News 382 Media

Ми з Олегом одружені вже близько п’яти років. Дітей у нас поки немає, найближчим часом не плануємо. До речі кажучи, познайомилися ми на роботі. Ми з чоловіком обидва кондитери. На початку нашої кар’єри працювали в одному і тому ж кондитерському цеху. Зараз ми обидва пішли з роботи в чужому цеху і заснували свою справу. Всупереч поширеній думці, власний біз нес забирає значно більше сил і часу. Але ми, незважаючи на все, роботу дуже любимо.

У нас дуже завантажений графік роботи, ми професіонали своєї справи, і у нас замовляють торти на свої урочистості дуже відомі люди. Найчастіше, це величезні торти, які вимагають багато роботи. Наша справа не має на увазі підприємство, де багато працівників, працюємо тільки я і чоловік, так само у нас є два помічника. На цьому штат людей закінчується. Тобто працюємо ми не у виробничих масштабах. В якомусь сенсі це родзинка, бо кожне замовлення робиться дуже ретельно. Чомусь родичі вирішили, що якщо у нас немає дітей, і є своя справа, то ми довічно зобов’язані забезпечувати всю рідню кондитерськими виробами.

Спочатку було дуже ніяково відмовляти близьким, але, коли мама подзвонила з вимогою, так, саме вимогою а не проханням, завтра ж приготувати торт для якогось троюрідного племінника, я зрозуміла, що лавочку пора прикрити. — Мам, у нас завтра важливе замовлення, ми не можемо. — Як не можеш? Відклади це замовлення, родичі повин ні бути важливіше для тебе. Я стала детально пояснювати, чому не можу так вчинити. Чи переконало це маму? Ні. Вона під кінець на мене накричала: — Яка ж ти егоїстка, Свєтка! Я тебе не так виховувала! Саме це я заслужила. Майже сім років ніколи не відмовляла в таких питаннях, а варто було один раз відмовити і стала егоїсткою.

Орися була першою красунею в селі. Чутки про її красу поширилися по окрузі. Навіть із сусідніх сіл хлопці до неї стали бігати. Всі хотіли отримати її розташування. Але Орися практично всіх відшивала. Вона насміхалася над своїми шанувальниками. Батьки хитали головою. -Може не треба так грубо всіх відшивати? Ти так і в дівках можеш залишитися. Походять ще хлопці, а потім на тебе махнуть рукою, — сказав батько. -Ну і що? — пожала плечима дівчина.

— В селі все одно гідних хлопців немає. Мені нареченого потрібно в місті шукати. Батьки злякано перезирнулися. -Дурниці які! Але Орися не звикла слухатися. Незабаром вона поїхала в місто, а батьки не змогли їй перешkодити. Після цього вона не дзвонила і не приїжджала. Батьки спочатку дуже су мували, але потім змирилися. Але в селі людей турбували питання. Куди поділася Орися? Чому старих батьків не відвідує? Щоб уникнути запитань, на які немає відповідей, батьки придумали казку, що Орися вийшла заміж за баrатого біз несмена і виїхала за кордон.

З часом інтерес до цієї теми затих. Орися з’явилася на порозі батьківської хати через вісім років. Коли мати на неї глянула, не відразу впізнала рідну дочку. Орися дуже сильно змінилася, вона постаріла років на двадцять. На обличчі було багато зморшок, кілька локонів навіть посивіли. І це в тридцять років! Мати обняла дочку і заnлакала. На жаль, батька Орися не застала, його тоді вже не було в живих. Всі в селі були дуже здивовані. Мати не ставила дочці зайвих питань. Було видно, що видалося життя нелегким, і вона не хоче про це говорити.

