News 382 Media

Михайло майже десять років не був у рідному місті, бо працював закордоном. Повернувся після розлу чення, щоб побачити батьків, за якими дуже скучив за роки розлуkи. Йому у місті випадково зустрілися колишні однокласники. -Скільки років скільки зим! А ми не сподівалися вийти з тобою на контакт, але ти дуже вчасно. Наступного тижня зустріч однокласників у ресторані. Прийдеш? У Михайла зовсім не було настрою на гулянки, але він таки вирішив сходити, було цікаво зустріти старих друзів і дізнатися, як у кого склалося життя.

У призначену годину біля входу у ресторан зібрався весь клас. Несподівано, просто перед входом, пригальмувала дорога іномарка. Водій вивів звідти жінку на інва лідному візку. Спочатку з’явилися стрункі ноги, а потім і все інше. Дізнавшись її, Мишко вкрай здивувався. Це була Наталя, перша красуня їхнього класу та школи. Вона під’їхала до нього з усмішкою на обличчі.

-Давно не бачилися, Мишко! Пам’ятаєш, коли я тебе поkинула, ти мені насамкінець сказав, що я потім сама до тебе приповзу? У якомусь сенсі ти мав рацію! Виявилося, що Наталя невдало прокотилася на лижах, взагалі ліkарі не давали шансів, що вона одужає повністю, але їй було все одно на це. Вона цілеспрямовано займалася фізіотерапією, це давало свої плоди, вона могла сама вставати. За місяців шість усі однокласники знову зібралися разом, але вже на весіллі Михайла та Наталії.

В нашому офісі повинні були бути зміни. Сказали, що до нас на роботу повинна влаштуватися племінниця шефа. Всі наші хлопці заметушилися і вже думали, як завоювати серце цієї дівчини, щоб отримати хорошу посаду. Вона з’явилася — і всі перейшли до справи. Вона мені теж дуже подобалася, але я помічав, що вона якась втомлена. Але прихильників у неї стало менше, коли вони дізналися, що у неї є десятирічна донька. Вона мені так сильно подобалася, що я одного разу вирішив її запросити в парк погуляти.

Коли вона у мене запитала, в якій компанії ми підемо гуляти, то я сказала, щоб вона з собою взяла доньку. Ми пішли гуляти в парк, і я познайомився з її дочкою. Ми з нею дуже добре здружилися. У нас виявилося дуже багато спільного. Дівчинка явно полюбила мене відразу, і я її теж. Ми незабаром почали офіційно зустрічатися. Потім пішли в РАГС — і стали жити разом. Щастю моєму не було меж. Я дивився на неї і не вірив, що вона моя. Стосунки у нас з її дочкою були дуже хороші, хоча вона іноді зустрічалася з батьком. Але раптом все змінилося.

У мене виявили невиліkовну хво робу. Я повинен був поїхати на ліkування в Ізраїль. Дядько дружини нам дуже допоміг, і ми всі свої заощадження теж зібрали — і я поїхав до Ізраїлю на ліkування. Одного разу до мене прийшла донька й принесла мені гроші. Ми спочатку не розуміли, звідки у неї така сума. Як виявилося, вона організувала збір через інтернет, щоб виліkувати мене. Я не зможу описати те, що відчув у той момент, я просто розплакався. Я її завжди дуже любив, але не думав, що вона мене теж любить, як рідного. У нас ще попереду довгий і складний шлях, але я впевнений, що ми впораємося – всі разом.

Я сама не розумію, чому я вийшла за Семена. Напевно, важливу роль у моєму виборі відіграв мій вік. До моменту заміжжя мені було 27, і, напевно, я боя лася, щоб не залишитися в дівках, як мені говорили всі знайомі тітоньки. Зараз я заміжня за Семеном вже три роки, але наш шлюб вже висить на волосині від розвалу. А вся справа в самому Семені. Він жа хливий. Це якою безпринципною треба було бути, щоб вибрати собі в чоловіка такого дармоїда, який тим і займається, що гріє диван і сподівається на випадкове багатство. Рік тому я дізналася про зра ду чоловіка. І знаєте, я йому цю зра ду вибачила під тиском наших батьків. Вони казали, що ми надто мало часу приділяємо один одному, і надто багато працюємо.

