Петро увійшов до кабінету Наталії, і та одразу ж вилаяла його за те, що він не відповідав на її дзвінки напередодні. Петро, який спочатку хотів виправдатися, у результаті передумав і висловився Наталі все про її вимогливу і нав’язливу поведінку, особливо у вихідні дні. Він підкреслював свою роль сім’янина, а також потребу в особистому часі. Здивована і розсерджена його зухвалістю, Наталя зажадала пояснень за пропущені від неї виклики, на що Петро заявив про те, що звільняється , висловивши полегшення від того, що нарешті зміг висловити свою думку.
Він розкритикував Наталю за відсутність співчуття до своїх співробітників та її одержимість роботою на шкоду особистим стосункам. Петро також наголосив, що всі співробітники недолюблювали Наталю за її нав’язливий та вимогливий характер. Приголомшена і спантеличена, Наталя намагалася захищатися, наполягаючи на важливості їхнього бізнесу. Петро ставив питання, чи відчувала вона коли-небудь любов чи була заміжня, припустивши, що вона втратила свою жіночність і доброту в гонитві за успіхом. Слова Петра знайшли відгук у душі у Наталії, змусивши її задуматися про своє особисте життя.
Вона усвідомила, що нехтувала своєю матір’ю та друзями, і що завжди ставила роботу понад усе інше. Приголомшена таким усвідомленням, вона вирішила зателефонувати своїй матері, з жахом зрозумівши, що вони не розмовляли останні шість місяців. Того ж вечора жінка спробувала відновити стосунки зі старою подругою та колишнім шанувальником, але обидва були холодні та відсторонені через її попередню поведінку. Глибоко вражена подіями цього дня та своєю самотністю, Наталя знайшла втіху в обіймах матері, розмірковуючи про значні зміни у своєму житті. Вона визнала свою потребу в змінах і задумалася про звільнення з посади директора, прагнучи більш повноцінного та збалансованого життя.
