News 382 Media

Протягом 35 блаженних років я прожила зі своїм чоловіком Степаном. Він був моєю опорою, переймаючись кожним аспектом нашого життя. Ми ніколи не сварилися, поділяючи глибоке кохання. Разом ми виховали двох чудових дітей, які виросли і обзавелися власними люблячими сім’ями. Але два роки тому мій світ розлетівся вщент, коли Степан пішов із життя. Спершу мої діти дуже підтримували мене.

Вони навіть подарували мені путівку до санаторію. Під час цієї поїздки мої шляхи перетнулися з Василем. Як і я, він був удівцем, який теж мав дітей. Наш зв’язок швидко міцнів. Василь був досвідченою і добросердою людиною, яка відчувала себе не у своїй тарілці у власному будинку через напружені стосунки зі своєю невісткою. І ось одного разу він зробив пропозицію, вважаючи, що разом зустріти старість буде не так самотньо.

Незважаючи на свій вік, я вірила у правильність формалізації стосунків та погодилася. Коли я поділилася цією новиною зі своїми дітьми, їхня реакція була менш ніж захопленою. Вони приїхали за мною раніше, ніж планувалося, висловивши своє несхвалення. Обидва запропонували мені оселитися в їхніх будинках замість того, щоб виходити заміж за Василя. Незважаючи на їхні заперечення, я стояла твердо, збентежена їхньою нездатністю зрозуміти моє прагнення спілкуватися навіть у свої похилі роки.

На порозі будинку Оксану зустрів незнайомець, який назвав її батьком. – Пам’ятаєш мене? – спитав він із передчуттям. Незважаючи на недовіру, Оксана холодно відповіла чоловікові, згадавши батька, який покинув їх із матір’ю, коли вони були найбільш уразливими. Тепер він стояв перед донькою, чекаючи на гостинність, яку вона не збиралася надавати. Причиною того, що чоловік покинув сім’ю багато років тому, була суміш юнацької нерозсудливості та страху перед відповідальністю. Тепер, будучи вже старим і самотнім, без перспектив і підтримки, батько Оксани натякнув на законні засоби отримання підтримки від дочки, хоч проти її волі.

Чоловік згадав про обов’язок дітей утримувати своїх батьків, пригрозивши їй аліментами. У відповідь Оксана лише висловила недовіру, вказавши, що у свідоцтві про народження її батьком записано іншого чоловіка, який виростив її, підтримував і був поруч із нею все життя. Перш ніж зачинити двері перед біологічним батьком, Оксана запропонувала йому трохи грошей, але не з кохання, а з жалю. Коли він пішов, жінка задумалася про людину, яка справді була для неї батьком – Михайло. Він підтримував, любив, був присутній у її житті – робив усе, про що навіть не замислювався її біологічний батько.

І як у таких умовах суспільство зобов’язує піклуватися про біологічних батьків, заплющуючи очі на їхнє колишнє ставлення до своїх дітей?! У цей душевний момент сім’я Оксани поєдналася, підтвердивши глибину свого зв’язку. Тим часом старий, як і раніше, дивувався з приводу відмови дочки, вважаючи, що має право на її турботу, незважаючи на свою минулу зневагу. Повість ставить перед нами дилему: чи мала Оксана прийняти свого відчуженого батька чи мала рацію у своєму рішенні? Повість заснована на реальних подіях, імена та прізвища змінені.

Повернувшись додому, Василь знайшов біля дверей зібрану валізу, а на дивані – помітно засмучену дружину Галю. – Знову? – поцікавився він. Незважаючи на його запитання, Галя почала розпитувати його про запізнення. Він звалив провину на пробки, що вона вже чула незліченну кількість разів. Сівши навпроти чоловіка, Галя заявила про свій намір піти від нього. Василь жартівливо поцікавився, це вона йде від нього чи він сам від неї. Галя, дратуючись через його дитячі жарти, повторила своє рішення піти, але раптом забарилася, згадавши минулі непорозуміння.

Їхня суперечка перейшла до міркувань про минуле, і Галя згадала, як одного разу випадково відправила на роботу Василя з магазинними пельменями, які видавала за домашні. Галя вважала себе винною у цьому казусі, який опосередковано призвів до їхнього весілля. Василь кепкував з неї, згадуючи, як через її «домашні пельмені» він потрапив до лікарні. Саме турбота Галі в цей момент і зблизила їх ще більше. Вони продовжували згадувати історії, і Василь нагадав, як Галя відчитала чоловіка за жорстоке поводження з собакою і тиждень із ним не розмовляла, доки не з’ясувалося, що ситуація була неправильно витлумачена.

