News 382 Media

Мій чоловік Петро майже три роки навіть не пропонував мені приїхати до нього до Словаччини. Відразу обмовлюся – він не ухилист, поїхав туди ще до початку війни на заробітки. Щоразу, коли я порушувала це питання, чула ту саму відповідь: – Це дорого, Оксано. Краще витратити гроші на дітей. Я зітхала, стримуючи роздратування, яке з кожним разом розросталося все сильніше. Мені так не вистачало його, а діти взагалі плакали навпори, коли спілкувалися з ним по відеозв’язку. Але я розуміла, що без його заробітків ми жили б у крайній нужді. Адже іпотека, кредити, діти… Минуле Різдво принесло мені чергове розчарування.

– Може, краще влітку? – Запропонував Петро. – Діти будуть на канікулах, разом відпочинемо, можливо навіть з’їздимо до моря в іншу країну. Але літо минуло, а його обіцянки так і лишилися словами. Тоді я вирішила: чекати більше не буду. Я зроблю йому сюрприз! Тим більше, незабаром у нього день народження, чудовий привід для несподіваного візиту. Я довго готувалася, шукала квитки, вибирала подарунок – щось особливе, щоб його просто позбавило дару мови від радості. – Мамо, ти впевнена, що тато зрадіє? – Запитала дочка Аня. — Звичайно, люба.

Це ж сюрприз. Тато буде щасливим. Дорога виявилася довгою і втомливою, але думка про те, як він відчинить двері і обійме нас, зігрівала. Я уявляла його захоплене обличчя, щасливу посмішку. Однак доля ніби всіма силами намагалася завадити нашій зустрічі – затримка на кордоні, якісь несподівані труднощі… Але найстрашніше чекало попереду. Коли я підійшла до будинку, де Петро винаймав житло з колегами, звідти долинала музика, веселий сміх, дзвін келихів. «Напевно, святкують чийсь день народження», – майнула думка. Я підійшла ближче і почув голос чоловіка. Він звучав по-іншому – щиро, весело, як вже давно не звучав зі мною.

А поруч з ним – жіночий сміх. Серце шалено забилося в грудях. Я постукала у двері, потім почала стукати сильніше, і в якийсь момент світ переді мною просто розколовся. На дивані сидів Петро, обіймаючи молоду жінку. Вони сміялися, дивилися один на одного так, ніби довкола нікого не існувало. Двері відчинив його знайомий, той самий, з ким вони їхали разом на заробітки. Вечірка миттєво втратила всю свою радісну атмосферу. На обличчях присутніх застигло здивування. – Оксано?! Що ти тут робиш? – Петро різко схопився з місця. – Це я маю у тебе спитати!

Що тут відбувається? – Це не те, що ти подумала… Ми просто… – почав він марудити. Жінка поряд з ним повільно перевела погляд з мене на нього, потім тихо промовила: – Я не знала, що ти маєш дружину… – Він і не збирався тобі розповісти про це! – Оксано, почекай! Все не так, дай мені пояснити! Я сиділа в готельному номері на краю ліжка, дивлячись у стелю. Телефон не замовкав – одне за одним надходили повідомлення: «Оксано, то була помилка! Дай мені все пояснити!» Я не могла усвідомити, що тільки-но сталося. Ми були разом майже 15 років, будували сім’ю, плани, майбутнє. Як? Як він міг так вчинити? Я повернулася додому розбитою, але дітям збрехала, сказавши, що сюрприз вдався. Добре, що вони нічого не бачили…

Потрібно мені було на ринок, який у нас не надто великий, і ще здалеку почула незрозумілий шум у ряді, де продають молочку. Підійшла ближче і побачила, поруч зі старенькою, у якої я зазвичай купую молоко, зібрався натовп людей і одна жінка, вся з себе, репетує на бабусю: — Як ти смієш? Такі гроші вимагаєш за своє молоко, а воно тобі безкоштовно дістається! В усіх набагато дешевше, ніж у тебе! Чому так дорого продаєш? Бабуся спробувала щось сказати жінці, але та була надто агресивною і дуже нахабною. А натовп просто мовчки спостерігав за тим, що коїться.

