Виходячи заміж, я сподівалася на доброго та розуміючого партнера. Мені пощастило: з моїм чоловіком Андрієм ми прожили 22 гармонійні роки та народили двох дітей. Ми багато працювали, десятиліттями накопичували гроші на покупку квартири, ставлячи у пріоритет потреби дітей. Життя здавалося майже ідеальним, але тут виникла проблема. Мати Андрія, тричі заміжня, постійно переїжджала і витрачала гроші, ніколи ні на чому не економлячи.
Вона жила імпульсивно, часто відвідувала ресторани, пестила себе дорогим одягом. Зараз вона на пенсії і без гроша в кишені, будинку вона не має . Вона жодного разу не вносила робила у наш будинок, і я не наважуюсь запросити її до нас на постійне проживання, тим більше, що наша житлова площа може незабаром знадобитися нашій старшій дочці та її майбутній родині. Тітка Андрія, що живе одна в селі, здалася мені виходом із становища. Я запропонувала мамі Андрія переїхати до неї, разом вони могли б господарювати в селі і допомагати одна одній.
Хоча Андрій мовчить із цього приводу, я відчуваю і його небажання, щоб його мати жила з нами постійно. Поки що вона живе у нас тимчасово, покірно та без подяки споживає наші продукти, на які виділяються кошти. Хоча чоловік вважає, що їй було б ніяково покладатися на сестру, я сумніваюся, хіба їй не ніяково нав’язуватися нам. Ситуація некомфортна, що змушує мене почуватися чужою у власному будинку. Необхідно рішення, але як його знайти?