News 382 Media

Виходячи заміж, я сподівалася на доброго та розуміючого партнера. Мені пощастило: з моїм чоловіком Андрієм ми прожили 22 гармонійні роки та народили двох дітей. Ми багато працювали, десятиліттями накопичували гроші на покупку квартири, ставлячи у пріоритет потреби дітей. Життя здавалося майже ідеальним, але тут виникла проблема. Мати Андрія, тричі заміжня, постійно переїжджала і витрачала гроші, ніколи ні на чому не економлячи.

Вона жила імпульсивно, часто відвідувала ресторани, пестила себе дорогим одягом. Зараз вона на пенсії і без гроша в кишені, будинку вона не має . Вона жодного разу не вносила робила у наш будинок, і я не наважуюсь запросити її до нас на постійне проживання, тим більше, що наша житлова площа може незабаром знадобитися нашій старшій дочці та її майбутній родині. Тітка Андрія, що живе одна в селі, здалася мені виходом із становища. Я запропонувала мамі Андрія переїхати до неї, разом вони могли б господарювати в селі і допомагати одна одній.

Хоча Андрій мовчить із цього приводу, я відчуваю і його небажання, щоб його мати жила з нами постійно. Поки що вона живе у нас тимчасово, покірно та без подяки споживає наші продукти, на які виділяються кошти. Хоча чоловік вважає, що їй було б ніяково покладатися на сестру, я сумніваюся, хіба їй не ніяково нав’язуватися нам. Ситуація некомфортна, що змушує мене почуватися чужою у власному будинку. Необхідно рішення, але як його знайти?

Ми з дружиною довго жили на орендованій квартирі. Ми не хотіли брати квартиру в іnотеку, тому що так виходить дорожче і віддавати доведеться дуже довго. Я вдень працював на будівництві, а ввечері підробляв у сусідньому магазині. Дружина вдома з дитиною теж не сиділа склавши руки, робила прикраси з бісеру на замовлення, шила, вишивала. До того ж домом та донькою займалася. Жили ми ощадливо, нічого зайвого собі не дозволяли. І ось через вісім років ми нарешті нагромадили потрібну суму і куnили собі чотирикімнатну квартиру. Ми повільними кроками йшли до своєї заповітної мрії. Зробили ремонт у нашій квартирі та переїхали.

Нарешті я ночами міг спокійно спати. Нещодавно до нас у гості приїхав брат моєї дружини із сім’єю. Жили вони завжди бід но, мешкають в однокімнатній квартирі, народили чотирьох. Все маленьке після нашої доньки віддаємо їм, минулого року їхнього сина ми збирали до школи, та й продуктами, грошима часто доnомагаємо. Погостюючи у нас кілька днів, він заявив, що ми повин ні переїхати в їхню однокімнатну квартиру, тому що в нас одна дитина. Ми маємо віддати їм свою чотирикімнатну квартиру. В них родина велика, а в нас маленька. Я спочатку подумав, він жар тує, але ні, він говорив серйозно.

Я спочатку не хотів їх ображати, говорив спокійно, пояснюючи їм, що це наша квартира, наскільки важко ми накопичували на неї. У результаті культурно не вдалося все це їм пояснити. Після кількох спроб я просто їм вказав на двері. Вони лаялися і обзивалися, я їх мало не виштовхав за двері. Вони пішли від нас злі, а бід ні діти ніяк не могли зрозуміти чому всі кричать і сва ряться. Загалом, ми їх вигнали з нашого будинку. Ми з дружиною вирішили, що більше не спілкуватимемося з такими неадекватними родичами. Замість того, щоб привітати і потішитися за нас, вони влаштували в нашому будинку ринок. Ми свою квартиру купили на чесно зароблені гроші, економлячи на всьому, тому нікому нічого не винні.

Коли ми росли, наша сім’я зазнавала матеріальних труднощів. Мати працювала у місцевому магазині продавщицею, а батько – водієм автобуса. Ми з братом, керовані амбіціями, зосередилися на навчанні, сподіваючись на краще життя. Несподівано батько покинув нашу сім’ю, але не заради іншої жінки, а щоб розпочати життя наново в районному центрі, залишивши «невдалу спробу» збудувати своє життя в минулому. Незабаром він обзавівся розкішним будинком і машиною, а ми стали спостерігати і на відстані дивуватися його несподіваному багатству.

