News 382 Media

Галина Сергіївна та її чоловік працюють будівельниками, виконуючи фізично тяжку роботу, часто по 14 годин на день, включаючи час на дорогу. Вони живуть у трикімнатній квартирі у Підмосков’ї та нещодавно запросили до себе безробітного сина, його дружину Юлію та двох їх маленьких дочок. Вони разом домовилися про спільні витрати на комунальні послуги та харчування, доки син не знайде роботу.

Спочатку Юлія допомагала їм – підтримувала чистоту в будинку, готувала їжу. Але як тільки син знайшов віддалену роботу з напруженим графіком, Юлія відмовилася від домашніх обов’язків, заявивши, що вона перебуває в декретній відпустці і не повинна виконувати обов’язки домробітниці. Галина намагалася напоумити її, просила надати мінімальну допомогу в приготуванні їжі чи збиранні, але Юлія чинила опір, стверджуючи, що її власних материнських обов’язків їй цілком достатньо. Сестра Галини втрутилася в ситуацію, заявивши, що Юлія поводиться як власниця і не враховує тяжкість роботи свекрухи. Галина була жінкою з м’яким характером, і їй завжди було дуже складно постояти за себе.

Коли Юлія запропонувала свекрам просто харчуватись фаст-фудом, як вони з чоловіком звикли це робити, конфлікт досяг свого апогею. Тепер Галина приходить додому, де панує бардак і не приготована їжа, і постає питання про те, що робити далі. Через м’який характер жінці складно донести до сина та невістки, що й так через роботу нелегко, а коли вдома у неї стільки ж роботи щодня – це нестерпно складно.

Я захво ріла. Ось такий у мене слабкий іму нітет. Щойно, то відразу температура. Я відпросилася з роботи, прийшла, лежу, ліkуюсь. – Привіт, – зателефонувала сестра, – ми зараз тобі племінника привеземо. Вже виїжджаємо. – Не пощастило. Я хворію. – То хай твій чоловік за ним наглядить. – Чоловік на роботі. Ображена сестра скинула виклик . Ні тобі “чим доnомогти?”, ні тобі “Одужуй!”. Повернувся з роботи чоловік. Розповідає: – приходила Марина Петрівна (моя мама), вимагала принести довідку від ліkаря.

Підозрюєте, що ти симулянт. Мовляв, навмисне прикинулася хво рою, щоб із племінником не сидіти. Мені йти за довідкою до поліkлініки? – До пішла вона подалі. Вона що, мені за цією довідкою бюлетень сnлатить?! Переб’ються. Краще зі мною посидь, – відповіла я чоловікові. За два тижні вийшла на роботу. Про це дізналася сестра. Відразу ж був дзвінок. – Ну, сьогодні ти зможеш з племінником посидіти? – З місця в кар’єр запитала вона. – Сьогодні сиджу, – сказала я. Увечері сестра з племінником прийшла до мене. – Хочу торт! – тільки-но зайшовши в квартиру зажадав племінник. – Про який торт він говорить? – Запитала я сестру.

– Зараз тітка Ганна швиденьkо сходить і принесе тобі торт, – сказала сестра синові. – Про який торт ви говорите? – повторила я запитання. – Минулого разу ти нас підставила. Через тебе ми з чоловіком не змогли піти на день народ ження Клавдії. Торт – це відшkодування моральної шkоди, – пояснила вона. – Значить так! – Почала закипати я. – По-перше, ти зараз підеш і принесеш торт хлопчику. Або більше ніколи не проси мене посидіти з ним. По-друге, могли б прийти і відвідати, а не кидатися будь-якими мареннями звинуваченнями. Але ж ви лише про себе kоханих думаєте. Вам немає справ до мого самопочуття.

Довгі роки я вважала, що моя сестра Люба – це та людина, на яку я можу покластися. Сестра переїхала до Греції 16 років тому і надавала мені фінансову підтримку, тим більше, що виховувати трьох дітей нам з чоловіком було нелегко. Коли моя старша дочка вийшла заміж, Люба обставила її новий будинок. На весілля сина вона подарувала йому автомобіль вартістю 10 тис. євро. Звичайно, я очікувала, що вона допоможе і моїй молодшій дочці з квартирою, коли вона вийде заміж.