Коли Галя трохи заспокоїлася і висловила своє невдоволення з приводу нескінченних циклічних проблем у їхньому житті, таких як постійні затори на дорогах, Василь спокійно сказав, що вранці їм буде легше. Переключивши їхню увагу на щось інше, він запитав, чи готова вечеря, на що Галя жартома запропонувала “домашні” пельмені. Розмова про бурхливе минуле та комічні історії до кінця розмови змусили подружжя розсміятися, що говорило про кохання та гумор у їхніх стосунках.

Я працюю в офісі всього рік, але вже обзавівся другом. Звуть його Євгеном. Ми, як правило, спілкувалися під час перерви. Він часто ділився зі мною всякими подробицями свого життя. Була в нього дівчина Марія. Я її пару раз бачив, коли вона приносила йому обід або просто приходила провідати під час обідньої перерви. Дівчина дуже мила, добра, весела, відразу видно, що турботлива і уважна. Пам’ятаю, що навіть легку заздрість відчув. Я б теж від такої леді не відмовився. Хочеться іноді повернутися додому і опинитися в люблячих, жіночих обіймах.

Через деякий час друг мене здивував новиною. Простягнув мені запрошення на весілля. Я тоді за нього сильно зра дів. Молодець він, що на такий відповідальний крок зважився. Сім’я – це не жарти. І ось настав день весілля. Стою я з гостями, чекаємо ми нареченого. Мимоволі став оглядати всіх. Наречена у своєму білому nлатті була гарна, як справжня принцеса. І от мій погляд зачепився за дівчину, яка була копією нареченої, але навіть краще. З першого погляду було зрозуміло, що це її сестра-близнючка. Я навіть повеселішав, одразу зрозумів, кого буду кликати танцювати.

Дівчина тільки чомусь виглядала дуже засмученою, вічно протирала руки і озиралася по сторонах. Потім вона підійшла до сестри, вони відійшли в сторону і про щось шепотілися. Після цієї розмови обидві сіли в машину і поїхали. Наречена втекла з весілля, і свято було скасовано. Я тоді навіть не зрозумів, що сталося. Євген кілька днів не з’являвся на роботі, а потім прийшов і все мені розповів. Виявилося, що напередодні весілля він напився і як дурень зателефонував сестрі нареченої і запропонував замінити сестру на неї, мовляв, вона навіть краще, ніхто не помітить.

Пізні дзвінки завжди насторожували Галину , це почуття вкоренилося ще за життя її чоловіка. Вночі йому часто дзвонили по роботі. Через роки після його смерті черговий нічний дзвінок потривожив Галину. Цього разу від її сина Данила, якому на той момент було вже 28 років. Данило повідомив про погіршення стану здоров’я його доньки, Олечки, яка потребувала негайного та дорогого лікування. Щоб його сплатити, хлопець думав про продаж квартири та машини. Галина швидко відгукнулася і запропонувала продати свою квартиру у центрі міста, за яку можна було виручити ще більше. Данило погодився, за умови, що після цього мати переїде до них.

Раніше шлюб Данила з Настею не влаштовував Галину. Вона вважала Настю недбалою та відстороненою, тому та не стала жити з молодими, подарувавши Данилу свою велику квартиру. Невдовзі після шлюбу Настя народила дочку, Олечку, яка від народження була дуже слабенькою. Коли здоров’я Олечки різко погіршилося, єдиною надією стало дороге лікування за кордоном. Галина терміново продала свою квартиру, щоб сплатити за лікування внучки. Бажаючи бути незалежною і не заважати родині Данило, вона вирішила оселитися в занедбаному сільському будинку своєї подруги Іри. Там Галина познайомилася з Тимофієм, небагатослівним, але вмілим ремонтником.

Він відремонтував її будинок і навіть заготував для неї дрова, навіть не обговорюючи плату. Отже, між ними виник негласний зв’язок, і Галина навіть почала доглядати хворого Тимофія після того, як одного разу той прийшов до неї на допомогу з температурою. Після успішного лікування Олечки за кордоном Данило із сім’єю повернувся на батьківщину. Галина відвідала їх у місті, радіючи одужанню онуки. Коли Данило попросив матір залишитися, та відмовилася, натякаючи на те, що їй все більше подобається сільське життя, адже саме там розквітають її стосунки з Тимофієм, якого вона збиралася невдовзі познайомити із сином та його родиною.

