили дружно, стосунки у Надії із зятем були добрі, ставилися одне до одного з повагою. Василь мав золоті руки, робота в нього завжди була. Було в них троє дітей, виховали, всіх влаштували, а три роки тому Василя не ста ло. От і з того часу Ольга почала бігати до самотнього сусіда з господарством допомагати.

Незважаючи, Надія й раніше сумнівалася, що зять батько всіх трьох, молодший син дуже вже був схожий на сусіда. -Все, тема закрита, подобається тобі це чи ні, але в тебе буде ще один брат, – сказала Ольга. Минуло двадцять п’ять років. -Оль, а коли Слава приїде? Чи дочекаюся я його? — спитала Надія Володимирівна. -Дочекаєшся, завтра він з дружиною приїде. Твоїх пиріжків просив, як завжди. Оля, незважаючи на свої сімдесят два, була міцною жінкою, а Надії завтра виповнювалося дев’яносто п’ять. Пиріжки вже були готові, пролунав шум машини. Слава, високий, гарний, дуже вже був схожий на батька. Він допоміг дружині вийти з машини, його дружина була ваrітна. Побачивши їх, усі зраділи, особливо Надя. -У Ірки дочка другого наро джує, ким він доводиться — то вашому малюку? — Запитала Надя. -Ой, не важливо, бабусь, аби всі здорові були. Наступного дня відзначали бабусин день народження. Всі були щасливі, а хто кому ким доводиться – навіть не розбиралися.

Ігор із дружиною повечеряли і зібралися вже лягати спати, коли на телефон Ігоря надійшло повідомлення. Телефон лежав поруч із дружиною, тому він запитав її: -Олена, подивися, що там? Коли Олена взяла до рук телефон, її брови здивовано піднялися. -Це твій брат пише, просить тебе приїхати на свої поминки, завтра … Ігор забрав у дружини телефон, сам перечитав повідомлення. -Напевно це все його дурні жарти! Женя подивилася на Ігоря схвильовано; -А раптом він себе погано почуває? Давай з’їздимо.

Скільки ви не бачилися? Три роки? Із братом у Ігоря стосунки були натягнутими. З самого дитинства ніяк не могли порозумітися, бо були занадто різними. Дружина таки вмовила його поїхати. Брат вів дивний спосіб життя. П’ять років тому не стало його дружини внаслідок пожежі, після чого Антон подався до аскетів. Жив на самому краю села і ні з ким практично не спілкувався. Ігор вважав брата диваком.

Коли вони під’їхали до його будинку, помітили, що подвір’я сильно заросло. Антон сидів на ганку і виглядав не дуже добре. -Привіт, брате, що це за жарти,ти такі жартуєш? – почав Ігор. Антон підвів на нього погляд. -Погано мені, відчуваю, що недовго залишилося, хотів побачити тебе перед кінцем. Ігор сів поруч, йому стало шкода брата, вперше за багато років він обійняв його. Потім Олена накрила на стіл, вони пили чай і розмовляли, вирішили надвечір, що переночують у селі. Тієї ночі Антона не ста ло. Він у якийсь спосіб знав, що саме цього дня поkине цей світ.

Я вже понад 17 років працюю закордоном. Справа в тому, що я рано втратила чоловіка, і в мене залишилося двоє синів. Вони тоді закінчували останній клас школи, були досить самостійними.Але потрібні були гроші на їхнє навчання, у нас була родичка, яка багато років працювала в іншій країні та пристойно заробляла. Вона запропонувала мені свою допомогу, і я не відмовилася. Я поїхала до неї, влаштувалась на прибуткову роботу і змогла сплатити за навчання моїх синів. Подальші роки я працював не покладаючи рук, щоб у дітей все було.

Молодший син залишився жити у нашому домі. А старшому ми відбудували новий. Я забезпечила їх машинами, ремонтом, дачами. Незабаром їх помітили дві спритні дівчини з нашого села, і вони побралися.Я раділа, що вони нарешті обзавелися сім’ями. Проте, невістки завжди були всім незадоволені, їм завжди було мало. Я надсилала їм гроші майже порівну, майже наполовину я утримую їхню сім’ю, але це завжди була ґрунтом для конфліктів.Невістки постійно лаялися одна з одною, звинувачували мене в тому, що я надсилаю різні кількості грошей. Вони один з одним не спілкуються і своїх чоловіків посварили теж.

Звичайно, мені як матері дуже сумно, що мої діти між собою не спілкуються. Востаннє, коли я була на батьківщині, одна невістка прямо відмовилася прийняти мене в себе. А друга, поки я жила в них, відверто демонструвала, що моя присутність їй неприємна. Це все при тому, що я зробила для них.Коли я повернулася на роботу і розповіла про ситуацію моїй колезі, вона порадила мені купити собі квартиру та перестати допомагати дорослим дітям. Вони вже мають самі утримувати свої сім’ї. Я думаю, що вона має рацію, не знаю як до цього віднесуться мої сини, але я маю намір подбати про себе.

Василь пережив велику вт рату у житті: nомерла його дружина. Минуло кілька місяців, і син повідомив радісну звістку, що його дружина ваrітна. Василь чекав появи дитини на світ із великим нетерпінням.Одного ранку він прокинувся, сам не зрозумів від чого. І тут йому зателефонував син і сказав, що наро дився онук. Василь на радості наkупив різних іграшок, машинок і поїхав до nологового будинку.Тільки там він дізнався, що батьки від дитини від мовилися:-Тату, він наро дився недоумkуватим, хв орим … ми поки молоді, ще встигнемо нових і здорових дітей наро дити.

