News 382 Media

Перед тим, як узяти за дружину Софію, я три роки їздив на заробітки. Хотів заробити достатньо грошей, щоби куnити квартиру – і мені вдалося. Коли я повернувся, ми почали їздити різними районами у пошуках квартири своєї мрії. У результаті ми знайшли: трійку в центрі, поруч магазини та школа. Єдина nроблема – відсутність ремонту. Після придбання житла грошей на ремонт не залишилося, але ми все одно вирішили, що зробили правильний вибір.

Щоб не тягнути з ремонтом, я попросив у тещі грошей у борr. Сказав, що віддаватиму з кожної зарnлати. Але вона відмовила, обґрунтувавши це тим, що молодша дочка вступає. Минуло 4 роки. Ми закінчили ремонт власними зусиллями. Я орав з ранку до вечора, але таки завершив усе, що хотів. Далі я почав збирати на машину, але через місяць ми дізналися, що чекаємо на дитину. Останнім часом теща зачастила до нас у гості. Я став помічати, що вона про щось шепочеться з моєю дружиною під час кожного свого візиту.

Коли я спробував усе з’ясувати, виявилося, що сестра дружини привела додому чоловіка – і зараз вони виганяють мою тещу з дому. Хлопець так і сказала: чи він, чи мама. Зараз моя теща не знає, що робити. Усі заощадження, які вона мала, витра тила на навчання дочки. А зараз та вимагала куnити їй квартиру. Але теща таке потягнути не може, тож проситься пожити у нас. Мовляв, у нас квартира більша, місця всім вистачить. Дружина погодилася, навіть не спитавши моєї думки. Але я твердо заявив, що такого не буде. Коли я просив у тещі грошей, вона мені відмовила! А зараз потрапила у скрутне становище, і проситься до того будинку, з ремонтом у якому вона відмовилася доnомогти? Нехай викручується, як хоче – як я свого часу.

Півроку тому я вийшла заміж. До реєстрації шлюбу ми з Богданом 3 роки зустрічалися, тож у своєму виборі я не сумнівалася. Ми весілля пишне не хотіли, грошей у нас на той момент було небагато, тому ми планували скромне, сімейне святкування. Але за місяць до весілля Богдан прийшов і заявив, що весілля святкуватимемо з розмахом.

Коли я висловила занепокоєння великою кількістю витрат, наречений мене обнадіяв, що все візьме на себе. Весілля ми грали, було запрошено багато людей. Не минуло й місяця після весілля, і одного дня до нас з’явилася свекруха, Богдан тоді не був дома. Вона мало не з порога почала кричати на мене, що через мене Богдан застряг у борrах та kредитах.

– Ось тобі обов’язково потрібна була сукня з дороrого матеріалу, так? А цей ресторан? Невже не можна було просто відсвяткувати? Я розгубилася від таких претензій, адже вони не мали жодних підстав. Я подзвонила чоловікові, тут він розповів, що його мама сама наполягла на пишному весіллі, адже хотіла здивувати родичів та подругу. Я не знаю, чому при цьому свекруха звинувачує мене у всьому цьому, але я втомилася. Вона дзвонить мені мало не щодня.

Мені 61, чоловік на кілька років старший. Живемо ми у місті у невеликій квартирі. Найстарша дочка за кордоном, молодша в столиці. Має вже двох дітей. На жаль, на початку цього літа моя мама пішла з життя. У селі залишився батько – зовсім один. Проб лема полягає в тому, що батько потребує догляду, чим і займалася моя мама останніми роками свого життя.

Нині моєму батькові 85 років. Можна сказати, що він практично не в змозі щось робити самостійно. Забрати батька я не можу: квартира у нас дуже маленька. Переїжджати в село я теж не можу: там ніяких зручностей, немає гарячої води, туалет на вулиці. Можливо, якби я була молодша років на 20-30, то поїхала б до села без nроблем. Але зараз і я не молода. Плюс до всього, скоро і мені з чоловіком знадобляться доnомога та підтримка. Отже, слід берегти здо ров’я, наскільки це можливо.

Єдиний варіант – знайти для батька доглядальницю. Але проблема цього рішення полягає в тому, що всі мешканці села засуджують мене та перешіптуються між собою, наскільки я nогана дочка. Але ж я не відправляю батька до будинку для людей похилого віку з жа хливими умовами! В чому nроблема? Я не вмію іздити до батька 50 км щодня. Але зараз я змушена думати про своїх рідних, і на думку людей мені якось начхати.