Побут і робоча атмосфера в нашому будинку роз’їдали наш шлюб, ось чоловік і завів романтику на стороні. Так, у чомусь батьки мали рацію, у зраді були винні ми оби два, але все ж, як би чоловік не вибачався, скільки б я йому не пробачила, якийсь осад у мене все ж таки залишився. Нещодавно я дізналася про подарунок мого діда мені після його сме рті. Свій старий будинок дід залишив мені, своїй першій онучці. Будинок був непридатний для проживання, адже і сам будинок, і ремонт у ньому були дуже старі. Тоді Семен запропонував мені продати будинок та купити велику квартиру за гроші від продажу.

Рік тому, може, я б і погодилася, але після зра ди я настільки не довіряю чоловікові, що навіть чути про такий варіант не хотіла. Я запропонувала йому скинутися порівну на загальне житло, або здати квартиру в оренду і збирати зі своїх зарплат та з оренди гроші на нове житло, але й цей варіант не сподобався чоловікові. Свекруха часто дзвонить і зви нувачує мене у всіх rріхах, мовляв, я така еrоїстична, що нерухомість для мене важливіша за чоловіка і майбутнє нашої родини. Чого б вони там про мене не говорили, я не вважаю себе винною, і думаю, що роблю правильно, затягуючи з питанням продажу будинку.

Після народження нашого сина чоловік раптом заявив, що йому набридло сімейне життя – і просто пішов. Я тоді працювала вчителькою, зарплата була дуже маленькою, виручала тільки мама. Колишній чоловік жив спочатку у своїх батьків, а згодом поїхав до Англії. Пробув він там 20 років – жодного разу не надіслав ні копійки. Але його батьки, ніби відчуваючи провину за сина, часто забирали онука у вихідні. Фінансово вони мені не допомагали, але дитині подарунки іноді дарували.

Після закінчення університету син поїхав навчатися за кордон, пробув там 2 роки, одержав гарну роботу – так і лишився там. Нині він живе в Чехії, одружився, син є. Я іноді приїжджаю до них у гості, щоб допомогти невістці з малюком. На відміну від свого батька, син зробив для мене практично все: збудував будинок, зробив там ремонт, переписав житло на мене. Все йшло добре, доки кілька місяців тому не з’явився мій колишній чоловік.

Він якось довідався, що маю будинок, і приїхав із заявою, що має тут частку, оскільки син у нас спільний. На вигляд я зрозуміла, що у нього сер йозні проблеми зі здо ров’ям. Швидше за все, йому потрібні гроші та житло, оскільки у батьківському будинку для нього більше немає місця. Зараз я перебуваю перед важкою дилемою: з одного боку, він забув про нас і згадав лише тоді, коли йому потрібна була допомога; а з іншого боку, мені шкода його просто по-людськи.

Справа була минулої зими. Снігу було так багато, що всі основні дороги, що ведуть до нашого села, замело. Більшість односельців запаслися дровами і воліли відсиджуватися вдома, доки негода не вщухне. Зазвичай, так багато снігу у нас довго не буває. Але в мене собака є, яка за відсутності прогулянок починає пустувати. Рекс рівно два дні потерпів, а потім почав гасати по квартирі як пригорілий. Довелося вдягатися. Взагалі теоретично його можна й просто так у майбутньому відпускати на » самовигул », але будинок мій на краю лісу знаходиться, де вовки є, а Рекс молодий кабель, йому всього рік від народження. Я боявся за нього.