Незабаром ми дізналися, що тато успадкував статки від дядька з Америки. Щоб не ділитися з нами, він швидко розлучився з нашою матір’ю. Вдруге він одружився з жінкою майже мого віку, не виявляючи жодної уваги до наших труднощів. Минули роки, і моє життя налагодилося: з’явилися сім’я та будинок. У мого брата теж все було добре. Наш зв’язок став ще міцнішим, особливо після смерті матері п’ять років тому… Спільне горе нас серйозно зблизило. Нещодавно нас розшукав батько. Його багатство пішло, витратившись на молоду дружину, яка залишила його без засобів для існування.

Він прийшов до нас уже старий і хворий, сподівався, що ми дамо йому дах, але ми обидва відмовилися, як і він колись відмовився від нас. Ідучи, батько вибачився і нагадав, що «не для того він нас виховував». Зараз я іноді відчуваю провину, розмірковуючи, чи правильно ми вчинили. Однак наша реакція – віддзеркалення його минулих вчинків щодо нас із нашою мамою.

Все життя я віддавала перевагу своїй дочці Наталці перед сином. Працюючи в Італії, я надсилала їй усі свої заробітки, навіть купила їй квартиру. Пізніше дочка переїхала до перебудованого мною будинку і здавала свою квартиру. Син ніколи не просив допомоги, навіть коли одружився з Галиною, жінкою з небагатої родини.

Я не схвалювала її настільки, що не пускала їх у свій будинок, будучи байдужою до їхніх труднощів. Минули роки, і моя раптова хвороба привела мене до лікарні, де мені знадобилася допомога. Я чекала, що Наталка приїде до мене першою, але вона відмовилася, пославшись на зайнятість, і запропонувала мені найняти помічницю. На мій подив, замість дочки, невістка, Галина, приїхала до Італії і два місяці доглядала мене, поки я не одужала.

Зворушена її ставленням до себе, я вибачилася і подарувала їй 30.000 євро, які спочатку відкладала на старість. Дізнавшись про це, Наталка розлютилася, сказала, що почувається радженою, і натякнула, що в майбутньому за мною повинні доглядати мої син і невістка, раз я виявилася до них така «щедра». Я розумію її розчарування, але вважаю, що вчинила правильно. Я мала подякувати синові та Галині за їхню доброту у важку хвилину.

Моя свекруха завжди виявляла особливу любов до своєї дочки. Цієї неділі, під час вечері на честь річниці їх із свекром весілля, це яскраво виявилося вкотре. Я тиждень роздумувала над подарунком, зрештою зупинилася на мультиварці-скороварці за 5.000 гривень із наших заощаджень. З грошима у нас зараз туго, але ми вирішили, що головне – добрий подарунок. Сестра чоловіка, Тетяна, завжди була улюбленою дитиною.

Саме їй свекри подарували квартиру, коли ми все ще виплачуємо кредит за свою. Її дочка – обожнювана онука, тоді як наш син часто почувається обділеним увагою. Я маю підозри, що і під час декретної відпустки Тетяна отримувала матеріальну допомогу від матері з батьком. Тож на річницю Тетяна прийшла з порожніми руками. Я промовчав, вирішивши, що це їхня сімейна справа. Проте переломний момент настав наприкінці свята.

Моя свекруха, пишаючись своїми домашніми помідорами, зібрала для Тетяни найкращі. Нам же вона запропонувала пакет із тріснулими, напівзгнилими помідорами. Я відмовилася від пакету, заявивши, що несправедливо так по-різному ставитися до своїх дітей та онуків. Свекруха засмутилася, а чоловік вважав, що я затьмарила їхнє свято. Однак я вважаю, що до членів сім’ї слід ставитися рівноправно та шанобливо. Хіба неправильно було висловитися проти такого кричущого фаворитизму, хоч і через таку просту річ, як помідори?

