News 382 Media

Ми з Анею дружимо зі студентських років. Трохи пізніше, коли вона стала зустрічатися з Борисом, а потім і вийшла заміж, то її чоловік став мені другом. А потім, коли я сама вийшла заміж, ми стали дружити сім’ями. Ми з чоловіком стали хрещеними у їхніх дітей, Аня та Борис хрестили наших дітей. Тож наша дружба перейшла на більш високий рівень. Практично родичі. І так триває вже двадцять із лишком років. Рік тому, внаслідок траrічної Д ТП, пішов із життя мій чоловік. Ми з дітьми залишилися самі. Рідня у нас живе далеко, тож єдиними близькими людьми у мене були Аня з чоловіком.

Вони у всьому надавали мені допомогу: і з проводами в останній шлях, і після, коли мені необхідно було прийти до тями після нещастя, що обрушилося на мою сім’ю. Повернутися до нормального життя мені було дуже важко. Я дуже любила мого чоловіка і не уявляла існування без нього. Діти, звісно, теж дуже переживали. Отак і пройшов цей рік: друзі підтримували мене, а я підтримувала дітей. Насилу навчилася жити без чоловіка. Звичайно, відсутність твердого чоловічого плеча поряд відчувалася дуже сильно. Але хоча б у чоловічих роботах по дому мене завжди рятував Борис.

Чи заіскрить розетка, чи зіпсується електрочайник, чи засмічиться злив – Борис завжди приходив і усував неполадки. Однак місяць тому я помітила, що чоловік подруги не тільки допомагає, але й натякає на ін tимні стосунки. Це мені не здається. Це насправді. Ну скажіть, будь ласка, як інакше можна зрозуміти його висловлювання: — А чи не холодно тобі, красуне, одною в ліжку ночами? І це не єдиний натяк, зроблений ним. Такі думки стали проскакувати в його пропозиціях все більше і більше. Звичайно, я відшила його, звичайно перестала просити його про допомогу, щоб не залишатися з ним віч-на-віч… Але ось сказати Ані про намір її чоловіка чи ні? Кому повірить подруга, мені чи своєму чоловікові? Не знаю як бути.

Увечері до будинку В’ячеслава прийшла молода жінка, яка спеціально шукала його. Його дружина Зіна відчинила двері, дивуючись з приводу візиту незнайомки. Не встигла вона розпитати, як зсередини пролунав голос В’ячеслава, який питав про відвідувачку. Дівчина представилася Анею, дочкою В’ячеслава, чим приголомшила подружжя. Аня ніяково стояла на порозі, біля її ніг лежав великий туристичний рюкзак. Зіна уважно вивчала її зовнішність, а думки плуталися від підозр та побоювань. Вона відтягла В’ячеслава убік, гаряче обговорюючи несподівану гостю та нестачу місця у їхньому будинку. Суперечка переросла в те, що Зіна заявила: потреби їхньої родини мають бути на першому місці. В’ячеслав захищав свою біологічну дочку, внаслідок чого Зіна розридалася та вибігла з кімнати. Після цього В’ячеслав запросив дочку до хати.

Аня відмовилася, а пухкий хлопчик-підліток Андрій з цікавістю визирнув із кімнати і запитав, що за шум. В’ячеслав познайомив Аню та Андрія, але їхня зустріч залишилася байдужою та безцеремонною. Слідом із зверхнім виглядом з’явилася друга дитина В’ячеслава – Марійка. Напруга посилилася, коли Аня передала В’ячеславу листа від матері, яку він не бачив багато років. Серед хаосу з’явилася Зіна, червоноока та заплакана, і звинуватила Аню в тому, що та збирається переїхати до них та зруйнувати її родину. Не витримавши Аня запевнила, що не збиралася жити з ними. На їхній подив, вона заявила, що в неї є квартира, що дісталася їй у спадок від мами та бабусі, і вона навчається на лікаря. Розмова зайшла в глухий кут, і Зіна заявила, що вони подадуть на неї до суду в разі чого.

Перед відходом Аня передала В’ячеславу зв’язку ключів, які, як вона пояснила, були від його квартири у його рідному місті. Вона заявила, що квартира нехай дістанеться Андрію, коли він підросте. В’ячеслав дивився у слід за дочкою, його переповнювали жаль і смуток. Дорогою назад Аня не могла стримати селз. Вона сумувала за втратою батька і про сувору реальність, з якою їй довелося зіткнутися. Тим не менш, вона вирішила жити далі, струсила сльози і впевнено пішла у майбутнє. В’ячеслав, залишившись один, міркував про свій життєвий вибір, а ключі від старої квартири в його кишені нагадували про помилки. як Вам історія?

