News 382 Media

Багато років тому, коли я вступив на перший курс, батьки дали мені трохи грошей на поїздку та тижневі витрати на проживання у місті. Хоча мені вдавалося самостійно заробити трохи грошей, їх все одно було недостатньо. Довгий час я мріяв про новий телефон, але це не той подарунок, що моя сім’я могла собі дозволити. Моя мама завжди нагадувала мені, що добрий телефон не потрібен, головне, щоб він міг дзвонити. Одного разу, прогулюючись парком по дорозі назад до гуртожитку після занять, я натрапив на мобільний телефон, що лежить на лавці.

Навколо нікого не було. Покопавшись в інтернеті, я дізнався, що телефон досить дорогий. Я нізащо не зміг би купити такий телефон, навіть якби працював на трьох роботах. Спочатку я думав залишити телефон собі, гадаючи, що це доля. Однак я не міг позбутися почуття провини і знав, що мої батьки виховали мене краще. Я просидів на лавці ще годину, сподіваючись, що хтось повернеться за телефоном. Незабаром до лав підійшла молода дівчина, розпитуючи перехожих, чи бачили вони телефон.

Я підійшов до неї і запитав, чи вона не шукає телефону. Вона відразу ж посміхнувся, відчуваючи полегшення факту, що хтось його знайшов. Вона пояснила, що купила телефон тільки сьогодні вранці, і втратила його до обіду. Вона не могла повірити, що хтось на кшталт мене – незнайомець – поверне їй телефон. Потім вона запросила мене приєднатися до неї за вечерею, і я погодився. Я і не підозрював, що зрештою ми одружимося через два роки – а ще через рік у нас народиться дитина.

Микола та Наталя відвідали двокімнатну квартиру, бажаючи купити її для своєї родини, що росте. Продавщиця, сорокарічна жінка, повідомила, що у квартирі живе її мати, яка категорично проти продажу. Микола та Наталя оглянули квартиру з гарним ремонтом, але їм завадила мати продавщиці – жінка похилого віку, яка загрожувала швидкою смертю у разі продажу квартири.

– Якщо ви погодитеся на покупку, я зроблю вам знижку в двадцять п’ять відсотків, – запропонувала продавщиця, коли вони йшли. Микола обдумав пропозицію, але засумнівався. Наталя боялася відповідальності. Вирішили залучити батька Миколи, котрий був відомий своїм талантом переконання. За кілька днів чоловік зізнався, що закохався у матір продавщиці Тамару, і вони планують жити разом.

Дочка отримає гроші за квартиру, а Микола з Наталією зможуть переїхати до трикімнатної квартири його батька. – Я не розумію, – спантеличено сказав Микола. – Кохання – це така несподівана річ, – посміхнувся батько Миколи. Через тиждень Микола з дружиною переїхали до нового будинку, залишивши позаду заплутану павутину стосунків та дивовижний поворот долі.

У двері подзвонили якраз у той момент, коли Василь свого вихідного дня сів дивитися детектив. Дружина була у від’їзді, а син грав у футбол із друзями. Відчинивши двері, Василь зіткнувся з незнайомцем, який простяг йому футбольний м’яч. – Це ваш? – спитав чоловік, – ваш син забив його через москітну сітку мого вікна. Василь здивувався, але потім захихотів, вражений силою удару сина.

Проте гостю було не до сміху. Після деякої суперечки Василь погодився сплатити збитки. Він навіть запросив потерпілого, Миколу, до будинку, доки шукав гроші. Розмова зайшла про непристосованість місцевого спортивного майданчика до ігор, адже той не був обгороджений. Василь запропонував зібрати гроші на будівництво огорожі, але Микола відмахнувся від цієї ідеї.

– Не наша ця справа, – кисло сказав він. Микола пішов, попросивши Василя попередити сина, щоб той був обережнішим, і порадити не грати, доки майданчик не буде обгороджений. На зміну мріям Василя про громадську діяльність прийшов тужливий погляд на м’яч та повернення до дивана та телевізора. Надія на зміни зникла, залишивши Василя розмірковувати про світ, у якому люди вимагають всього, не бажаючи докласти жодних зусиль задля цього.

