Сергій та Микола, старі однокласники, несподівано зустрілися, і їхня невимушена розмова переросла у двогодинну розмову. Микола посадив Сергія на лаву і почав виливати йому свої прикрощі – від ворожих стосунків із тещею до боротьби з неслухняними дітьми. Сергій уважно слухав, а коли настала його черга, намалював напрочуд оптимістичну картину свого життя. Незважаючи на тещу, що постійно критикує його, сварки з дружиною і неслухняних дітей, Сергій у кожній ситуації знаходив щось позитивне.
Він навіть оголосив тещу “безкоштовним тренажером психологічного захисту” для своєї роботи у психіатричній клініці. Здивування Миколи оптимізмом друга змінилося розумінням, коли Сергій пояснив свою унікальну точку зору. Сварки з тещею допомогли Сергію в роботі, сварки з дружиною були ознакою її кохання, а «неслухняні» діти просто висловлювали свою думку, яку треба завжди поважати. Микола, розмірковуючи про слова Сергія, зрозумів, що його життя не таке вже й погане, як йому здавалося.
Він навіть навчився цінувати хаос у своєму сімейному житті, розуміючи, що це зберігає його молодість та активність. Загадкова усмішка Сергія та його досвід роботи в психіатричній клініці перевернули погляди Миколи на свої проблеми, зробивши їх дрібними. Сергій переконав Миколу в тому, що їм пощастило, і Микола повернувся додому того дня, по-новому оцінивши своє життя.