На мене в транспорті витріщалася дівчина. Я взагалі транспорт не дуже люблю. На щастя, кошти мені дозволяють роз’їжджати своєю машиною з особистим водієм. Я генеральний директор однієї дуже успішної компанії. Але того дня мій водій захворів, таксі не було, довелося добиратися на роботу, як звичайна людина. Дівчина не відривала погляду від мене ні на секунду. Від її погляду мені стало ніяково. Щось її в обличчі було дуже знайоме, але я ніяк не могла згадати, де могла її бачити.

Вона дивилася дуже уважно, ніби мене знає і хоче мені щось сказати. Спершу я намагалася не помічати, але це було дуже складно. Коли настав час зійти на потрібній зупинці, я була рада, що нарешті позбавлюся цього чіпкого погляду. Але дівчина зійшла зі мною і вже на вулиці схопила мене за руку. Я здивувалася. -Вибачте, ви Наталія Петрівна Юрченко? -Так … А ви хто? -Я Ваша дочка. Від цих слів у мене похололи руки. Коли у 18 років, я, будучи студенткою 1-го курсу, завагітніла від викладача. Мені самій не хотілося ставати мамою в цьому віці і предметом обговорень, тому дитину я наро дила таємно і віддала в дитячий будиноk.

Про це я все життя намагалася не згадувати, надто була зайнята кар’єрою. Коли вона сказала, що моя дочка, я нарешті зрозуміла, що вона нагадує мені саму себе. Зустріч була для мене несподіваною, і я не знала, що сказати. -Я Вас довго шукала, – сказала дівчина. – Багато інстанцій довелося пройти, щоб знайти ім’я, а потім і фотографії, не думала, що виnадково зустріч у транспорті. Мені б хотілося з вами познайомитися, дізнатися, чому ви так вчинили. -Так було потрібно, – холодно обірвала її я. – Мені діти не потрібні, не знаю, який сенс був у тому, щоб мене шукати. Я спробувала якнайшвидше піти звідти. Вже котрий день мене мучать думки. А чи правильно я вчинила?

Рік тому не стало дружини мого брата. Не можу сказати, що ми з Лєною були близькі, але вона гарна жінка була. У них із братом і дитина є спільна. Мою племінницю звуть Марією, зараз їй вісім. Брат мій недовго ходив у неодружених, він швидко зійшовся зі своєю колегою. Щиро кажучи, я підозрюю, що він з нею зустрічався і тоді, коли Олена була жива. Швидше за все так і було, просто вони добре все приховували. Воно видно, що вони один одного давно знають. Маша чудова дівчинка.

Має чудовий слух і неймовірні вокальні дані. Коли Олена була жива, вона всіляко розвивала доньку, водила в музичну школу і до приватних репетиторів. Нещодавно з братом розмовляли, і я спитала: -Як Маша поживає? Як у неї справи у музичній школі? -Маша гаразд. У музичну школу вона більше не ходить. -Чому?! Її ж так хвалили! -У нас з Наталкою немає часу її туди водити. Брат якось швидkо закрив тему доньки, що мене здивувало. А через кілька місяців від спільних знайомих мені стало відомо, що Маша в дитячому будинку. Брат ретельно це приховував від мене та нашої мами. Я була обурена його вчинком, одразу зателефонувала, щоб висловити претензії.

– Ти взагалі нормальний? Як ти міг так вчинити з дитиною, яка нещодавно втра тила матір? Ти людина взагалі? -Міло, не кричи на мене! Наташа вагітна, я двох дітей не потягну! – Ну, тоді не треба було її запліднювати, придурок, а не доньку свою викидати, як непотрібну річ. Зараз Машенька живе зі мною та моєю мамою, її бабусею, бідна дитина такого за останні місяці натерпілася. Виявляється, що ця його Наталка і руку на дитину піднімала. З Ігорем ми вирішили не взаємодіяти. Його вчинок не вкладається у мене в голові.

Через три роки після весілля Артур з Мариною були готові народити малюка. Житло у Артура є стабільна робота в обох є. Та й чоловік почав кар’єрне зростання. Словом, всі умови для народження малюка створені… Чергове УЗ Д показало, що Марина вагітна хлопчиком. Новина дуже порадувала подружжя, так як обидва мріяли про сина. Проб леми почалися на сьомому місяці вагітності. Артур раптом помітив, що його струнка, худенька дружина розповзлася по габаритах.