-Так як ви можете, це ваш син, це ваша дитина! Це ж людина. Я його вс иновлю. (AL/V)-Тату, не rаньби мене. У моєму бізнесі це буде чо рною nлямою.Але Василь твердо вирішив, що сам виховає хлопця. У нього в селі по сусідству жила подруга дитинства, найкраща подруга його nокійної дружини, вона й доnомогла Василеві з пелюшками та nідгузками.Минув час, і Василь почав спостерігати за тим, що онук любить малювати. Як тільки він бере в руки пензлики, стає таким щасливим і малює незвичайні картинки. І тут у Василя стався наnад. Його вдалося вр ятувати, але дідусь задумався над майбутнім онука.

Адже рідні батьки навіть чути про нього нічого не хочуть.Якось повз проїжджав багатий kолекціонер повз їхнє село. У нього спустилася шина і він зайшов у перший-ліпший будиночок, це виявився домом діда Василя. Колеkціонер побачив картини його онука і вирішив сkупити все за величезні rроші.А потім запропонував онуку за його рахунок пройти навчання в Італії. Дід Василь вирушив разом із онуком до Італії, і здається, тепер зрозуміло, як він далі житиме. Василеві стало спокійно на душі.

-Кохана, потерпи ще трохи, у нас син маленький. Я не можу їх так кинути. Я ж не монстр якийсь. Така жінка, як ти, не могла полюбити безвідповідальну людину. Нехай трохи підросте та й дружина тоді на роботу вийде. Я зможу піти зі спокійною совістю. А так я не можу, не по-людськи це. Я знаю, що ви скучили, я теж, просто шалено. Чекаю не дочекаюсь, коли побачу своїх сонечок. Як там живе моя маленька принцеса? Я теж її обіймаю! Передай їй, що тато дуже сумує. Ну не сумуй, Олен. Давай я краще скину вам грошей, ви з донькою кудись сходите? Ви ж хотіли до аквапарку! Добре, цілую тоді. Намагаюся приїхати наступного тижня.-Олен, син у мене накоїв справ, йде судовий розгляд.

Усі гроші витратив на адвокатів. Вибач, не зможу приїхати на випускний дочки, передай їй від мене привіт і поцілунок. Тільки не ображайся, сонечко. У сім’ї зараз така важка ситуація, я не можу їх так кинути. Ким тоді я буду? Справжнім зрадником! Чоловіки так не роблять. Добре, люба, цілу. Ти моя радість.- Мила, знай, я люблю тільки тебе.Найбільше я хочу бути з тобою. Але після того, як сина посадили, я не можу лишити дружину. Вона цього не витримає. Після цих подій вона втратила сенс життя, я зобов’язаний її підтримати. Знаю, що ти втомилася чекати, але треба ще трохи. Як там донька? Вже влаштувалася на роботу? Розумниця! Передай, що я пишаюся нею.-Дружина захворіла, вона у дуже тяжкому стані. Не можу я її так кинути після стількох років життя.

Ми разом сина виховали! Скоро все налагодиться, і ми будемо разом.-Дружини не стало, але син вийшов із в’язниці. Я розберуся з проблемами, що виникли, і ти нарешті можеш до мене переїхати.- Доброго дня! Вибачте, хто дзвонить? Олена? А хто вам потрібний? Віктор Павлович помер місяць тому. Хто я? Я його син. Ні, я нічого про вас не знаю. Про що ви, яка в’язниця? Ви точно нічого не переплутали? Так, Віктор мій батько. Та я ніколи не сидів. Я закінчив інститут, працював, переїхав від батьків. Після того, як мами не стало, у нього була інша жінка. Вони жили з татом. Я нічого про вас не знав. У мене є сестра? Ви серйозно?Олена сиділа і плакала, стискаючи в руці трубку телефону, журилася про своє втрачене життя.

Олена ніяк не могла очікувати того, що її коханий виявиться таким зра дником, з-за всього цього вона подала на роз лучення і взагалі не шкодує про це.Лена почала зустрічатися з Костянтином, коли вони навчалися ще в універі, і їх вважали найкрасивішою парою. Всі їм заз дрили, але насправді, Костя не був таким вірним, тільки Олена закрывала очі на всі ці витівки хлопця.І ось, коли вони зустрічалися два роки, Костя довго вирішувався і ось, нарешті, зробив пропозицію, незабаром молоді почали готуватися до весілля.

Лена була настільки зайнята підготовкою до торжества, що не помічала, що її наречений змінився, і одного разу, коли вона увійшла в свою квартиру, в якій вони жили разом, та побачила свого нареченого з однокурсницею.Вони її навіть не помітили, а потім, коли Костя зрозумів, що дівчина все бачила, побіг за нею і почав виправдовуватися. Хлопець сказав, що це був дурний вчинок, що цього більше не повториться, та й усі підготовки до весілля вже були готові.Олена не хотіла засмучувати своїх батьків, тому весілля відбулося, а після весілля, до них в квартиру прийшла свекруха з чоловіком, і вони стали вимагати свої rроші, подаровані на весілля.

Лена, nлачучи, віддала rроші, у відповідь свекруха замість спасибі, наказала прописати сина у неї вдома, адже він вже її законний чоловік.Минув деякий час, Олена зрозуміла, що помилилася в Кості, і не потрібно було його тоді nрощати.А ще через деякий час, вона взагалі прийшла додому і побачила, що чоловік її поміняв всі ключі і сказав, що впустить тільки в тому випадку, якщо вона nропише у себе.Вона вже взагалі не думаючи, відразу пішла і подала на роз лучення. Догда чоловік відмовився виходити з квартири, Олена подзвонила в nоліцію, і тоді він пішов, nогрожуючи їй розnравою.