У Амалії і Степана сини погодки, шістнадцяти і п’ятнадцяти років. Степан-господар автомайстерні, Амалія-завуч у середній школі. Живуть щасливо, в любові та злагоді. Нічого не натякало на темні хмари. В один прекрасний ранок Амалія запідозрила, що ваrітна. Побіrла до ліkаря. Той підтвердив ваrітність. Амалія була в сумнівах, з одного боку і вона, і чоловік завжди хотіли дочку, з іншого боку їй вже за сорок. Боязно якось. Але все ж перемоrла мати. Жінка вирішила, що буде народжувати в будь-якому виnадку. По дорозі зустріла свою єдину подругу Галю.

Жінки дружили зі шкільної лави. Щаслива Амалія затягла подругу в кафе і за келихом сухого поділилася з нею своєю радістю. У Галини сімейне життя склалося набаrато гірше, ніж у подруги. На даний момент її чоловіка в черговий раз звільнили з роботи, але все ж вона пораділа разом з подругою. Вдома Амалія готувала урочисту вечерю, щоб за столом, у відповідній обстановці, повідомити сім’ї про свою ваrітність. Але свято не відбулося. – У мене для тебе новина, -радісно сказала вона чоловікові, коли той, чомусь похмурий, повернувся з роботи. Чоловік, взявши її за руку, потягнув у спальню. – Говори. – Я вагітна, – поділилася радістю Амалія.

– Тобі треба позбутися плоду, – похмуро сказав чоловік. – Це не моя дитина. Я це знаю напевно. Аліса намагалася переконати чоловіка в зворотному, але без толку. Той лише твердив своє. Переконавшись в упертості дружини, розповів про все дітям. І коли старший син запитав: “Мам, ти хочеш дитину від чужого чоловіка? А тато?”, жінка здалася. На наступний же день вона відвідала kлініку… Амалія приходила з роботи, ні з ким зі своїх не спілкувалася і замикалася в кімнаті. Так минув місяць. – Мам, там прийшли тітка Галя з чоловіком! – покликав син Амалію. Жінка вийшла зі своєї кімнати. В очі кинувся синець під оком у подруги. У вітальні сиділи Степан і сини. – Розповідай! – наказав чоловік подруги. Як з’ясувалося, це вона набрехала Степану про зра ду дружини. Із заздрості до їх щасливого сімейного життя…

Цього року літня спека призвела до відсутності комарів на дачі. Незважаючи на відсутність комах, задуха не давала Вірі висипатися ночами. Якось, вийшовши в сад, вона почула хропіння, що долинало з сусідського сараю. Подумавши, що це чоловік сусідки, Віра посміхнулася, вирішивши, що його дружина відправила спати туди.

Повернувшись додому, Віра розповіла про хропіння своєму чоловікові, Степанові, і обидва одразу ж почали будувати здогади про передбачуваного таємного коханця сусідки. Сусідка Віри, Ірина Костянтинівна, пізніше сама підтвердила, що це вона спала в сараї, насолоджуючись прохолодою з відкритого льоху.

Після цієї розмови з Іриною чоловіче хропіння тривало, і подружжя вже переконалося, що у сусідки роман. Цікавість переросла в нічне стеження : Степан спостерігав за сараєм у бінокль. Наступного ранку, не в силах стримати цікавості, він таємно пробрався в хлів і виявив, що голосне хропіння видавав старий кокер-спаніель на ім’я Жуль, який спав поряд з Іриною Костянтинівною. Підозри Степана і Віри розвіялися, і вони залишилися міркувати про незручність своїх помилкових припущень, адже по суті хропіння невинного собаки спричинило їхню нічну інтригу і дурні здогади.