Марина вже більше години чекала в машині, сподіваючись хоч здалеку побачити свого чоловіка, Ігоря. Вона сиділа, нервово стискаючи пальці на кермі. Нещодавно Ігор прямо повідомив їй про свою зраду і бажання розлучитися. Вона міркувала, навіщо приїхала. Їхній двадцятирічний шлюб, дві дочки – все це, здавалося, нічого для нього не означало. Чому? Він закохався в іншу жінку, нову колегу по роботі. Марина знала про неї, вона бачила їх разом.

Мати Марини, Валентина Петрівна, була її єдиною підтримкою. Під час бесіди Валентина Петрівна висловила здивування, що шлюб Марини протримався так довго з огляду на сучасну тенденцію до швидкоплинності стосунків. Жінка засумнівалася у готовності Марини пробачити зраду Ігоря, наголосивши на важливості самоповаги. Марина зізналася, що почувається втраченою, але мати порадила їй бути сильною, зосередитися на власному майбутньому.

Якось, повернувшись додому, Марина застала Ігоря збираючим речі. Їхні спільні мрії про будинок і сім’ю здавалися далекими та нездійсненними. Він прагнув розпочати нове життя, ціною розлучення з минулим. Марина дивилася, як чоловік йде, несучи з собою в коробках та сумках спогади, і відчувала біль та одночасно звільнення. Тільки після цього Марина згадала, що вона ще має дочок, роботу і цілий світ можливостей попереду. З цього моменту в неї почався новий розділ у житті.

– Ти без мене жити не зможеш! — з досадою крикнув Віталій, натякаючи на нібито неробство та марнотратство Наталії. Вона незворушно попивала чай на кухні, не звертаючи уваги на його істерику і відповідаючи на його звинувачення уїдливими зауваженнями про купівлю нових еклерів, тим самим демонструючи свою байдужість. Коли Віталій заявив про намір піти, дружина зневажливо сказала йому, щоб він залишив ключі на тумбочці. Виснажена нещодавньою роботою, Наталя шукала спокою. Вона не розуміла, чому Віталій принижує її роботу вдома.

Виплеснувши всю агресію на дружину, Віталій вирушив до батьків. Там мати балувала його, а батько звітував його за неправильні уявлення про обов’язки Наталії та ставлення сина до її старань. Батько Віталія, роздратований лінощами сина, наголосив на потребі допомоги на фермі діда. Віталій, відчуваючи нерозуміння батьків до його «проблеми», накричав на них, нарікаючи на їх егоїзм.

Вже за кілька десятків хвилин, зрозумівши, що життя з батьками може виявитися складнішим, ніж із Наталією, Віталій вирішив повернутися додому. На його подив, на той момент Наталя вже змінила замки. Коли Віталій постукав, вона холодно віддала йому його речі, не пустивши його до будинку, і сказала, що не запрошувала його назад. Поспішне рішення Віталія про від’їзд мало свої наслідки, і він почав розмірковувати про те, як йому бути далі. Можливо, варіант переїхати до дідуся не такий вже й поганий?!

Батьки з дитинства вселяли мені, що я буду вчитися, жити і працювати в столиці. Тому, коли я вступив на бюд жет, всі були просто щасливі. Навчання давалося мені легко. Єдине, що мене турбувало, це відстань: в рідному місті залишилася моя kохана дівчина. Познайомилися ми ще в школі. Однієї її посмішки було достатньо, щоб я заkохався з першого погляду. Але батьки були проти наших з Настею відносин. Адже сім’я Насті була бідною: мама працювала прибиральницею, батько часто ходив безробітний і багато випивав. Ми бачилися потайки, оскільки батьки були nроти навіть побачень. Настя нікуди не могла вступити.

Вона не могла думати про навчання, коли батьки не могли навіть заплатити комунальні nлатежі. Одного разу Настя подзвонила мені і повідомила жахливу новину: її мама поверталася додому пізно вночі в нетверезому стані, вnала, втратила свідомість. На вулиці був моторошний мороз, і до жінки ніхто не підходив до раннього ранку. Врятувати не вдалося. Іспити мене більше не турбували. Я кинув все і поїхав до своєї дівчини. Коли мама дізналася про те, що я зробив, влаштувала сkандал. Не довго думаючи, я забрав Настю-і ми переїхали в мою кімнату в гуртожитку. Тепер нам було набаrато простіше. Відносини вийшли на новий рівень.

