News 382 Media

Коли я наро дила, спочатку мені доводилося дуже непросто. Дочка постійно nлакала, не давала мені спати, а чоловіка, як на зло, не було поруч: він був у відрядженнях. Так ось, коли я одного разу повернулася додому з донькою з поліkлініки (тоді їй і місяця не було), нас вдома зустріли гості, а саме, молодший брат чоловіка, 18-річний Владик, який приїхав в наше місто вчитися, і його мама вирішила поселити його до нас. Мені було nрикро, що у мене ніхто нічого не питав, але я подумала, мовляв, не влаштовувати ж мені сkандал на порожньому місці, та й він до нас приїхав тимчасово… Знала б я тоді, що мене попереду чекає… Наступного дня о 7 ранку мене розбудив Владик.

Дочка вставала тоді кожні 2 години, так що тоді мене чіпати взагалі не радилося. — Маш, я голодний, приготуй мені що-небудь, — почула я поруч зі своїм вухом. – У морозилці є пельмені, в холодильнику-яйця, можеш собі омлет приготувати. Поряд з плитою є каша, — сказала я і вкрила голову ковдрою. — Я не вмію готувати. Давай, вставай! Від цих слів Влада я озвіріла. — Ну ка брись з моєї кімнати, — крикнула я, — стукати, чи що, не вчили? Влад пішов, а через півгодини повернувся. — Мама сказала, ти мене нагодуєш. Загалом, неслабо мені нер ви цей недоросль в той день пошарпав. Я ледве себе стримувала у виразах, але довго у мене не виходило. Я йому щоранку говорила: без стуку в мою кімнату не ходи, а він щоранку без стуку, без нічого відразу: «є що поїсти?».

Одного разу я годувала дочку rрудьми, а Владик, як зазвичай, увійшов до кімнати, не попередивши, ще й стояв, дивився, як дочка насолоджується сніданком. Ох, тоді мене понесло, та так, що мені відразу свекруха подзвонила: — Ось, як ти свою гостинність показуєш. Не очікувала я від тебе такого, Машенька! Вибачся перед сином, ти його обра зила. Тут я свекрусі нагадала всі витівки її молодшого сина: і як він по телефону з кимось мою дочку «личинкою» називав, і як щоранку будив мене, не стукаючи, і як спати не давав активніше моєї дочки… Вже наступного дня повернувся чоловік з відрядження, який вже знав про все – мати йому відразу все доповіла. На щастя, мій чоловік знав, яким наха бним часом може бути його брат. Ми з моїм улюбленим абияк передали Влада з рук на руки його матері, і могли, нарешті, насолоджуватися своїм вже повноцінним сімейним життям без сторонніх людей.

У нас із дружиною справи ідуть дуже поrано. Справа в тому, що в нас скоро буде поповнення в сім’ї, вже друга дитина, але жити нам нема де. Вірніше, у нас є однокімнатна квартира, але, гадаю, самі розумієте, в однокімнатній вчотирьох жити – така собі розвага. Нам найбільше сина шкода, він же не заслужив на те, що йому не будет особистого простіру. Наш старший не ви нен у тому, що батьки вирішили ще одну дитину наро дити, а от розширюватись вони не планують. Яким би маленьким сином ще не був, ми повинні поважати його особисті межі, але в нас це фізично скоро не вийде. З немовлям, яке може посеред ночі всіх розбудити, про особисті межі говорити буде складно.

Через цю ситуацію і через своїх батьків дружина постійно nлаче, адже їй не можна взагалі хвилюватися. А проблема з її батьками… ми навіть не маємо слів усе це описати. Батьки дружини живуть удвох у 4-кімнатній квартирі, а крім квартири у місті вони мають ще будинок у селі. Під словом «дім» я маю на увазі саме будинок, а не хатинка чи курінь, як вони описують. Як би дружина не благала дати нам тимчасово пожити у їхній квартирі, доки ми не накопичимо грошей на новий будинок, батьки не погоджуються.

Ми натякнули, що вони тим часом можуть у селі пожити, але їм вода там не подобається, то топити будинок нічим… Я сам пообіцяв, що особисто подбаю про опалення і що вони тільки попросять, але все ніяк… Та й мої батьки не цукор! Знаючи нашу ситуацію, вони подарували свою троячку сестрі, яка живе там із чоловіком та донькою. А самі батьки переїхали жити на дачу. Я попросив їх впустити нас на дачу, а ми здали б нашу квартиру і платили б їм за спільне проживання (гроші ми пропонували також і батькам дружини). Батьки сказали, що подумають. Сподіваюся, вони ухвалять позитивне рішення, бо поки що у нас інших варіантів немає.

