У двері подзвонили якраз у той момент, коли Василь свого вихідного дня сів дивитися детектив. Дружина була у від’їзді, а син грав у футбол із друзями. Відчинивши двері, Василь зіткнувся з незнайомцем, який простяг йому футбольний м’яч. – Це ваш? – спитав чоловік, – ваш син забив його через москітну сітку мого вікна. Василь здивувався, але потім захихотів, вражений силою удару сина.
Проте гостю було не до сміху. Після деякої суперечки Василь погодився сплатити збитки. Він навіть запросив потерпілого, Миколу, до будинку, доки шукав гроші. Розмова зайшла про непристосованість місцевого спортивного майданчика до ігор, адже той не був обгороджений. Василь запропонував зібрати гроші на будівництво огорожі, але Микола відмахнувся від цієї ідеї.
– Не наша ця справа, – кисло сказав він. Микола пішов, попросивши Василя попередити сина, щоб той був обережнішим, і порадити не грати, доки майданчик не буде обгороджений. На зміну мріям Василя про громадську діяльність прийшов тужливий погляд на м’яч та повернення до дивана та телевізора. Надія на зміни зникла, залишивши Василя розмірковувати про світ, у якому люди вимагають всього, не бажаючи докласти жодних зусиль задля цього.