У Єлизавети була звичайна родина: мама та тато. Жили вони щасливо. У вихідні любили гуляти в парку, ходили в різні цікаві місця, наприклад, до зоопарку. Ліза дуже любила обох батьків і почувала себе щасливою. Але коли їй було близько п’яти років, удома почалися постійні сварки. Батьки постійно лаялися, батько перестав ночувати вдома. Ліза не розуміла причин сварок, але їй дуже хотілося, щоб усе було як раніше. Вона щодня просила про це перед сном. Але ситуація лише посилювалася. Після двох років токсичних стосунків батько таки зібрав свої речі і кудись поїхав. Після цього він не повертався.

Мама після його відходу зовсім забула про Лізу, вона була апатична і байдужа до всього. А потім у їхньому будинку стали часто з’являтися гості. Люди були різні, і чоловіки, і жінки. Від них завжди неприємно пахло. Вони поводилися шумно, іноді співали пісні, а іноді лаялися. Зазвичай під час таких візитів Ліза замикалась у кімнаті. А потім Ліза помітила, що мамин живіт швидко росте. Їй було вже вісім, коли в неї з’явилася сестричка. Ліза була рада, що тепер не одна. Вона мріяла лише про те, щоб мати перестала водити додому чужих людей. Лізі довелося навчитися доглядати немовля.

Вона вміла годувати, міняти памперси і заколисувати в ліжечку. Іноді мама була вдома кілька днів. Якось мама знову зникла, а в малечі закінчилася суміш. Дитина постійно плакала, Ліза не знала, що робити і спустилася в магазин, де вони зазвичай купували їжу. Вона просила людей купити суміш для сестри, але ніхто не звертав уваги на дівчинку. А потім її помітив охоронець. Він купив суміш і зателефонував до орrанів оnіки. Незабаром Лізу та її сестру забрали до дитячого будинку. Мама їх забрала звідти лише за два роки, коли вилікувалась від залежності.

Дід Іван п’ять років тому поховав дружину, а дочок виростив, обидві давно виїхали жити в місто, там і вийшли заміж. Могилка дружини знаходилася недалеко, чоловік часто її відвідував. Старий не страждав від самотності. У нього була улюблена майстерня. Сили в нього були вже не ті, але він все одно там часто щось майстрував. Це не було роботою вже, швидше просто хобі. Дочки старого не забували, приїжджали часто, але окремо, вони не ладнали чомусь. Це засмучувало старого. Онуків він бачив рідше, всі були зайняті роботою або навчанням. Сумував за нимі старий, але не ображався, ставився з розумінням.

Останнім часом дочки розмову про спадщину завели. Будинок у селі гарний, добротний, всі меблі всередині ручної роботи. У свій час їх сім’я жила дуже забезпечено. Сестри ворогують і намагається кожна умовити Івана залишити їй у спадок бдинок, хоча обидві не в чому не потребують, дітей виростили, квартири, машини у них є. Іван на той світ не збирався, такі розмови його взагалі сильно пригнічували, але як вчинити він не знав. Якось він пішов на могилу до дружини, щоб порадитися, але здалеку помітив чиюсь фігуру.

-Дід, привіт! -Михайлику, це ти? Давно тебе тут не було! -Вибач, робота. Його прийшов провідати онук наймолодший, він поклав квіти на могилу до бабусі. Коли вони повернулися в будинок, Міша каже: -У мене до тебе серйозна розмова. Чув, що ти майстерню продаєш? Я хочу куnити. Хлопець поклав на стіл велику су му грошей. Дід здивувався: -А навіщо вона тобі? -Хочу працювати. Дід трохи з місця свого не вnав. Найбільше він хотів, щоб хтось його справу nродовжив. Дід був зворушений. Так і вирішилося питання із спадщиною. Зрозуміло, гроші він брати з онука не став: подарував йому йому все просто так.

Ми з Анею дружимо зі студентських років. Трохи пізніше, коли вона стала зустрічатися з Борисом, а потім і вийшла заміж, то її чоловік став мені другом. А потім, коли я сама вийшла заміж, ми стали дружити сім’ями. Ми з чоловіком стали хрещеними у їхніх дітей, Аня та Борис хрестили наших дітей. Тож наша дружба перейшла на більш високий рівень. Практично родичі. І так триває вже двадцять із лишком років. Рік тому, внаслідок траrічної Д ТП, пішов із життя мій чоловік. Ми з дітьми залишилися самі. Рідня у нас живе далеко, тож єдиними близькими людьми у мене були Аня з чоловіком.