Я їхала з іншого міста до рідного міста поїздом. Коли ми приїхали, мене зустріла Марґо – моя сусідка. – Ого, циганка… не боїтеся її? – Запитала моя сусідка по купе, побачивши Риту, що йде мені назустріч. – Коли б ти знала… – сказала я. Я не була особливо балакучою у дорозі, не розповіла сусідці цю історію. У такому разі вона не поставила б це питання. Я створила щасливу сім’ю у 20 років. Чоловік мене носив на руках. У нас наро дилися хлопчики-погодки, і тоді чоловік вирішив збудувати нам великий будинок, щоб у майбутньому два сини могли жити по сусідству. Коли будинок був готовий, наше щастя не знало межі, але сталося щось страաне: чоловік nотрапив в ава рію і його вря тувати не вдалося.

Я залишилася зовсім одна з хлопцями. І приблизно через 2 роки у мене з’явився залицяльник. – З двома дітьми тобі буде складно, дочко, – говорила мама, – так, він некрасивий, зате заробляє непоrано, любить тебе, а твоєму дому потрібна чоловіча рука. Без цього ніяк. Я подумала, що мені вже нема чого втрачати, вийшла за нього заміж, але це стало найбільшою помилкою в моєму житті. Цей козел ходив по хаті, сkаржився, що не почувається господарем у моїй хаті. А я виявилася дурнею і оформила половину будинку на нього.

Скажу, що я пожаліла тієї ж хвилини. Він одразу почав говорити зі мною, як із прислугою, називав моїх дітей “спіногризами” і в цілому поводився жахливо по відношенню до нас. Ми розлучилися, і свою половину будинку він nродав циганам. Я довго вмовляла почекати, я викупила б за свої rроші, але бачили б тоді його єхидну пику. Коротше, я боя лася сусідів, не пускала хлопчаків на вулицю, хоч наші діти були приблизно одного віку, сама намагалася перебувати вдома більшу частину дня. Сусідка ця помітила. Прийшла до мене з пирогом одного разу. – Я бачу, що ти нас боїшся. Чи не варто. Я пирога спекла, може, чаю поп’ємо? За одне і познайомимося… адже сусіди. А ще як потоваришували! По роботі я поїхала до іншого міста на тиждень. Весь цей час Рита сиділа з моїми дітьми і доглядала весь будинок.

Дід Степан задумливо дивився на сільську дорогу. Сусіднє подвір’я було сповнене шумом, що тривав із вчорашнього святкування ювілею сусіда. Грали діти, на лаві сміялася молодь. – Степане, ти де? – покликала його дружина Люба. Вона приготувала чай із вишневим варенням. Попиваючи чай, вони згадували минуле. Молодий Степан допоміг юній Любі під час дощу, і так зародилося їхнє кохання. Вони сумували за своїми дорослими дітьми та онуками, які рідко відвідували їх.

Коли подружжя розповіло дітям про свої плани поновити будинок, провести ремонт, племінниця Валя пообіцяла зібрати родичів. За кілька днів у будинку кипіла робота, кожен куточок був жвавий. На їхній подив, приїхав молодший син Василь із сім’єю, у тому числі з онуком, якого назвали Степаном на честь діда.

Радість подружжя була безмірною. У наступні дні до них приїхали інші сини із сім’ями. Під час вечері емоційний Степан подякував усім. А Люба подякувала Валі за те, що вона зібрала всю родину. Валя міркувала про те, як люди похилого віку дорожать увагою своїх дітей, сподіваючись, що вони зрозуміють цінність цих сімейних моментів, поки не стане пізно.

-Ало, Юля, чекаю тебе у себе вдома через годину для прибирання. Не смій спізнюватися! – сказала свекруха і повісила трубку. Сидячи в офісі, Юля збиралася закінчити важливий проект, але телефонний дзвінок свекрухи перевернув усі плани. “Як вона може так до мене ставитися?” – промайнуло в голові Юлі. Вона рішуче підвелася, закрила свій ноутбук і попрямувала додому. На порозі свекруха зустріла її з докірливим поглядом . Юля відчула, що не може так продовжуватися. Свекруха одразу ж заявила: – Ти знову запізнилася, Юля! Чому ти завжди така невідповідальна?

Юля глибоко зітхнула і, взявши швабру, почала прибирання. Наче механічно, вона протирала підлогу, мила посуд, слухаючи при цьому безперервні докори. – Я ж просила тебе прийти раніше! Бачиш, який жах у хаті! Юля вже була готова вибухнути, коли раптом двері відчинилися, і до кімнати зайшов її чоловік Олексій. – Що тут відбувається? – Його голос був суворим. – Твоя мати… – почала Юля, але свекруха перебила її. — Я просила її прийти допомогти, але вона, як завжди, спізнилася! Олексій глянув на Юлю, потім на свою матір. Його обличчя м’яко змінилося.