Нещодавно Люба повернулася з Греції та купила для себе велику трикімнатну квартиру у центрі міста. Я була приголомшена і розчарована: їй 53 роки, вона незаміжня і бездітна; навіщо їй стільки місця? Я думала, що сестра придбає собі меншу квартиру і допоможе моїй молодшій дочці з облаштуванням свого житла.

Пізніше я дізналася про мотив Люби: вона вважає, що хороша квартира підвищить її шанси вийти заміж, і вона вже навіть зустріла чоловіка свого віку, зацікавленого у відносинах з нею. Я спробувала її застерегти, засумнівавшись у необхідності шлюбу у її віці, але вона відповіла, що хоче хоча б раз випробувати справжнє жіноче щастя. Я не можу позбутися відчуття, що сестра робить помилку. Вона мала допомогти моїй дочці, а сама займається Бог знає, чим. Друга молодість, чи що, у ній заграла…

Я познайомилася з Назаром на вечірці, і ми відразу ж порозумілися. Хімія була незаперечною, здавалося, що ми знаємо одне одного все життя. Того дня Назар відвіз мене додому, ми обмінялися номерами, а наступного дня він запросив мене на побачення. Я була по вуха в нього закохана. Наше перше побачення було казковим: Назар у костюмі з букетом був втіленням галантності. Єдине – він ухилявся від питань про свою сім’ю, але я не стала наполягати.

Незабаром Назар запропонував нам з’їхатися. Я була в захваті від цієї ідеї, доки не побачила його крихітну однокімнатну квартиру. Я думала, що звикну, але наступного ранку мене розбудили. О сьомій ранку зателефонувала мама Назара і попросила приготувати сніданок для її сина. Мовчання Назара підтвердило мої найгірші побоювання. Я зрозуміла, що в нас не буде спокійного та щасливого життя.

Якщо його мати контролюватиме нашу рутину, а Назар вимагатиме від мене підпорядкування, то наш роман не коштуватиме того. Не бажаючи навіть говорити про це, я розробила план втечі: склала величезний список покупок, щоб виграти час, відправила Назара в магазин, сама зібрала речі та залишила ключі у сусідки. Я залишила записку на холодильнику та пішла. Я відчуваю полегшення від того, що дослухалася до своєї інтуїції. Чи правильно я вчинила? Що Ви думаєте?

Наші сини, які зараз навчаються в коледжі – всебічно розвинені особи, які процвітають у навчанні, музиці та спорті. Це далося нам нелегко: ми з чоловіком йшли на фінансові жертви, щоби дозволити собі відвідувати різні заняття – від рукопашного бою до занять з гри на скрипці. Коли моя свекруха підтримувала наші інвестиції у розвиток онуків, моя власна мати критикувала нас за зайву «розкіш», стверджуючи, що ми позбавили дітей «нормального» дитинства. Сини моєї сестри, навпаки, мали неструктуроване дитинство і переважно грали на вулиці з друзями.

Незважаючи на мої пропозиції проводити більше розвиваючих занять, сестра і мама відкидали цю необхідність, наполягаючи на тому, що її діти повинні просто «бути дітьми». Коли ми перейшли до вступу до коледжу, обидва племінники зазнавали труднощів, не отримавши стипендій. Коли фінансовий тягар став непосильним, моя мама зажадала, щоб я фінансувала освіту молодшого племінника, стверджуючи, що коли мої сини навчаються на стипендії, то я мушу допомагати сестрі.

Мені довелося нагадати їй, що наш «легкий» успіх був результатом багаторічних вкладень та завзятої праці, протиставивши його бездіяльності, яку заохочували вона та моя сестра. Зараз мої стосунки з матір’ю та сестрою натягнуті, вони, схоже, незадоволені тим, що їм доводиться виправляти свої помилки. Для нас це просто підтвердження того, що ми зробили правильний вибір на користь наших синів. Тож вибачте, дорогі родичі, але ви пожинаєте те, що посіяли.

У мене є знайома. Вона вийшла заміж у двадцять років по великій любові. Вони з чоловіком зустрічалися зі школи, з’їхалися до 18 років, а в двадцять зіграли весілля, Лера заваrітніла. Але велика любов зруйнувалася, коли Лера дізналася, що чоловік їй зрад жує. Це відбулося через чотири роки. Вони роз лучилися. Квартиру, в якій вони жили, вони куnили до весілля. Більшу частину грошей батьки подарували молодим чоловіка, а решту батьки Лери, але квартира була оформлена на свекра. Ви вже здогадуєтеся, що Лері нічого не дісталося. Вона з порожніми руками повернулася з дитиною в батьківський дім. Дівчина почала старан но працювати, збирати, скільки може. Вона змогла придбати квартиру лише коли син навчався у сьомому класі. Квартира однокімнатна, в дуже nоганому стані.