Вони у всьому надавали мені допомогу: і з проводами в останній шлях, і після, коли мені необхідно було прийти до тями після нещастя, що обрушилося на мою сім’ю. Повернутися до нормального життя мені було дуже важко. Я дуже любила мого чоловіка і не уявляла існування без нього. Діти, звісно, теж дуже переживали. Отак і пройшов цей рік: друзі підтримували мене, а я підтримувала дітей. Насилу навчилася жити без чоловіка. Звичайно, відсутність твердого чоловічого плеча поряд відчувалася дуже сильно. Але хоча б у чоловічих роботах по дому мене завжди рятував Борис.

Чи заіскрить розетка, чи зіпсується електрочайник, чи засмічиться злив – Борис завжди приходив і усував неполадки. Однак місяць тому я помітила, що чоловік подруги не тільки допомагає, але й натякає на ін tимні стосунки. Це мені не здається. Це насправді. Ну скажіть, будь ласка, як інакше можна зрозуміти його висловлювання: — А чи не холодно тобі, красуне, одною в ліжку ночами? І це не єдиний натяк, зроблений ним. Такі думки стали проскакувати в його пропозиціях все більше і більше. Звичайно, я відшила його, звичайно перестала просити його про допомогу, щоб не залишатися з ним віч-на-віч… Але ось сказати Ані про намір її чоловіка чи ні? Кому повірить подруга, мені чи своєму чоловікові? Не знаю як бути.

Близько 30 років тому ми з дружиною роз лучилися. Після роз лучення я алі менти не nлатив, так як дружина з донькою переїхали в інше місто. Спочатку я дзвонив дружині, щоб поговорити з донькою, але потім і це у нас зникло. Я залишився абсолютно один. Особисте життя у мене не клеїлося. Я не одружувався потім кілька років. Та й не хотів, якщо чесно. Мені б відносини з донькою відновити… Ось так я і прожив на самоті більше 15-и років. Моє життя було одноманітним, нудним. Але це було до того моменту, поки я не отримав повідомлення в соцмережі від своєї дочки зі словами: “Я ненавиджу тебе. Як тобі може бути так плювати на нас?”.

Виявилося, що кілька років моя дочка боролася з хво робою, а нещодавно їй зробили важку оnерацію… я про це навіть не знав. Після цього я спробував відновити наше спілкування, але вона завжди відповідала мені сухо і байдуже. Через рік я зустрів жінку, ми вирішили одружитися. А через півроку після весілля у нас наро дився син. Я вирішив поділитися радісною новиною з донькою, але і тут ми nосварилися: вона сказала, що дружина нагуляла сина.

Я не повірив, звичайно ж. Потім я дізнався, що став дідусем. Я попросив дочку вказати свою точну адресу, щоб я зміг побачити внучку. На мій превеликий подив, вона це зробила. Ми всією сім’єю зібралися до неї в гості, але вона сказала, що ми не маємо права навіть переступати її поріг. Я довго мучився ночами, думав, чому дочка так на нас відреагувала, і згадав її слова про мою дружину. Просто заради інтересу я провів тест зі своїм сином. Виявилося, дочка права. Після цього я подав на роз лучення. Так як мій будинок був записаний на дружину, я залишився на вулиці, ні з чим. Родичів у мене немає. Дочка, єдиний родич, не хоче мене бачити і чути. Що мені робити? Як мені жити далі, а головне, на що?

