Я сиділа вдома, занурена у свою книгу, насолоджуючись тишею та спокоєм. Несподівано, з квартири зверху, долинуло гучне звучання музики. Спочатку я подумала, що це щось короткочасне, і намагалася ігнорувати, поринаючи назад у читання. Проте минула година, і музика не вщухала. Це вже почало мене серйозно дратувати. “Мабуть, хтось влаштував вечірку,” – подумала я, намагаючись виправдати галас, але терпіння спливало. Я встала, незадоволена, і пішла до сусіда, щоб попросити його зробити музику тихіше. Постукавши у двері, я не отримала відповіді.
“Може, надто голосно грає, і він мене не чує?” — майнуло в голові. Але хоч би скільки я стукала, ніхто не відкривав. Роздратування змінилося занепокоєнням, і я вирішила повернутися додому і викликати поліцію, думаючи про можливе безладдя або навіть надзвичайну ситуацію. Як тільки я обернулася, щоб піти, з ліфта вийшов мій сусід. Він виглядав здивованим та наляканим одночасно. “Що відбувається? Чому тут так голосно?” — спитав він, помітивши моє роздратування. “Я думала, це ви включили музику,” – відповіла я. “Я стукала у ваші двері, щоб попросити зробити тихіше.”
Ми увійшли до квартири, і він швидко вимкнув музику. У кімнаті не було нікого, окрім схвильованого собаки, який виляв хвостом. Він почав сміятися, кажучи, що забув вимкнути плеєр увечері, а його собака, мабуть, погрався з пультом керування. “Ви тільки погляньте на це”, – сказав він, включаючи запис з камери безпеки. На екрані було видно, як собака тягнеться до пульта, хапає його та тікає, одночасно запускаючи музику. Я не могла стримати сміх, бачачи, як все обернулося таким кумедним чином. Цей вечір назавжди залишиться у моїй пам’яті як нагадування про те, що несподіванки можуть перетворити звичайний день на щось особливе.