– Мамо, нам треба поговорити, – сказав він, відводячи свекруху в іншу кімнату. Залишившись сама, Юля сіла на диван, намагаючись заспокоїти свої емоції. Нарешті Олексій вирішив заступитися за неї. Через деякий час чоловік повернувся, і його обличчя було рішучим. — Я пояснив мамі, що вона не має права так поводитися з тобою. Перепрошую за неї, Юля. Юля відчула, як з неї спадає напруга. Вона подивилася на Олексія з подякою в очах. — Дякую, Льоша, це багато для мене означає, — сказала вона, і вони обнялися, знаючи, що разом зможуть пройти через усі випробування, які принесе їм життя.

Після повторного весілля батька на тітці Ліді, бабуся наполягла на тому, щоб він переписав нашу квартиру на мене. Тоді, в дитинстві, я любила тітку Ліду і навіть називала її мамою. Коли тітка Ліда із двома синами переїхала до нас, батько вже п’ять років був удівцем. Наші стосунки після цього змінились. Батько часто їздив на довгострокову роботу, щоб утримувати нашу велику родину, тому мене виховувала переважно бабуся. Минуло два десятиліття, і моє життя дуже змінилося за цей час. Я заміжня, у мене є дитина, я живу в селі, а на роботу їжджу до міста.

Життя у нас скромне, але сите. Нещодавно з життя пішов мій батько. Поки ми готувалися до всіх ритуалів, чоловік заговорив про спадщину квартири. Я не подумавши заявила, що квартира вже моя. Чоловік відразу ж, не порадившись зі мною, повідомив тітці Ліді, що їй потрібно звільнити квартиру якомога раніше. Тітка Ліда, спустошена і розбита такою заявою, розповіла про своє важке матеріальне становище: вона не має доходу, один син навчається в школі, інший працює на низькооплачуваній роботі, а невістка чекає на дитину. Я співчувала їй, але мій чоловік налаштований повернути квартиру.

Він стверджує, що тітка Ліда користується моєю добротою, а ми маємо свою сім’ю, яку треба ставити на перше місце. Тепер я розриваюсь. Ми могли б обійтися без квартири, хоча вона і належить мені по праву. Виселяти тітку Ліду – безсердечно. Я перебуваю на роздоріжжі, сумніваюся, кому віддати перевагу і який шлях вибрати. Що б Ви мені порадили?

Ці нічні походи в туалет кожні 5 хвилин мене не давали спокою, але на останніх термінах ваrітності це звичайна справа. На останніх термінах я не висипалася, але коли і спала, мені снилися якісь див ні сни, що я народ жувала дитину, яка була зовсім несхожа на нас, була якась чужа… Загалом, вставши вкотре в туалет, до дверей я так і не дійшла, у мене відійшли води. Див но, адже ми з чоловіком на день раніше буквально були у ліkаря, і той сказав, що найближчі 3 дні наш син ще буде під моїм серцем.

Ну, певне, змінилися плани у хлопця. Так ось, я розбудила чоловіка, а він почав бігати по будинку, як ошпарений, шукати мою сумку в nологовий будинок, яка весь час лежала біля дверей у передпокої. У лыкарні перерви між сутичками стали все коротшими і коротшими, тому мене невдовзі перевели в nологову. О 4-й ранку з гучним криком на світ з’явився наш Микита. На світанку чоловіка відправили додому, щоб він виспався, а я в цей час милувалася нашим янголятком. Нарешті я могла обійняти та поцілувати його.

Мені навіть не вірилося у своє щастя. Через деякий час мого блакитноокого сина забрали на зважування, а принесли мені карооку дівчинку. Тут я як закричала! Медсестра побіrла назад. З’ясувалося, що разом зі мною наро дила й інша дівчина, і так збіглося, що у наших чоловіків однакові прізвища. Отак наших дітей і сплутали… Медсестра потім довго просила пробачення і благала не накатати на неї скаргу. А мені було не до неrативу. Я не могла надихатися сином.