Борис був єдиною дитиною, був одружений, мав двох дітей та жив у місті. Після того, як його батьки пішли один за одним протягом одного року, хлопець став цінувати теплоту сім’ї (якої в нього не стало) найбільше. Борис та його батьки дуже любили свій заміський будинок, але коли він спробував отримати його у спадок, виникли складнощі. На будинок було кілька претендентів. Батько Бориса мав чотирьох братів з великими сім’ями, і всі вони мали право на частку . Двоє з них теж померли, один жив далеко, а останній тяжко хворів. Багато членів сім’ї були байдужі до будинку, поки один із них не вирішив заявити на нього свої претензії, викликавши інтерес у інших. Борис сподівався вмовити їх відмовитися від своїх часток.
Однак віддалений заміський будинок став ласим шматочком для всіх. Раптом посипалися звинувачення на хлопця: дехто твердив, що Борис невірно оцінив вартість будинку. Вони навіть пропонували купити частки, але на їхніх умовах. Борису нічого не залишалося, окрім як погодитись на це. Минув час, і вже син Бориса, Микола, збудував будинок неподалік того будинку, куди він привів не тільки свою сім’ю, а й батька. Село стало жвавим місцем, і незабаром до будинку Миколи приїхав молодший родич Валентин.
Назвавшись онуком одного з братів Бориса, він висловив свої очікування, мовляв, сподівається, Микола дасть йому пожити у своєму будинку деякий час, адже той розділений будинок був непридатний для життя. Борис, бачачи в ньому жадібність, відмахнувся від нього, наголосивши на марності його старань увійти в довіру дядька та брата. Родичі Бориса в минулому зробили свій вибір, позбавивши його рідного дому і навіть не зайнятися ним після поділу. Тепер настала його черга вибрати себе.