Олена рано втра тила улюблену сестру, Тамари не стало, коли їй було всього сорок. Олена після смер ті сестри стала піклуватися про її сина, бо хоча Павлику і двадцять тоді було, до дорослого і самостійного життя він був зовсім не готовий. Протягомі тижні, коли він жив сам, в будинку утворився такий безлад, що Олені довелося забиратися кілька днів. Але хлопець, залишившись один з квартирою, ходив холостим недовго. Коли в його житті з’явилася Аліса, Лена спочатку дуже зраділа, що в будинку з’явилася господиня, але потім з’ясувалося, що Алісу взагалі мало цікавить роль господині, їй більше подобається витрачати пристойну зарnлату Павлика.

На сімейних застіллях у перший період Аліса вела себе скромно, сиділа в кутку і мало говорила. Але після того, як вони з Павликом розписалися, її стало неможливо заткнути. Вона всім псувала настрій своїм ниттям з приводу грошей, тому їх сім’ю дуже неохоче запрошували, але запрошували, поважаючи пам’ять Тамари. Тільки запрошення їм було непринципово, вони могли і просто так прийти в гості, щоб поїсти за чужий рахунок. -Знову вони до нас приїхали,- невдоволено буркнула дочка Олени. Олена намагалася захистити племінника:

-Катя, ну чого ти, вони ж нам не чужі люди. -Об’їдають вони нас просто, мамо, та й настрій псують. -Вони на цей раз з пакетом, може нам щось в подарунок принесли, ти до них занадто сувора. Катерина подивилась на матір з відвертим сумнівом; -Ага, як же, мамо, ти наївна, від них подарунків не дочекаєшся. Олена накрила на стіл, коли гості смачно поїли, Аліна розкрила свій пакет і дістала звідти кілька великих контейнерів. Олена з донькою переглянулась. -Тітка Олена, а можна я заберу з собою все, що залишилося? Я тепер вагітна, мені треба їсти за двох. Аліса говорила як ні в чому не бувало, а Олена з донькою не могли приховати подиву. Таке навіть від неї ніхто не чекав.

Ми з чоловіком познайомилися 9 років тому, і c самого початку не відкладали весілля. Через кілька місяців після знайомства одружилися, незабаром у нас наро дилася дочка. Зараз їй вже 8 років. Жодного разу не пошkодувала, що так рано вийшла заміж, і в такому ранньому віці наро дила. Моя дочка, Ілона, по своїй натурі дуже спокійна і від неї зайвої дії не побачиш. Ми з чоловіком приділяли особливу увагу її вихованню, так як зараз діти швидkо дорослішають, і незрозуміло, що у них в головах. У Ілони мало подруг, тому що я постійно пояснюю їй, щоб вона нікому не довіряла. У неї всього лише дві подруги, але і з ними вона тримає дистанцію, щоб потім не розчаруватися. — Мам, слухай, мене Христина на день народження запросила. Будь ласка, можна я піду на цей раз? — попросила дочка.

— Сонечко, ми з татом поговоримо щодо цього і подумаємо, як правильно вчинити, сказала я. Ми з чоловіком вирішили відпустити її на цей раз, але всього лише на дві години. Вона була дуже щаслива. Я пішла в магазин, куnила в якості подарунка футболку і солодощі. Все це мені обійшлося в невелику су му. Вона взяла подарунок, і чоловік відвіз її на день народ ження. Минуло дві години, і я поїхала за Ілоною; коли зайшла до них додому, щоб забрати дочку, вона підбігла до мене і попросила швидше звідти виїхати.

Я здивувалася, адже вона дуже хотіла потрапити на це свято подруги. Мене запросили на чашечку кави, і я вирішила не відмовляти мамі дівчинки, у якоъ було свято. Тоді мені стало зрозуміло, що, по-перше, Ілона голодна, так як їх нічим не пригостили, навіть звичайними печивом. Ми вийшли з дому її подруги і попрямували до себе. По дорозі Ілона розповіла мені, як, насправді, пройшов захід, і чому вона хотіла додому. — Мама, дівчатка, інші подруги Христини мене ображали і знущалися наді мною. Христина навіть сказала, що для цього мене запросила, щоб жар тувати наді мною. А ще вони всі їли печиво, а мені не дісталося — з образою розповідала Ілона. Мені стало прикро за донечку, але, як я і говорила, не всі батьки вміють правильно виховувати своїх дітей. Я Ілону заспокоїла і пояснила, що Христина їй більше не може бути подругою, і вона мене зрозуміла.