Моя бабуся розповіла мені свою історію кохання. Дідуся я не пам’ятаю, але люблю, коли ми з нею сидимо увечері, вона розповідає всілякі історії. Катерині було вісімнадцять років, коли зауважила, що за нею спостерігає дядько Яків. Чоловік давно поховав дружину, дітей не було, так і мешкав один по сусідству. Катерина у їхній багатодітній сім’ї була старшою. Тому вся домашня робота та маленькі діти були на ній.

З ранку до вечора вона не мала часу сходити погуляти з подругами. Роботи вдома завжди багато. А тут мама знову народила братика, це вже восьма дитина. Іноді Яків зупиняв дівчину, пригощав цукерками, які на той час були великою розкішшю. Одного вечора дядько Яків прийшов до них одягнений у святковий одяг. Вони з татом зачинилися в кімнаті і про щось довго говорили. Вранці мама сказала, що її засватав дядько Яків. Катерина плакала, на тридцять років старше, молоді хлопці на неї заглядаються, а вони віддають її за старого. Але проти батька не наважилася нічого говорити.

Одружилися вони навесні . Яків добре ставився до дружини, допомагав, порошинки здував. Розтала Катерина, почала дивитись на нього іншими очима. Подруги, які вийшли заміж за молодих, сваряться, іноді й тумаків одержують. А її Яків оберігає, щоби не втомлювалася. Жили добре, народилося у них троє дітей. Помер чоловік, коли йому було вісімдесят років. До останнього подиху дивився на Катерину закоханими очима. І таке трапляється. Життя сповнене дивовижних історій. Як Ви думаєте, вона правильно вчинила?

Моя сім’я, це мій син, чоловік та собачка. Ми нещодавно переїхали до сільської місцевості. Ми маємо сад, де я вирощую різні квіти. Крім того, я веду невеликий бізнес, роблячи букети. Мій син завжди хотів завести собаку. Однак ми не могли утримувати таку тварину у квартирі. Я сказала йому, що якщо в його табелі будуть лише цифри 10, 11 та 12, то ми купимо собаку. Син був настільки відданий цій ідеї, що весь свій час присвячував навчанню та відвідуванню репетиторів, замість грати у футбол зі своїми товаришами. Він приніс табель успішності, як закінчив сьомий клас. З усіх предметів він отримав найвищі бали. – Я виконав свої зобов’язання. Тепер ти! Так з’явився Арчі. Ми з чоловіком хотіли мати більше дітей. З фінансової точки зору, у нас достатньо можливостей для того, щоби взяти декретну відпустку. Мій син, який уже дорослий, мені допомагатиме. Ми вирішили протягом усього вечора робити натяки на нового члена сім’ї. – Що? Ви з глузду з’їхали? Мамо, ти вже занадто стара для цього! Я не хочу брата чи сестру. Ти маєш подумати і про те, що я скажу! Він поводився так, що я заплакала. Він підвівся з-за столу, навмисне перекинув блюдо, а потім пішов. – Будь спокійна, не плач. Нині він переживає підлітковий період.

Крім того, він був єдиною дитиною у сім’ї, тому не звик до цього. Все буде гаразд, — м’яко сказав чоловік. Після цього я ще багато разів намагалася поговорити із сином наодинці, але безрезультатно. В той час я вже була вагітна і під час чергової суперечки я втратила самовладання, емоції взяли гору, і я накричала: – Мені байдуже, що ти думаєш, оскільки я чекаю на дитину. І хочеш ти цього чи ні, я збираюся народити цю дитину. Син втратив дар мови. Декілька секунд він дивився на мене таким поглядом, ніби хотів мене задушити. Після цього він пішов. – Куди він іде, коли на вулиці темно? – Стривай, дай йому час “переварити” це. Я не спала всю ніч. Приїхав син, і Арчі сповістив усіх гавкотом. Від мого малюка виходив сильний запах цигарок та алкоголю. Він закінчив дев’ятий клас. Майже місяць ми не розмовляли. Він спеціально гуляв допізна після школи, щоб не зіштовхнутися зі мною. Його не хвилювала ні дитина, ні мій добробут.

Найгірше, він відмовився грати з Арчі. – Коли в тебе випускний, синку? – Тобі то що. Я не запрошую тебе, зрадниця! Потім мені зателефонувала клас рук сина: – Мене сьогодні не буде у школі, нехай він забере усі документи у охоронця. – Які документи? – Для переводу. Вашого сина не вистачатиме. Я була розгублена. Виявляється, після дев’ятої син вирішив поїхати до Львова. Нам він про це взагалі нічого не сказав. – Чому ти мовчав? – Чому? Ти мене покинула. Не хвилюйтеся, після народження дитини ви про мене забудете. Син навіть не попрощався з нами. 1 вересня я заходжу до кімнати і нічого там не знаходжу. Наче він зник. Він заблокував мене та чоловіка у соцмережах, і я не можу з ним зв’язатися. Свекруха робить запеклі спроби помирити його з нами. Я дуже стурбована і не знаю, що робити. Я ніколи б не подумала, що втрачу свого старшого сина. А мені скоро народжувати … Вам сподобалося таке закінчення історії?