Коли я вийшла заміж, ми з чоловіком зіткнулися з проблемою, де нам жити. У його сім’ї було дуже тісно, а моя молодша сестра, Люба, була проти того, щоб ми переїжджали до будинку моїх батьків, вважаючи, що це її право, як молодшої дитини. Мої батьки, особливо мама, прихильно ставилися до Люби. Тому ми з чоловіком переїхали до райцентру, знайшли роботу і через кілька років життя на орендованій квартирі, купили своє житло. Люба вийшла заміж і з чоловіком почала жити в будинку моїх батьків.

Її розрахунок був зрозумілий: вона отримає будинок у спадок, адже я маю свій. Мама якось подзвонила мені, зізналася, що все віддасть Любі, але обіцяла якомога більше допомагати нам матеріально. Забігаючи наперед, зазначу, що обіцянку так і не було виконано. Минув час, помер мій батько. П’ять років тому Люба з чоловіком переїхали в Англію, залишивши мою старіючу все більше маму, яка потребує турботи одну. Коли здоров’я мами погіршилося, я попросила Любу повернутися додому та допомогти.

Вона відмовилася, наполягаючи на тому, що її робота та життя за кордоном важливіші, і нагадала мені, що я теж дочка і повинна дбати про нашу маму. Я почуваюся обдуреною і дивуюся від такої поведінки Люби. Звичайно, я піклуватимуся про маму, але мене не залишає відчуття, що сестра відмовилася від своїх обов’язків, залишивши їх на мене, а всіма принадами скористалася сама.

Сергій та Микола, старі однокласники, несподівано зустрілися, і їхня невимушена розмова переросла у двогодинну розмову. Микола посадив Сергія на лаву і почав виливати йому свої прикрощі – від ворожих стосунків із тещею до боротьби з неслухняними дітьми. Сергій уважно слухав, а коли настала його черга, намалював напрочуд оптимістичну картину свого життя. Незважаючи на тещу, що постійно критикує його, сварки з дружиною і неслухняних дітей, Сергій у кожній ситуації знаходив щось позитивне.

Він навіть оголосив тещу “безкоштовним тренажером психологічного захисту” для своєї роботи у психіатричній клініці. Здивування Миколи оптимізмом друга змінилося розумінням, коли Сергій пояснив свою унікальну точку зору. Сварки з тещею допомогли Сергію в роботі, сварки з дружиною були ознакою її кохання, а «неслухняні» діти просто висловлювали свою думку, яку треба завжди поважати. Микола, розмірковуючи про слова Сергія, зрозумів, що його життя не таке вже й погане, як йому здавалося.

Він навіть навчився цінувати хаос у своєму сімейному житті, розуміючи, що це зберігає його молодість та активність. Загадкова усмішка Сергія та його досвід роботи в психіатричній клініці перевернули погляди Миколи на свої проблеми, зробивши їх дрібними. Сергій переконав Миколу в тому, що їм пощастило, і Микола повернувся додому того дня, по-новому оцінивши своє життя.

З нами мешкає дочка чоловіка від першого шлюбу. Чоловік досяг через суд, щоб півмісяця вона жила з нами. Тепер половину місяця вона з нами проводить, а другу половину з матір’ю. Чоловік дуже любить свою дочку, душі в ній не чує, всі її капризи виконує. Я не проти, навпаки, я його у всьому підтримую. У мене з нею теж добрі стосун ки, вона гарна дівчинка. Я дізналася, що чекаю на дитину і дуже рада, що у моєї дитини такий дбайливий батько. Адже багато батьків після роз лучення навіть алі менти не хочуть nлатити. У нас все чудово, якщо б не одне, але.

Вже вкотре, повертаючись додому після роботи, я застаю вдома його ко лишню дружину. Вперше вона мене проігнорувала, просто не привіталася і не попрощалася. Вдруге щось під ніс пробубнила, і цілу годину сиділа у нас на кухні. Я була змушена сидіти в кімнаті і не змогла навіть приготувати вечерю. Неприємно бачити її у себе вдома, тим більше вона поводиться в моєму будинку як господиня. Я з нею ніколи не спілкувалася, коли вона забирає дочку, чоловік сам її відводить до неї. Багато болю вона завдала йому, вона не хороша людина.