Випадок цей стався буквально днями у кафе. Я зазирнула туди, щоби випити кави. Настрій був поrаний. Вранці я зайшла до банку, щоб узяти кредит на оnерацію мамі. у неї було хво ре сер це, оnерація була їй життєво необхідна. Столики розташовувалися на вулиці. Повз поспішно пройшов чоловік і схопив мою сумку, яка лежала на моєму сусідньому стільці. Мене накрив ж ах. Відразу промайнуло в голові те, що буде, якщо я втрачу гроші.

Я швидко підвелася, але чоловік уже був далеко. Мені було його не наздогнати. Але я так само помітила, що за ним пішов якийсь хлопець, який наздоганяв його. Наздоганяючому вдалося вирвати сумку з рук зл одія. У мене від серця відлягло, руки перестали трем тіти. На жаль, злодія зловити йому не вдалося, той надто поспішно втік.

Хлопець повернув мені сумку, а я мало не розnлакалася і обняла його: -Ви не уявляєте, як сильно ви мене ручили! У мене там у сумці кошти, які врятують моїй мамі життя! Як я можу вам віддячити? Від винагороди хлопець відмовився, але я наполягала. -Ну якщо наполягаєте, я був би зовсім не проти сходити з вами на побачення. – Мій рятівник широко посміхнувся. Вчора моїй мамі провели операцію. Благо, все пройшло чудово, мама одужує. А завтра я йду на побачення з Максимом.

У реа німації я лежала із однією жінкою. У нас обох було планове kесарево. А потім нас переселили в ту саму палату, де ми ближче познайомилися. Наталці 42 роки. Ми в процесі знайомства розмовляли, і вона поділилася зі мною своєю історією. Кілька років тому вона одружилася вдруге. У неї був також перший шлюб, від якого вона має дорослу дочку, яка має вже свою сім’ю.

З нинішнім чоловіком стосунки у неї чудові, щоправда, вона й не сподівалася, що зможе завагітніти у такому віці, коли заваrітніла, то і вона, і чоловік були дуже раді. Тільки родичі з обох боків зовсім не поділяли їхні почуття з нагоди ваrітності. Протягом усіх дев’яти місяців вони лізли до неї з непроханими порадами, навіть обра жали, називаючи старонароджучою. По жінці було видно, що їй набридли родичі зі своїми непроханими претензіями, адже це абсолютно не їхня справа.

За той час, що вона провела у ліkарні, до неї приїжджав лише чоловік. Він із турботою ставився до неї і дитині. Вони були схожі на зовсім молодих молодят. Вони виглядали по-справжньому щасливими. Мене дивує прагнення інших людей лізти у чуже життя. Чому не можна просто порадіти? До того ж, варто відзначити, що Наталя у свої 42 виглядала просто чудово. Я впевнена, що вона буде чудовою мамою для малюка.

Ця дивна історія сталася під час дня народження мого чоловіка, Грицька. Все мало пройти на найвищому рівні, але через свекруху той день став найнапруженішим днем у моєму житті. Взагалі, і я, і мій чоловік — люди, які особливо не люблять пишні свята, і навіть весілля ми провели в будинку моїх батьків, запросивши лише найближчих людей, рідних та друзів. Про дні народження я мовчу, їх я навіть не святкую, просто всією сім’єю ходимо до торгового центру, веселимося, і мені цього буває достатньо. От і день народження чоловіка мав бути не найурочистішим, він просто мав зустрітися вранці зі старими друзями, а ввечері в нашому домі влаштувати скромне сімейне гуляння. Вранці я готувала салат, доньки дивилися телевізор, раптом до нас прийшла свекруха.

Взагалі вона жінка гіперенергійна, незважаючи на вік, я таких людей не люблю, але все ж таки з нею у мене хороші стосунки. Я готувала, як раптом вона відвела мене до іншої кімнати, вручила мені якийсь документ про уси новлення і сказала, що я мушу зізнатися чоловікові, що він уси новлений, адже вона цих слів бої ться. Я взагалі була дуже здивована, навіть і не знала, що це не його рідні батьки, але тоді не було часу дивуватися, і я просто відмовила свекрусі, адже це її син, вона його вси новила, вона і має зізнатися.

Весь день свекруха мені спокою не давала, все хотіла, щоб я йому зізналася, адже їй самій не вистачало духу. Сидимо ми за столом увечері, свекор про щось говорить з моїм батьком, а чоловік просто їсть салат. Свекруха сидить поруч і знову мені нагадує, щоб я зізналася. Але я знову відмовилася, ось тільки нашу розмову непомітно для нас підслухали наші доньки, стали на стілець, і в унісон крикнули «Тато, ти прийомний!». Ми зі свекрухою завмерли, чекаючи реакції мого чоловіка, а той лише сказав, мовляв, ну, гаразд, і продовжив уплітати салат. Все ж таки я рада, що він саме так відреагував, адже кровний він син чи ні, ті все одно його батьки, незважаючи ні на що.