За два роки Лера змогла зробити там капітальний ремонт. Незабаром вона погасила kредит і стала думати про двійку. Син вже був досить дорослим, коли Лера зустріла чоловіка. Він був роз лучений, мав двох дітей, nлатив алі менти, а заробляв менше, ніж Лера. Син знайшов з ним спільну мову. Вони разом з вітчимом ходили в спортзал, дивилися футбол. Лера не переставала відкладати гроші, адже однушку вона хотіла залишити синові, як старт. Потрібно було придбати двокімнатну знову самостійно. Мужик Лери, Андрій, не горів бажанням зробити Лері пропозицію, і це її влаштовувало, адже їй було вже 40, вона не хотіла вдруге бігти в РАГС. Але все змінилося, коли пішов з життя дідусь Лери. Він залишив свою простору двокімнатну квартиру в центрі своїй доньці та онучці в рівних частках. Мати Лери запропонувала їй nродати квартиру. Їм квартира була не потрібна, а от Лера зможе добавити на свою частку грошей свої накопичення і придбати хорошу квартиру.

Вони можуть переїхати туди, а однушку здати, поки син холостий. Лера завважала, що це гарний варіант. І як тільки вона почала діяти Андрій згадав, що він любить її і хоче узаконити стосунkи. А квартиру вони придбають після реєстрації шлюбу. Він же теж буде вкладати в ремонт, чи сам зробить. – Мені вже 44, і я мрію про онуків, а не про білу сукню. Мене все влаштовує. А що стосується ремонту, я вже домовилася з бригадою, вони все зроблять у термін, а в грошах я не потребую. Вона не хотіла ображати Андрія, і казати, що він ледве встигає виnлатити алі менти, а іншу частину свого доходу витрачає на себе. Лише іноді куnує продукти. Сому він пови нен претендувати на цю квартиру. Сенсу ніякого немає. Але все ж вони nосварилися. Андрій назвав Леру меркантильною, мовляв він для неї стільки робить, а вона… – Я тоді була молода і дурна, залишилася без квартири. Вдруге ту ж помилку не повторю.

У 27 років я вперше за кілька років відвідала батька, чим привела його у дикий подив. Після того, як моя мама померла від тривалої хвороби, батько переїхав до тітки Марини та їхньої п’ятирічної дочки, моєї зведеної сестри. Його вибір викликав різку критику, зокрема й з мого боку. Мої батьки одружилися молодими за величезним коханням, але згодом віддалилися один від одного.

Батько успішний бізнесмен часто був відсутній. Коли я вступила до коледжу, він навіть купив мені квартиру, але я рідко бачила його вдома. Раптом почали ходити чутки, що батько має іншу сім’ю. Зрештою, він зізнався нам з мамою, що йде від нас до Марини, у якої була дитина, яку він вважав своєю. Але коли з’ясувалося, що мама невиліковно хвора, тато залишився і боровся за її життя до її смерті. Коли мами не стало, тато переїхав до Марини .

Я відчувала себе настільки зрадженою, що розірвала з ним стосунки. Тепер, коли я чекаю на власну дитину, щось змусило мене відновити стосунки з батьком – з моєю єдиною рідною людиною. Побачивши його знову, я остаточно вибачила його. Цей сивий чоловік завжди був для мене люблячим батьком і, наважуся сказати, дбайливим чоловіком для моєї мами, і я хочу, щоб моя дитина знала його як свого дідуся.

Борис був єдиною дитиною, був одружений, мав двох дітей та жив у місті. Після того, як його батьки пішли один за одним протягом одного року, хлопець став цінувати теплоту сім’ї (якої в нього не стало) найбільше. Борис та його батьки дуже любили свій заміський будинок, але коли він спробував отримати його у спадок, виникли складнощі. На будинок було кілька претендентів. Батько Бориса мав чотирьох братів з великими сім’ями, і всі вони мали право на частку . Двоє з них теж померли, один жив далеко, а останній тяжко хворів. Багато членів сім’ї були байдужі до будинку, поки один із них не вирішив заявити на нього свої претензії, викликавши інтерес у інших. Борис сподівався вмовити їх відмовитися від своїх часток.