Таня метушилася на кухні весь день, щоб підготувати страви до свого ювілею. У гості до них зібралися всі родичі та деякі друзі. -Треба вже одягтися тобі, гості скоро прийдуть, — нагадав чоловік. Таня кивнула, закінчивши нарізати салат. Вона взяла сукню, яку заздалегідь випрасувала. Але вона не налізла на неї, блискавка не застібалася. Ігор дивився на дружину задумливо. -Роки тебе не щадять, ти вже не та молода красуня, з якою я колись одружився. Тані стало прикро від таких слів, але вона промовчала.

У розпал застілля Ігор підвівся з келихом і підняв тост: -Тані вже сорок п’ять років. Це вік, коли життя хилиться до заходу сонця. Не можу побажати їй краси, адже роки вже не ті, нехай буде здорова просто і якомога довше поруч із нами. Тані зараз стало так прикро, що вона не змогла стримати сл iз. Жінка у будь-якому віці хоче, щоб її чоловік дивився на неї з обожнюванням. Таня не така вже й стара, їй лише сорок п’ять, а чоловік уже записав її в бабусі.

Вона просто вийшла з-за столу та пішла. Усі здивовано дивилися їй у слід. Ігор не відразу, але таки вирушив слідом, але не встиг. Таня сіла в таксі та поїхала у невідомому напрямку. На дзвінки вона не відповіла. Свято було безнадійно зіnсоване. Тетяна повернулася тільки під ранок із пакетами після шопінгу. Вона вся якось перетворилася, переночувала того дня у подруги і вирішила, що відтепер піклуватиметься про себе і не дозволить, щоб чоловік до неї так ставився.

Можливо, я трохи старомодний, але я завжди вважав, що чоловік просто зобов’язаний нормально утримувати свою сім’ю. Просто перед весіллям я поїхав на заробітки та назбирав на квартиру. Я нагромадив достатньо, щоб купити трикімнатну квартиру нашої мрії. Ми з Софією стали облаштовувати наше сімейне гніздечко. Незабаром Софія завагітніла і народила мені здорового сина. Словами не передати ступінь моєї радості!

Тільки в питаннях догляду за немовлям Софі була недосвідчена, тому до нас часто приходила її мати. Я зовсім не був проти Олени Миколаївни, хоч вона і має трохи складний характер. Але я з усім мирився, чудово розуміючи, що вона допомагає доглядати мого сина, і дружині це необхідно. Але наш син уже виріс, він ходить до дитячого садка, а дружина вийшла на роботу. Олена Миколаївна здебільшого сиділа вдома без діла і від нудьги лізла у наші особисті справи.

Я почав натякати, що настав час їй повернутися до себе. На цьому ґрунті вона таку істерику закотила, ви не уявляєте! Почала кричати, мовляв, ми її використали, а тепер збираємося виставити за поріг. Я був приголомшений. Після такої бурхливої реакції тема начебто закрилася, але я не збираюся все життя жити з тещею! Що робити?

Я була дуже схвильована, коли стало відомо про вагітність. “Як про це сказати мамі?” – крутилася в голові тривожна думка. «А як відреагує Ігор? Раптом він покине мене після того, як дізнається? Я була точно вагітна, я зробила більше десяти тестів, щоб переконатися в цьому на сто відсотків. Помилки не могло бути.

Зрозуміло, вагітніти у 18 я зовсім не планувала, до того ж поза шлюбом. У планах було закінчити університет, створити сім’ю, а потім думати про дітей. Але все сталося випадково. Коли я розповіла про вагітність Ігорю, розплакалася від хвилювання. Він був напрочуд спокійний, одразу почав мене втішати: -Не хвилюйся, я щось придумаю. Ти не одна в цій ситуації, я поряд і підтримуватиму. В його обіймах я трохи заспокоїлася.

Але реакція моєї мами вибила мене з колії . Вона одразу почала кричати: -Ага, вирішила стати в 19 одинокою матір’ю?! Ніякому хлопцю в такому віці дитина не потрібна, він тебе обов’язково скоро покине! Тобі потрібно позбавитися дитини і зайнятися своїм майбутнім! На щастя, мені вистачило розуму не слухати матір та зберегти дитину. Ми з Ігорем щаслива родина, я не уявляю свого життя без нашого Сашка.