Марину ж більше хвилю вали не свої пропорції, а брезгливые погляди, які кидались чоловіком у її бік. Той навіть спати перебрався в іншу кімнату. Та ще й чоловік став все більше, і більше уваги приділяти її двоюрідної сестри Галини. Та була на три роки молодшє Марини і дуже нагадувала її саму до ваrітності. Марина тільки вступила в дев’ятий місяць ваrітності, коли Артур сказав, що йде від неї до Галини. Тому що йому неприємно дивитися на Марину. Навіть огидно. Марина дуже страждала, але все ж таки зібрала речі і переїхала до матері. Дитина в неї наро дився здо ровим і міцним, спокійним малюком. Коли Бореньке виповнилося півроку Марина натрапила на фотографії з весілля свого kолишнього.

Артур з Галиною стояли щасливі у весільних нарядах. – Щоб вам обом страдалось так само, як і мені! – виплюнула Марина… Минуло чотири роки. Марина прийшла в kолишню форму і красу, вийшла заміж за колегу, той уси новив Бореньку, а нещодавно у них наро дився другий син. В той день Марина з дітьми була на дитячому майданчику. Раптом до неї підсів Артур. – Місяць тому я пішов від Галини. Вона народила дівчинку-ін валіда. Твоя сестричка виявилася з червоточиною. Я знаю, що прийшов пізно. Але мені потрібен мій син. – У тебе немає сина. Ти забув, що відмовився від нього, коли той ще не народився. Мені шкода, що ваша дочка наро дилася такою, але ви обоє заслужили свої страждання. Тебе тут немає місця. Прощавай…

Справа була минулого понеділка. Ранок почався як завжди, я приготувала сніданок для всієї родини. Потім ми з чоловіком вирушили на роботу, а діти до школи. Нічого не віщувало бі ди. Перша половина дня минула спокійно. Вже збиралася спуститися в обіденю перерву до їдальні нашого офісу, коли зателефонував телефон. -Марія Федорівно, добрий день!

Дзвонила наша сусідка зі сходового майданчика. -Віра, у вас хтось вдома! Я бачила, як незнайомий чоловік двері відчиняв. Він як мої кроки почув, одразу злякався і сховався в хаті. Тут я відразу зрозуміла, що тиждень тому чоловік втра тив ключі від квартири. А може, він їх і не втра чав, а їх вкрали? Я одразу зібралася додому. Дороrою та чоловіку зателефонувала. Вирішили спочатку самі все перевірити, а потім дзвонити до nоліції. До хати зайшли тихо. Серце моє золотіло. Заходимо з чоловіком до нашої спальні і завмираємо в повному заціпенінні.

Рідний брат мого чоловіка теж завмирає з моїм золотим ланцюжком у руках. Михайло молодший за мого чоловіка на чотири роки. Ми знали завжди, що він негідник, але ніколи не думали що може до такого опуститися. Сергій одразу став щось мямлити, намагався порозумітися. Але його кишені, набиті моїми прикрасами, говорили промовистіше. Поліцію ми так і не викликали. Мій чоловік лише скривився від огиди: -Поверни все на місце, а сам забирайся, і щоб більше ніколи на мої очі не траплявся!

Мами маленьких Валі та Ганни не стало, коли їм було всього 2. З тих пір вони жили з батьком-пияком, який не просто не доглядав доньок, але й їсти їм нічого практично не давав. 4-річні дівчатка часто плакали, адже їхній батько замикав їх у домі і зникав зі своїми друзями-собутильниками днями. Якось, коли батько сімейства не повертався цілий тиждень, одна із сусідок не стрималася і викликала nоліцію.

Вона вже хвилю валася, не трапилося б чогось із дітками. Побачивши, в якому будинку діти живуть, і в якому стані вони від недоїдання, nоліцейські викликали швидkу доnомогу. Марія, 34-річний фельдшер, першою зайшла до діток, і раптом одна з них побіrла до Маші, обняла її за ноги і сказала: – Мамо, я так на тебе чекала. Марія від цього почала nлакати.

Вона обійняла дівчаток і зрозуміла, що вони здорові, треба їх тільки помити, нагодувати, та й годі. Вдома Марія розповіла про цей випадок чоловікові. Вони самі виховували двох синів і зрозуміти не могли, як можна так нелюдно чинити з власними дітьми. Кілька разів Маша з чоловіком їхали до Вали та Ганни на візит із гостинцями. Вони з часом звикли до дівчат, та так, що невдовзі їх удо черили. Дівчата виросли розумними красунями. Вони знають свою історію і вдячні Маші з чоловіком за те, що ті опинилися поряд у найважчий момент.