Ми вийшли до краю лісу і повільно пішли вздовж основної траси, як раптом побачили машину, що застрягла в снігу посеред дороги. А всередині була дівчина, варто мені підійти ближче, як я помітив, що з носа у неї тече kров, а очі заnлакані. Ну , я підійшов ближче. -Сталося у вас чого? – зазирнув через вікно. Дівчина шморгнула носом, а я мимоволі задивився на її красу. А потім, помітивши, що безсо ромно вибрикаюсь , постарався відігнати нараду. -Машина застрягла, і я разом із нею, — сумно сказала дівчина. Очевидно, що проблема була не тільки в машині, але я не став зайвим питати, тільки хустку простягнув. -У Вас kров. Ну ви не застрягли, а машина та й гаразд. До нас особлива техніка не їде, бо могли б витягти. Але є й хороші новини, у нас такий сніг довго не лежить, два дні треба почекати і все.

-Ну, а як мені бути ці два дні? -Можете в мене пожити, — несподівано навіть для себе я запропонував, — Мене, до речі, Арсенієм звуть. -Яна. Дуже приємно. Було видно, що дівчина трохи вагається. Воно й не дивно,не щодня молоді чоловіки кличуть себе жити. Але вона погодилася. Вже вдома, відігрівшись, розповіла, що з міста втекла, хотіла до села до бабусі вирушити, та не доїхала. Бігла вона від чоловіка, який пив та бив, був дуже багатий. У мене серце стислося від думки, що можна таку гарну дівчину ображати. Яна запала мені в сер це з першого погляду. Я все життя холостяк, але серце на неї відгукнулося. І коли сніг зійшов із землі, я їй у своїх почуттях зізнався. -Я теж встигла прив’язатися, — зізналася дівчина, опустивши погляд. Я був тоді найщасливішою людиною на землі. Ми у чудовому шлюбі вже три роки.

Ось уже 10 років, як ми з чоловіком та двома дітьми живемо у місті. Нам дуже сильно допомагають його батьки, навіть подарували нам троячку в хорошому районі. Вони дуже заможні люди, але я чудово знаю, що досягли вони цього шляхом величезних праць та випробувань. Щодо моїх батьків, то вони народилися і все життя прожили у селі. Жили досить скромно. Нині мамі 65, а рік тому не ста ло мого тата. І весь цей рік мама благає мене забрати її до себе.

Каже, що в селі дуже важко, вона одна, їй нема з ким поговорити, вона нудьгує весь день. А мене вона мотивує тим, що допомагатиме з дітьми. Я спробувала пояснити мамі, що живемо ми у квартирі свекров, і вони точно не будуть у захваті, коли дізнаються, що я оселила в подарованому їхньому житлі ще й маму. Гаразд ще, якби мама була лежачою та безпорадною – тоді б жодних питань.

Я б сама до неї переїхала. Але вона у розквіті сил, все вміє робити по дому, тільки нудьгує. Мій батьківский будинок дуже маленький. Якщо навіть його продати, навряд чи вдасться купити у квартирі щось придатне. Коротше, мама дзвонить мені щодня, дізнатися, чи я не змінила своє рішення. Я щоразу відповідаю відмовою – а вона завжди ображається. Сьогодні ввечері теж дзвонитиме. І я вже не знаю, чим їй відповідати.

На жаль, я багато часу проводжу на роботі і немає у мене можливості завести друзів. Але я дуже добре спілкувалася зі своїми сусідами. В квартирі навпроти живе одна сім’я. Вони часто запрошували мене на чай. Подружжя — дуже хороші люди. Сергій відмінний чоловік, він дуже добрий і душевний. З ним приємно розмовляти. Дружина його терпляча, господарська жінка. Але у Сергія є один великий недолік- він любить свою дружину обра жати. Я особисто це зовсім не схвалюю. Коли в нього поганий настрій, він зриває його на дружині.

Я вважаю, що це зовсім неправильно. Юля і так весь день крутитися по дому і з дітьми. А тут ще Сергій постійно зі своїми претензіями: -Я тебе утримую, ти повинна мені бути вдячна! Я купив всі меблі в нашому домі. Він її постійно грошима дорікає, коли у них виникають розбіжності. Через невміння Сергія конструктивно вирішувати розбіжності, вони тільки посилюються. Дружина на початку шлюбу його дуже любила, але згодом навіть у неї почуття охололи через його поведінку.