Чоловік також намагається з нею не спілкуватися. Я поговорила про це з чоловіком, він вислухав, знизав плечима, сказав, що справді ситуація неприємна, але він не збирається нікому нічого забороняти. Половину місяця дочка в неї, і якщо вона дуже вже хоче з нею ще поспілкуватися, може зі школи забирати, сходить з нею куди-небудь. Адже необов’язково сидіти у нас вдома? Я сама не хочу з нею розмовляти, із десятирічною дитиною теж неправильно про це говорити. Не хочу кривдити дівчинку і грати роль злої мачухи. Але мені неприємна присутність цієї жінки в моєму домі, а в моєму становищі хвилю ватися не можна. З чоловіком знову поговорила, він просто не хоче зв’язуватися з нею. А як мені бути? Я не зобов’язана терпіти її в моєму будинку

Директор компанії з виробництва моторних масел Іван Іванович звернувся до старшого менеджера одного магазину Сергія з приводу двомісячного спаду продажів. Незважаючи на стабільне зростання, продаж раптом різко впав. Іван Іванович був лютий і зажадав пояснень. Сергій зізнався, що не розуміє, у чому причина. Вони спостерігали за поведінкою покупців через систему відеоспостереження, навіть найняли освічених та привабливих жінок-консультантів, як радив директор, проте нічого не допомагало, і Сергій почав думати, чи не прокляте місце магазину.

Іван Іванович скептично сприйняв надприродні пояснення Сергія і погрожував замінити його, якщо той не зможе вирішити проблему. Пізніше він вирішив сам відвідати магазин, представившись звичайним покупцем, щоб розібратися в тому, що відбувається. Увійшовши до магазину, директор був приголомшений зовнішнім виглядом жінок-консультантів, одягнених у дуже короткі спідниці та блузки з відвертими вирізами. Він настільки відволікся, що забув марку свого автомобіля, масло, яке він використовував, і навіть власне ім’я.

Опинившись на вулиці, директор зрозумів, що справа не у відношенні до покупців, а в зовнішньому вигляді менеджерів, що надто вульгарний. Сергію було дано вказівку подбати про те, щоб дівчата носили скромніші вбрання. Вже наступного дня продажі почали зростати, і проблему було вирішено. Падіння продажів у магазині не було пов’язане ні з прокльонами, ні з неграмотністю, а із зовнішнім виглядом працівників.

Протягом 14 років я їздила на батьківщину лише раз на рік, на короткий проміжок часу, завжди повертаючись на роботу до Польщі. Мій від’їзд був спрямований на те, щоб показати моєму чоловікові, що ми могли б жити краще, ніж жили. Нашим єдиним володінням був успадкований будинок, а наші дочки вже росли. Мій чоловік був задоволений нашою ситуацією, але я прагнула життєвих змін.

У Польщі я старанно працювала прибиральницею у кількох будинках. Це дозволило мені профінансувати університетську освіту обох дочок, незважаючи на скептицизм мого чоловіка. Він вірив, що добрий шлюб – це все, що їм було потрібно. Проте вони закінчили інститут і вийшли заміж, переїхавши до будинків своїх чоловіків. Я подарувала кожній по 5000 доларів на їхнє весілля і продовжувала допомагати їм. На свої заробітки я відремонтувала наш будинок, зробивши його одним із найкращих у селі.

У мене були мрії про те, щоб насолоджуватися цим будинком у наступні роки. І тут несподівано моя старша дочка оголосила про своє розлучення і переїхала до мого будинку разом зі своєю дитиною. Поки я намагалася адаптуватися до ситуації, моя молодша дочка теж розлучилася і теж переїхала до нас із двома своїми дітьми. Тепер усі вони живуть із моїм чоловіком, покладаючись на мене у фінансовому відношенні. Вони освіченні, але не бажають працювати за скромний заробіток. Я прагнула забезпечити собі спокійну пенсію, але схоже, ця мрія може так і залишитися недосяжною.