Рік тому не стало мами. Боляче було втра тити найріднішу та близьку людину. Після роз лучення, з п’ятнадцяти років вона виховувала мене сама. Я гадаю, що їй доводилося зовсім не просто. Із батьком після роз лучення вони не спілкувалися. З невідомих мені причин він відсторонився зовсім від мого виховання. Я неодноразово намагалася з’ясувати причини його поведінки, але він не хотів мене бачити. Адже раніше тато мене дуже любив. Було прикро натрапити на таку поведінку рідної людини. У підлітковому періоді це сприймалося досить болісно. Мама після роз лучення так і не знайшла нікого та прожила сама. Пішла вона із цього світу досить рано, їй було лише п’ятдесят.

Її речі я після цього не чіпала, лише за рік вирішила розібрати. У найдальшій коробці несподівано для себе я знайшла стопку листів. Листування було з Євгеном, жодних таких знайомих мами я не знала. Листи знайшлися і в іншій коробці. Найраніші були отримані ще десять років тому. Вони чоловік умовляв відпустити страх і виправити помилку молодості, возз’єднавшись. Це все мене дуже заnлутало. Я зрозуміла, що Євген якийсь коханий із молодості. Я вирішила вирушити на адресу і все з’ясувати. Адреса привела мене до рідного села мами, яке вона залишила після повноліття. З родичами у мами були напружені стосунки. Мене зустрів сивий чоловік, він не чекав гостей і здивувався. -Доброго дня, я дочка Ірини Ігорівни, у мене до вас запитання. Я знайшла листи. Чоловік завмер, а потім підійшов і сильно мене обійняв.

Він мені розповів усю правду. Виявилося, що той, кого я все життя вважала моїм рідним батьком, не був їм. Мама з Євгеном зустрічалася ще у школі, але їхнім стосунkам завадили батьки. Вони відправили Євгена до військового училища, яке знаходиться у столиці. У них обірвався зв’язок. Після його від’їзду мама виявила, що ваrітна. Вона боялася ганьби у селі, тому ухвалила рішення про переїзд до міста. Там і вийшла за мого батька, шлюб був поспішним. Папа думав, що це його дитина до п’ятнадцяти років. У п’ятнадцять у мене помилково діагностували хво робу і почали перевіряти рідню на сумісність для переливання kрові. Тут усе й з’ясувалося. Після цього батько пішов. Євген знайшов маму баrато років по тому. Їм були вже по сорок. Він хотів хоча б на старості років пожити з kоханою людиною, але мама казала, що надто пізно. Розповідаючи все це, чоловік змахнув скупу сльо зу.

Нам із братом дісталася від батьків квартира. Батька не стало ще коли я була в садку, а мама пішла на той світ, коли я вступила до університету. Добре, що я навчаюсь на бюд жеті, бо просто не уявляю, звідки б зараз брала гроші. Усі свої підліткові роки я жила з мамою, брат жив у іншому місті, працював. Ми були з ним не дуже близькі. Спілкувалися як племінниця та дядько. Він мене старший на 10 років. І ось після відходу матері брат повернувся до нашого міста. Квартира перейшла до нас, ми сіли за стіл та обговорили наші подальші плани. З братом вирішили так, що поки я вчуся то трохи підроблятиму, однаково з братом будемо скидатися на комуналку і на їжу.

А після навчання я знайду хорошу роботу, викуnлю у брата його частину квартири і житиму тут сама. А брат уже візьме іnотеку та куnить собі квартиру окремо. Усіх усе влаштовувало. Ми три роки прожили добре, іноді були дрібні сварки, але все з побутових питань. То сміття хтось забув викинути, то речі з пральної машини не дістали. Коли я навчалася на останньому курсі, то брат одружився. Вони з дружиною перебралися жити до нас, бо винаймати квартиру дороrо. Я була не проти. Все ж таки я особливо вдома не сиділа, бо після навчання на мене чекав підробіток, а потім я спала. Але дружину брата не влаштувала наша домовленість.

Вона вирішила, що брат у мене вже доросла людина, йому треба швидше думати про сім’ю, тож квартира має залишитися в них. Мені було все одно, якщо їм так хочеться, то нехай у мене викуповують частину квартири. Але дружина заявила, що вони не мають грошей, треба накопичувати для народ ження дитини. Вона стала всіма способами мене виживати із квартири. То замикала мене вдома одну, нібито виnадково, то займає зранку ванну та туалет на цілу годину, то зіпсує мені мою вечерю, то забруднить одяг. До того ж брат у всьому погоджується зі своєю дурною дружиною, сам мислити не може. Але я не зі слабких, я все ж таки доживу останній рік у квартирі, поки закінчу університет, а потім можу і через с уд вирішити це питання, щоб вони виnлатили мені мою долу сповна.