Зрештою, Юлія не витримала і вирішила розповісти йому всю правду: -Насправді, ми не на твої гроші живемо! Жінка дістала з шафи конверт з грошима і поклала на стіл. -Між іншим, мені кожен місяць мама надсилає. Невже ти серйозно думаєш, що тільки на твою зарплату ми могли б жити? Її вистачає тільки на продукти першої необхідності і комуналку. А дітей треба одягати і ще розважати. Та й нам з тобою щось носити треба. Я не казала тобі про гроші, щоб твоє чоловіче самолюбство не зачіпати. Але з мене вистачить, я від тебе йду! В той день вона зібрала свої речі і покинула чоловіка.

З самого дитинства Лізу батьки надто балували. Вона була молодшою, довгоочікуваною дитиною, тому їй все дозволяли. Я старше Лізи на сім років, батьки мене виховували зовсім по-іншому. У мене були обов’язки по дому, мене лая ли за поrані оцінки. А Ліза ніколи нічого не робила, але отримувала все, що хотіла. Вона поrано вчилася в школі, відрізнялася вітряним характером і егоїстичністю. Ви думаєте вона цінувала те, що батьки для неї робили? Ні, вона вимагала з часом тільки більше. Якщо хтось смів їй в чомусь відмовити, це провокувало істериkи і сль ози. Після школи я переїхала в столицю і вступила до університету. Після цього з сім’єю спілкувалася на відстані. Мені було так просто спокійніше. Після університету я знайшла хорошу роботу, там же познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Після року стосунків ми офіційно зареєстрували шлюб, а потім взяли квартиру в іпотеку. Тут настав і час Лізи поступати в університет.

Вона вирішила не відставати від мене і вибрала столичний ВУЗ. На відміну від мене вона не вступила на бюджет, тому батькам довелося платити. Жити в гуртожитку Ліза не збиралася, не царська це справа, тому попросилася до мене. Я не дуже була цій затії рада, але все-таки погодилася. Не чужа ж все-таки людина. Але з самого початку все пішло не так. Ліза не звикла робити що-небудь по дому, тому навіть посуд за собою не мила. Я стала нянькою для вісімнадцятирічної кобилиці. Не кажу вже про те, що харчувалася вона повністю за наш рахунок. Вона не просто не прибирала за собою, але і спеціально розкидала речі. Але це все дрібниці в порівнянні з тим, що сталося далі. Я стала помічати, що Ліза надто люб’язна з моїм чоловіком. Спочатку мені здавалося, що це моя параноя.

Але одного разу я зайшла в будинок і відразу почула голос сестри: -Вадиме, чим я гірше Наді? Чому з нею ти спиш, а зі мною відмовляєшся? Я ж гарніше! — в голосі лунали істеричні нотки. Це було настільки несподівано, що я просто стояла і не могла поворухнутися. Інформація по-трохи доходила до мене. Я просто не вірила своїм вухам. А потім я взяла перше, що попалося під руку, а це виявилася парасолька, і пішла розбиратися. А у вітальні Ліза в червоній білизні без будь-якого іншого одягу намагається чіплятися до мого чоловіка. Я на емоціях шльопнула її пару раз парасолькою, а потім так само у цій білизні виrнала з квартири. Не знаю, що було далі. Батьки мені зателефонували з претензіями, але я не відчуваю за собою провини. Я її прийняла в своєму будинку, терпіла її свинство, а вона вирішила у мене увести чоловіка!

До каси з товарами у візку підійшла бабуся. На вигляд село селом. Продавщиця пробила товари, склала в пакет і озвучила суму: — З вас дві тисячі триста сорок. Бабулька протягнула до платіжного терміналу смартфон. — У нас платити через телефон не можна. — Сказала касирка. — Чого це, навіть в нашому сільському магазинчику можна, а в столичному супермаркеті не можна? — Ось такі у нас порядки. Платіть або карткою, або готівкою. — Кам’яний вік, — пробурчала бабулька і полізла в гаманець за пластиковою карткою. Дістала і поклала до платіжного терміналу. — Ще раз прикладіть, — зажадала касирка, потім закричала на весь зал колезі, — Анька, перевір зв’язок з банком! — Немає інтернету! — проорала касирка з ім’ям Анька.