З Дімою ми разом були 9 років. Ми вирощували сина, коли йому було 7 років, я завагітніла другою дитиною. Діма був категорично проти другої дитини, основним його аргументом проти було те, що дитина потребує великої кількості коштів. Я була вражена його жадібністю. -Дімо, ти серйозно , чи що? Готовий безневинне життя занапастити лише через те, що копійку зайву шкодуєш витратити?

Ми так посварилися, що навіть розійшлися, але потім Діма сам прийшов миритись, мовляв, у нас діти. Я його вибачила. Я була на дев’ятому місяці, коли на його ноутбуці випадково знайшла листування з іншою жінкою, з якої було ясно, що чоловік мені зраджує. Знову гучний скандал, вибачення на колінах, сльози. -Ти не можеш залишити дітей без батька! Коротше кажучи, знову замирилися. У нас народилася здорова донька, яку ми назвали Ганною.

Не минуло й півроку після її народження, як Діма знову був спійманий на зраді. Цього разу я не стала прослуховуватися до його благань і розлучилася. Насамкінець він сказав мені, що я з двома дітьми нікому не буду потрібна. Я і не сподівалася налагодити своє особисте життя, але через рік після розлучення я познайомилася із чудовим чоловіком. Ми з Миколою одружилися, вже три роки живемо у щасливому шлюбі, моїх дітей він прийняв як рідних. Як Вам історія сподобалася?

У мене було щасливе дитинство. Я була єдиною дитиною у сім’ї – у своїх багатих батьків. Вдома у нас завжди було багато гостей, оскільки мій батько був шановною людиною. Однак мені завжди здавалося, що родичі просто користувалися добротою моїх батьків, які їм не відмовляли. Усе скінчилося в один день. Коли мені було 14 років, мої батьки заrинули в автоkатастрофі. І ніхто з тих родичів, які проводили у нас усі вихідні, не захотів удо черити мене. Я дзвонила, благала оформити на мене опіку, але всі мені відмовляли. В результаті я опинилася у дитя чому будинку. Однак довго сумувати мені не довелося, оскільки світ, як виявилося, не без добрих людей…

Навпроти нашого будинку був продуктовий магазин, де працювала продавчиня тітка Олена. У неї з чоловіком була маленька дочка, але вони, дізнавшись про мою ситуацію, вирішили забрати мене до себе. Звичайно ж я погодилася, а рідна донька тітки Олени стала моєю улюбленою сестричкою. Якось тітка Олена зізналася, що саме моя мама допомогла їй колись влаштуватися на роботу. Вони з чоловіком у той період ледь вижи вали, і допомога мами справді врятувала їхнє життя. За словами тітки Олени, настав час і їй відплатити за ту доброту. Я вступила до університету.

Прийомні батьки сплатили все, що було потрібно. Нині мені 30 років. Я досягла в житті всього, чого хотіла. Я маю величезну фірму, яку свого часу створили мої батьки, дорогий автомобіль, кілька квартир. Нещодавно про мене згадали численні родичі, які засиджувалися в нас допізна, адже батьки завжди накривали для них стіл. Вони почали дзвонити мені, цікавитись моїм життям, запрошувати до себе в гості. Але цих людей для мене не існує. Свого часу вони відвернулися від мене, а тепер настала моя черга. У мене, звичайно, є рідні люди: тітка Олена, її чоловік та їхня донька. Для них я робитиму все, що буде в моїх силах.

Просто перед весіллям свати пообіцяли, що подарують молодятам квартиру. Вони досить забезпечені люди, такі можливості вони мають, адже володіють власним бізнесом. Ми із чоловіком звичайні пенсіонери, багатством не володіємо. Але вони постійно відтягували цю справу, виправдовуючись тим, що поки що не знайшли відповідну. У результаті нам із чоловіком довелося поступитися нашою квартирою молодим, а самим перебратися жити на дачу.

Ситуація змусила, адже Іра після весілля завагітніла, вона досить тяжко це переносила, довелося рано вийти у декрет. Грошей у сім’ї почало не вистачати, і молодята більше не могли орендувати квартиру. Онук народився, йому вже майже рік. Свати заявили, що раз Іра з Ігорем вже мають житло, вони куплять квартиру для своєї молодшої дочки.

Ми з чоловіком були обурені. Через те, що вони не дотрималися своєї обіцянки, нам з чоловіком довелося пожертвувати своїм комфортом і перебратися жити на дачу, де не найкращі умови. Ми з чоловіком заявили, що збираємося повернутися до нашої квартири. Якщо вже обіцяли, нехай залишаються вірними своєму слову. Ми не повинні постійно перебувати в ролі жертви. Хіба я не права? Адже ніхто їх за язик не тягнув.