Ми одружилися, а батьки навіть на весілля не приїхали. Життя поступово стало налагоджуватися. Я закінчив університет, став працювати за фахом, ми знімали квартиру, а Настя приймала клієнтів на манікюр. Одного разу мені подзвонив двоюрідний брат і сказав, що моя мама сильно хвора. Разом з Настею ми помчали в рідне місто. Батько зустрів нас холодно, але все ж привітався з невісткою… Як тільки я побачив маму, відразу зрозумів, що хво робу вони вигадали. Просто шукали приводу, щоб налагодити з нами стосунkи. Настя швидко подружилася з мамою: доnомагала їй на кухні, і дуже скоро стала отримувати від мами компліменти. Через кілька місяців у нас наро дилася дитина. Тепер батьки не випускають внучку з рук. Мама не раз вибачалася за те, що не приймала Настю…

Микола невдоволено дивився на свою тарілку з простими макаронами. – І це моя вечеря?! – спитав чоловік, дивлячись на дружину, Катю, – мені потрібне м’ясо! – заперечив він. Катя спокійно пояснила, що м’ясо їм не по кишені. Роздратований, Микола звинуватив її у тому, що вона витрачає гроші на особисті хотілки. Катя захищалася, стверджуючи, що витрачає всю свою зарплату на оплату рахунків та предмети першої потреби. Наступного дня Катя витратила всі свої заощаджені гроші на курку. Микола, не вразившись «подвигом» дружини, відмовився від обіду, вважаючи за краще поїсти у матері, яка пошкодувала його за «марнотратну» дружину. Фінансові труднощі посилилися, коли Микола почав віддавати Каті лише половину своєї зарплати.

Образившись, Катя одного разу заплакала, адже вона так сподівалася на зарплату чоловіка, щоб на частину своєї зарплати купити собі зимову куртку, бо у вітровці взимку було не так комфортно, як хотілося б. На роботі співчуваючий Каті начальник, Іван, дізнавшись про її побутові проблеми, запропонував їй місце у гуртожитку підприємства. Катя сказала, що подумає і якось вона підслухала, як Микола, не знаючи, що дружина йде за ним у парку вихвалявся другові, що обманює її про свої реальні доходи. Розгнівана, Катя влаштувала йому публічний скандал, пообіцявши піти від нього.

Незабаром Катя переїхала до гуртожитку. Не маючи кредитів та побутових витрат, працюючи на двох роботах, вона змогла накопичити гроші і за допомогою сусідки по кімнаті, Світлани, Катя нарешті купила собі нове пальто та чоботи. Катя також почала зустрічатися з Романом, потенційним клієнтом їхньої компанії, якого вона зустріла на роботі. Щодо Миколи, то без Каті він опинився у скрутному фінансовому становищі. Він з жалем їв гречку та макарони, розмірковуючи про свої минулі рішення.

Діма прокинувся в незнайомій кімнаті і згадав про розлучення, на яке вони з Ольгою вже майже зважилися. Раптом до нього зайшов шкільний друг, Сашко, нсмішливо втішаючи його. Обговорюючи минулий день, Діма висловив розчарування, згадавши, як Ольга неприємно порівнювала його з більш успішним чоловіком, Мишком. Сашко порадив Дімі помиритися з дружиною, нагадавши йому, наскільки рідкісний і цінний їхній зв’язок.

Тим часом Ольга розмірковувала про свою юнацьку любов до Діми, про їх залицяння, шлюб і життя, яке вони збудували. Обидва згадували любов і відданість один одному, особливо в перші роки життя та під час вагітності Ольги. Гуляючи та занурюючись у спогади, вони раптом зустріли один одного на вулиці. Діма освідчився в коханні, Ольга вибачилася, і обидва поклялися ніколи більше навіть не думати про розлучення.

Люди часто прагнуть “мати”, а не “бути”, і це призводить до розбитих сердець та самотності. Важливо цінувати кохання і зв’язок, який воно створює між двома людьми і намагатися вдосконалюватися щодня заради коханої людини, адже саме вони заслуговують на найкраще.