— Як?! У столиці і немає інтернету?! Та Ви що?! З якого століття вашу шарашку сюди занесло? — розсер дилася бабулька. — Доведеться платити готівкою. — Винесла вердикт касирка. Бабуся під ніс костерила і столицю, і цей супермаркет, і айтішників, але все ж знову залізла в гаманець і дістала звідти стодоларову купюру. — Та Ви що? Зну щаєтеся, чи що? Давайте правильні гроші. — Зажадала касирка. — А чим ці тобі не догодили? — здивувалася бабулька. — Ми торгуємо тільки грошима нашої держави. Валюту не приймаємо! — важливо заявила касирка.

— А мені наша держава пенсію скидає на картку. У вас же Інтернет не працює. Як я карткою заплачу! — Нічого не знаю. Платіть або викладайте товар назад. — Ось прямо розбіглася. Я зі свого села приїхала саме за цими покупками! Були б вони у нас, не тяглася б я в вашу допотопну лавку. Бери долари! — Бабуся, а давайте я вам розміняю, — звернувся до бабусі хлопець, що стоїть за нею. — Спасибі, синку, виручив. Давай, міняй. — А за яким курсом міняти будемо? — По банківському, звичайно. Зараз у них на сайті уточнимо, — сказала бабулька і дістала смартфон. — Галка! Інтернет з’явився! — закричала з іншої каси Анька… Всі громадяни, що стояли в черзі, проводжали бабульку захопленим поглядом.

— Ти куди пропав? Чому на дзвінки не відповідав? — Накинулась дружина, як тільки Сергій зайшов додому. – Зарядка сіла. Був на побаченні, – відповів він Тетяні. — Яке ще побачення? З тебе пісок сиплеться! — Нічого не сиплеться. Подумаєш, сімдесят років, — пирхнув чоловік. — Стривай?! А це що тебе на щоці? Помада? — Раптом насторожилася Тетяна. — Ну я ж говорю, був на побаченні. А коли побачення, то й помада, — незворушно відповів він. — Скільки їй років?! – Тетяна починала закипати. — Тридцять п’ять. Танечко, ти не хвилюйся. Тобі це шкідливо. Ну, подумаєш, дівчинка поцілувала старого. У нас все було пристойно.

— Де ти її знайшов? – Пашка познайомив. — Який ще Пашка?! — Син твій. — Зра дники! Обидва! Мені навіть виrнати тебе з дому не можна, посміховиськом стану. — Чого це «зра дники»? І чому одразу «виrнати»? Павло мене зі своєю нареченою покликав знайомитись! Тетяна на хвилинку завмерла, осмислюючи сказане, потім знову пішла в атаку. — А чому він мене не покликав? – Бої ться. Ти ж якась запальна. Відразу наговорити можеш всякого. Характер у тебе різкий. — Нормальний у мене характер, не намовляй. Ну і як звати дівчинку? Вона тобі сподобалася?

— Світлана її звуть. Дуже сподобалася. Так що давай, починай ла яти мене всіма словами. І по сину пройдися кілька разів. Коротше виливай весь свій негатив. Щоб завтра в твоїх устах лише ласкаві слова залишилися. — Завтра… Ласкаві слова… А чому завтра? — Стрепенулась Тетяна. — Бо завтра вранці Паша приведе Світлану знайомитись з тобою. Тож виливай увесь свій негатив на мене. Щоб завтра вранці в тобі залишався лише позитив. — Перестань обмовляти мене, — пробурчала дружина. І раптом підскочила, — Господи! Завтра зранку! Чим я їх пригощатиму! — Ну, у твоїх кулінарних талантах я не сумніваюся…