Просто перед весіллям свати пообіцяли, що подарують молодятам квартиру. Вони досить забезпечені люди, такі можливості вони мають, адже володіють власним бізнесом. Ми із чоловіком звичайні пенсіонери, багатством не володіємо. Але вони постійно відтягували цю справу, виправдовуючись тим, що поки що не знайшли відповідну. У результаті нам із чоловіком довелося поступитися нашою квартирою молодим, а самим перебратися жити на дачу.
Ситуація змусила, адже Іра після весілля завагітніла, вона досить тяжко це переносила, довелося рано вийти у декрет. Грошей у сім’ї почало не вистачати, і молодята більше не могли орендувати квартиру. Онук народився, йому вже майже рік. Свати заявили, що раз Іра з Ігорем вже мають житло, вони куплять квартиру для своєї молодшої дочки.
Ми з чоловіком були обурені. Через те, що вони не дотрималися своєї обіцянки, нам з чоловіком довелося пожертвувати своїм комфортом і перебратися жити на дачу, де не найкращі умови. Ми з чоловіком заявили, що збираємося повернутися до нашої квартири. Якщо вже обіцяли, нехай залишаються вірними своєму слову. Ми не повинні постійно перебувати в ролі жертви. Хіба я не права? Адже ніхто їх за язик не тягнув.