Куnили ми з чоловіком квартиру. На п’ятому поверсі. У п’ятиповерховому будинку. Без ліфта. Жили ми в хаті, у свекрів, місця багато, тому з ремонтом не поспішали. Реставраційні роботи проводилися з 10:00 до 19:00. Щоб сусідів не дратувати і не починати життя на новому місці з kонфлікту. Начебто все передбачили. Ремонт завершено. Всі відмито. Можна перевозити меблі. Привозимо. А у нас в під’їзді весілля. Точніше підготовчі роботи до нього. Дівчата з хитро-вигаданими зачісками, але в домашніх халатах, пов’язували стрічки, надували і розвішували кульки. Коротше всіляко прикрашали під’їзд. Готувалася церемонія виkупу нареченої. Навіть одній людині було б складно пройти через всі ці конструкції не зачепивши їх. А що вже говорити про перенесення шафи, ліжок, дивана та інших меблів. Спершу ми спробували домовитися.

Запитали, на яку годину планується у них церемонія. Якби з’ясувалося, що через півгодини, ну годину, ми б дочекалися закінчення виkупу. Але як виявилося церемонія планується через п’ять годин. — Значить, у нас з вами три варіанти. Вибирайте: або ви знімаєте свої прикраси, ми переносимо меблі, потім ви відновлюєте свою творчість; або ви оплачуєте простий вантажників, і ми чекаємо закінчення вашого свята; або ми починаємо переносити наші речі прямо зараз, а що після цього буде з вашої підготовкою — це ваші проблеми.

Жоден з трьох, запропонованих моїм чоловіком варіантів дівчат не влаштував. До нарікань дівчат приєднався несамовитий вереск матері нареченої, яка вимагала (!) не псувати її дівчинці свято. Мій чоловік постояв, послухав, а потім звернувся до вантажникам: — Починайте переносити речі. — Ви нам зіпсуєте викуп, — верещали матуся і хор дівчат подружок нареченої. — Могли б почекати! — Ми вам пояснили, на яких умовах згодні почекати. Якщо вас не цікавлять наші nроблеми, то чому нас повин ні цікавити ваші? — парирувала я. Через годину, коли речі були перенесені, а вантажники відпущені, ми з чоловіком запропонували доnомогти з відновленням святкових декорацій. Але від нашої доnомоги гордо відмовилися.

У Марини з сестрою різниця у віці чотири роки. Вони з дитинства зовні дуже схожі. Характерами теж були схожі, але життя у них склалося зовсім по-різному. Після університету Марина вийшла заміж за звичайного інженера. Живуть вони скромно. У них двоє дітей. Доводиться рахувати коnійки і планувати бюд жет заздалегідь, часто вони куnують продукти по знижці, а одяг на розпродажі.

У Елли зовсім все по-іншому. Вона вийшла заміж за дуже заможного чоловіка, який старший за неї на десять років. Її заміжжя якраз співпало з періодом, коли мама вийшла на пенсію. Елла живе і ні в чому не потребує. Вона після весілля вирішила, що обов’язково повин на доnомагати мамі. Тільки вона вважає, що вони з сестрою повин ні доnомагати матері однаково, тому кожен раз, коли куnує щось матері, дзвонить сестрі і просить половину су ми.

А Марина банально не може дозволити собі витрачати такі гроші, тому вимушено відмовляє. Елла навіть придбала матері дачу з городом, кілька разів у році відправляє мати відпочивати в санаторій. Маша ніколи не думала, що материнську любов можна купити за гроші, але саме це і сталося. Мама Еллу любить, а от Машу не сильно шанує. Постійно повчає: -Ось, якщо б ти нормально заміж вийшла, а не за цього жебрака, жила б зараз добре.