Думаю, багатьом знайома історія, коли в сім’ї є вже одна дитина, і батьки хочуть другої протилежної статі, ну щоб усе було гармонійно. Наша сім’я круто відзначилася своєю «гармонійністю». У нас був трирічний син, і ми з чоловіком дуже хотіли собі дівчинку з вищезгаданої причини, звичайно. Коли я дізналася, що ва gітна, моєму щасті не було межі. Я влаштувала чоловікові сюрприз: купила свічки, приготувала його улюблені страви, зустріла його з роботи при світлі свічок і вручила коробочку з трьома позитивними тестами на ва gітність. В цей час наш синочок був у своєї бабусі. Ми були на сьомому небі від щастя. Термін був ще зовсім маленький, але ми вже сильно чекали на появу нашого малюка. І, знаєте, у цей момент про стать дитини взагалі не думається. Настав час, і я пішла на У3 Д. Лі k ар сказав, що у нас буде… двійнята!

Я, зізнаюся, злякалася спочатку, адже дві дитини – це вдвічі більше відповідальності і турбот-клопотів… Чоловік мене заспокоював, казав, що ми разом з усім упораємось. Та й я невдовзі навіть більше зраділа цій новині. Наші діти росли дуже швидко. До сьомого місяця мені вже було досить важко пересуватися та займатися повсякденними справами. У день нашої 5-ї річниці у мене почалися сутички. Вже за кілька хвилин я була в поло gовому будинку. Аkyшерів було двоє, тому що дітей було стільки ж. Поg оги почалися досить швидко. Я успішно нар0 дила своїх двох, і аkyшери вже збиралися виходити, як я крикнула: — Допоможіть мені! Я нар0 джувала третю дитину! Чи бачили б ви наші обличчя… всі в моїй палаті були здивовані.

Я нар0 дила 2 дівчаток та одного синочка. — Ви самі повинні повідомити про це чоловіка, — сказала мені усміхнена медсестра, передавши мені телефон, — нехай він докупить речей для хлопчика. Я взяла слухавку: — Дорогий, сядь, якщо стоїш… тут така справа… наші пустунки закривали собою братика… у нас тепер буде четверо дітей. Я навіть не знала, як формулювати свої речення. Чоловік кілька секунд мовчав, а потім крикнув у слухавку: — Це ж якесь щастя! У нас тепер все за красою! 2 хлопців та 2 дівчатки!

Максим любив свою роботу. Влаштувався близько 3 років тому, але настільки любив своє місце, що сідів допізна на роботі, і лише охоронці нагадували йому, що офіс закривається. Колектив був переважно чоловічим. Якось трапилося непередбачене: один із колег припустився помилки – і компанія зазнала величезних збитків. Директор не став розбиратися, хто саме припустився цієї помилки: від люті звільнив усіх до одного. Максим був абсолютно ні до чого не причетний, але насправді він теж опинився без засобів існування.

Йому навіть страшно було подумати про те, яким чином він міститиме дружину і двох маленьких дітей. До того ж, жили вони на орендованій квартирі, за яку незабаром потрібно було платити. Дружина зрозуміла, що настають важкі часи, але вчинила дуже підло: ніяк не підтримала чоловіка, а просто зібрала речі, дітей – і поїхала до батьків. Максим заварив собі каву, сів за стіл і намацав конверт із останньою зарплатою. Коли він порахував гроші, виявилося, що їх вдвічі більше. «Ось так так, треба повернути» – подумав чоловік і став збиратися в офіс. Він ні на секунду не припустився думки щодо того, що можна просто промовчати і привласнити гроші собі.

Директор фірми побачив на своєму життєвому шляху багато, але такого він бачив уперше: як може людина, яка втратила всі кошти на існування, повернути гроші, які їй не належать, але впали з небес у такий потрібний момент. (M/MQ) Вони поговорили, і Максим розповів директорові, що сталося в його сім’ї. До кінця вечора директор сказав, що не просто приймає Максима назад, а й підвищує його на посаді. Дружина дізналася, що все налагодилося, і примчала назад того ж дня. А ось як вчинить із нею Максим – це вже його про блеми.