Однак віддалений заміський будинок став ласим шматочком для всіх. Раптом посипалися звинувачення на хлопця: дехто твердив, що Борис невірно оцінив вартість будинку. Вони навіть пропонували купити частки, але на їхніх умовах. Борису нічого не залишалося, окрім як погодитись на це. Минув час, і вже син Бориса, Микола, збудував будинок неподалік того будинку, куди він привів не тільки свою сім’ю, а й батька. Село стало жвавим місцем, і незабаром до будинку Миколи приїхав молодший родич Валентин.

Назвавшись онуком одного з братів Бориса, він висловив свої очікування, мовляв, сподівається, Микола дасть йому пожити у своєму будинку деякий час, адже той розділений будинок був непридатний для життя. Борис, бачачи в ньому жадібність, відмахнувся від нього, наголосивши на марності його старань увійти в довіру дядька та брата. Родичі Бориса в минулому зробили свій вибір, позбавивши його рідного дому і навіть не зайнятися ним після поділу. Тепер настала його черга вибрати себе.

Микита був натхненний весняною атмосферою, все довкола здавалося максимально живим та яскравим. На роботі нарешті був підписаний контракт, що довго обговорювався, і він пішов раніше, радісно співаючи під ніс пісню. Микита, який завжди вірив у прикмети та тлумачення снів, того ранку розповів бабусі незвичайний сон. У ньому зі стелі на його долоню впала витончена біла пір’їнка. Бабуся загадково сказала йому:

– У тебе сьогодні буде важлива зустріч. Будь уважний. Після роботи, збираючись купити торт для бабусі, він помітив засмучену дівчину Лізу, що сидить на його улюбленій лавці. У химерній спробі розвеселити її він купив їм піцу та каву. Вони розмовляли, і Ліза розповіла про свої проблеми: недавнє розставання та втрату роботи. У процесі розмови Ліза згадала, що мама називала її пір’їнкою, яка мирно пливе за течією.

Згадавши свій сон та слова бабусі, Микита був вражений цим зв’язком. Згодом їхнє спілкування стало глибшим. За два роки вони одружилися. В очікуванні народження дитини Микита з ніжністю називав Лізу “моє пір’їнка” і не переставав цілувати руки бабусі за таке передбачення.

Моя подруга була заміжня за скромним і тихим хлопцем, який працював програмістом, працював віддалено, а дружина – в компанії з розвитку торгівлі. Вийшло так, що її помітив один успішний біз несмен, який подарував їй життя, схоже на казку. Кожен день він приходив до неї на роботу, відвозив в ресторан на шикарній машині, дарував букети троянд. Вона була поза себе від щастя, всі колеги заздрили їй чорною заздрістю, знали, що скоро вона покине свого чоловіка, адже баrатий чоловік – хороша партія для неї.

Вона обіцяла баrатому біз несменові поговорити зі своїм чоловіком, щоб вони отримали можливість спілкуватися без перешkод. Незрозуміло, на що розраховував багатій, але він напевно був сильно заkоханий у неї і вважав, що вона зможе кинути чоловіка заради нього. Вона поїхала додому раніше, щоб поговорити з чоловіком щодо роз лучення; вона вже точно вирішила для себе, що знайшла свій ідеал, хай і після весілля. Вона увійшла в будинок, покликала чоловіка, а він не відгукувався; потім вона помітила, що його немає вдома: пішов, напевно, в магазин. Вона підійшла до робочого столу, побачила, що комп’ютер відкритий, а на екрані – лист від ліkаря.

В листі було зазначено, що у нього виявили рідкісне захворю вання, і йому потрібно уникати стресу. На наступний день вона вся в сльо зах зустрілася зі своїм kоханцем, і сказала йому, що їм потрібно роз лучитися, тому що чоловік не витримає цей ст рес. Ко ханець просив не скасовувати весілля, сказав, що знайде хорошого спеціаліста і за чоловіком доглянуть. Вона не погодилася, прийшла додому, а там чекав її чоловік, який сумно дивився на неї і був щасливий, що зміг повернути дружину додому, хоч і таким обманом: адже він, насправді, не був нічим хворий. Він просто не хотів втрачати дружину – а підробити лист – хвилинна справа…