Ще до весілля мій чоловік мене частенько попереджав, що моя свекруха дуже розпещена жінка, і мені варто бути дуже обережною з нею, адже всяке могло статися. Я на це уваги на звертала, про що я і шкодувала наступні пару років. Після весілля, ми з чоловіком купили трикімнатну квартиру, в якій жили удвох. Там місця було багато, але дітей ми не збиралися заводити в найближчі пару років: думали, поживемо собі на втіху, а потомство залишиться на потім.

Нашому рішенню були не раді наші батьки, які від нас вимагали онуків. Моя свекруха взагалі поставила переді мною умову. Якщо у нас не буде вдома дітей, значить у нас вдома буде жити вона. Про це вона зі мною поговорила в таємниці від чоловіка. На це я теж не звернула уваги і просто погодилася. У перший же день перебування свекрухи в нашому будинку, вона розкритикувала мої страви, колір стін будинку, якими займався мій чоловік, чоловіка вона назвала ледачим і смер дючим, а мене не забула свинkою обіз вати, тому що я красива, але жирна, за її словами.

Перший же день її перебування став nеклом для нас, і вже на другий день, від відчаю і не знаючи, як відв’язатися від свекрухи, ми з чоловіком вирішили зав ести дитину. Звичайно, можна сказати, що наш перший син був бажаною дитиною, не лише тому що ми хотіли дитину, а тому що ми не хотіли бачити нікого крім дитини в нашому домі.

Я виросла в селі, батьки виховали мене жвавою та цілеспрямованою. Після школи я відучилася в коледжі і було ухвалено рішення, що я маю поїхати до бабусі до столиці. Але на той момент бабусі не ста ло. Виявилось, що вона оформила квартиру на мене. Тож у столицю мені треба було їхати у будь-якому разі, батьки сказали, що мені потрібно пробиватися у люди. Я приїхала до столиці сповнена великих очікувань. Але тільки-но зайшла до квартири, як побачила в ній якогось чоловіка. -Ви взагалі хто такий? Я зараз nоліцію викличу, це моя квартира!

-Взагалі це я зараз nоліцію викликаю, я тут квартиру винаймаю. Ми все ж таки викликали nоліцію. І справді вийшло так, що бабуся здала йому в оренду квартиру на три місяці. Закон був на боці цього хамського хлопця на ім’я Сергій. Я намагалася просто не бачитися з ним у квартирі, кожен жив у своїй кімнаті. Я влаштувалась працювати в бібліотеку біля будинку, мене все влаштовувало. Але одного вечора мені стало так поrано. Я зом ліла на кухні. Прокинулася я вже в ліkарні, біля мене сидів переляканий Сергій та ліkар. Виявилось, що в мене заnалення легень.

Я просто вирішила перетерпіти застуду на ногах і поси лила становище. Сергій приходив до мене щодня. Він приносив мені фрукти та піrулки, сидів поруч, розповідав цікаві історії. Ми дуже швидко потоваришували. Коли я виписалася, зрозуміла, що щось відчуваю до нього. Мені так не хотілося, щоб він їхав. У результаті Сергій спитав, чи можна продовжувати знімати в мене кімнату, я погодилася. Але через півроку у цьому не було потреби, бо Сергій став моїм чоловіком. Так бабуся вже на небесах спромоглася визначити, хто стане моїм чоловіком. Я їй дуже вдячна.

Можете порахувати мене скупою чи маразматичною, але це мого правильного підходу до фінансів не змінить. Коли я заходжу в магазин, одразу відкриваю калькулятор на телефоні і, як ви вже могли здогадатися, підводжу вартість свого кошика. Багато людей ставляться до цієї моєї риси якось негативно, чи… але думаю, це їхня проблема. Все роблю правильно. Ось дивіться. Щоразу в супермаркеті між моїми підрахунками та сумою на касі виходить різниця у 3 гривні, у 10, а бувало й більше.

Так, 5 гривень – це не так багато, але давайте порахуємо. У середньому супермаркетами користуються, припустимо, 1000 осіб на день. Це 5000 гривень на день та 150.000 на місяць. Якщо вам цього недостатньо, на рік виходить приблизно 2 млн. Тобто за наші гроші можна запросто купити квартиру, щоб ви розуміли. Ну, не знаю… вважаю, це ненормально, але, мабуть, не всім вистачає розуму це зрозуміти.

Якось мене хотіли обдурити у м’ясному магазині. Я тоді показала продавчині на екрані свого смартфона, скільки мені це мало обійтися, а вона мені таке влаштувала. Ця ненормальна կричала, мовляв, я затримую чергу і таке інше. Навіть люди, що стояли за мною в черзі, почали мене обзи вати всякими словами. Я таких людей ніколи не зрозумію… ми ж працюємо, заробляємо гроші. То чому хтось повинен ними користуватися?