Треба сказати, що старенька й справді продавала своє молоко трохи дорожче, ніж інші. Але її молоко було жирним, солодким та неймовірно смачним! З трилітрової банки молока мені вдавалося зібрати 700-800 мл густої та смачної сметани. Ще сир робила з цього молока, і він виходив чудовим. Я підійшла до жінки, що кричала, та й сказала: — По-перше, перестаньте тикати старенькій, адже вона набагато старша за вас. По-друге, це її молоко, тому вона має право ставити ту ціну, яку вона вважає за потрібну.

Якщо вас щось не влаштовує, просто пройдіть далі і купіть там, де вас все влаштовує, включаючи ціну. Ви ж не будете кричати в магазині на продавця і вимагати, щоб він продав дорогий товар за ціною дешевого? — А по-третє, якщо ви вважаєте, що молоко дістається безкоштовно, ви можете поїхати в село, купити корову і отримувати безкоштовне молоко. На мої слова жінка не змогла нічого відповісти і пішла, лаючись уже про себе. А я заспокоїла бабусю, купила в неї дуже смачне молоко і в хорошому настрої вирушила додому.

У моєї сестри Оксани в особистому житті не склалося. Якось так вийшло, що в мене завжди було багато шанувальників, а на неї ніхто не звертав уваги. Раніше вона через це засмучувалася, але потім упокорилася. Оксана таки вийшла заміж, щоправда, це сталося вже у 28 років. Але через три роки її чоловік залишив її, тому що їм не вдалося завести дитину. Вона дуже тяжко це переживала і зовсім не хотіла про це говорити. Можливо, це ще й тому, що на той момент у мене вже було двоє дітей. – Не хочу більше тут залишатися, поїду до Європи на заробітки, може, там знайду своє щастя. І вона поїхала. Дуже швидко знайшла роботу.

Чесно кажучи, я їй дуже вдячна – багато років Оксана допомагала нашій родині грошима. Я ніколи її не просила, вона сама говорила, що ми її єдині близькі люди. Коли моя старша дочка виходила заміж, Оксана дала гроші на весілля. Вона платила за освіту моїх дітей, надсилала одяг та продукти, у всьому підтримувала нас. Нещодавно сестра сказала, що хоче приїхати. Я дуже зраділа, адже ситуація зараз складна, грошей майже нема, а допомога нам зараз дуже потрібна. Чоловік втратив роботу, сидить удома без діла. До того ж, син збирається одружуватися, а жити молодятам нема де. Оксана приїхала, зупинилась у нас, і тут видала новину:

– Я вирішила повернутися на батьківщину. Хочу купити квартиру і взяти дитину з дитбудинку. Чула, що наразі багато таких дітей. – Ти впевнена, що зараз слушний час для цього? – Не знаю, але рішення вже ухвалено! Минуло кілька тижнів і Оксана купила велику трикімнатну квартиру. Нам вона дала лише три тисячі євро, сказавши, що більше допомогти не може. Вже почала оформляти документи на усиновлення. Уявляєте? Вона має рідню, якій потрібна підтримка, а збирається витратити свої гроші на чужу дитину! До того ж їй уже чимало років. Я просто не знаю, що думати. І як ми тепер справлятимемося? Підкажіть, що робити? Як переконати сестру, що їй краще повернутися до Європи та продовжити допомагати своїм близьким?

Колись ми з чоловіком залишили дочку з бабусею і вирушили на заробітки, щоб забезпечити їй найкраще майбутнє та накопичити гроші на її навчання. За п’ять років нам вдалося заробити більше, ніж ми планували. Тоді мій чоловік запропонував купити квартиру, щоб здавати її в оренду та отримувати додатковий дохід. Я погодилася, адже то була хороша ідея. Ми мріяли, що на пенсії подорожуватимемо і насолоджуватимемося життям. Але, на жаль, мій чоловік несподівано помер від інфаркту, і я залишилася сама. Дочка на той момент закінчувала університет.

Квартира приносила мені непоганий прибуток від оренди, і я поступово відкладала гроші на майбутнє. Коли Оля зібралася заміж, вона привела зятя і попросила мене віддати їм квартиру, щоб не винаймати житло. Я погодилася, адже для доньки не шкода, хоч орендарі платили добрі гроші – п’ять тисяч гривень. Після весілля вони заїхали до квартири, але, незважаючи на мої очікування, чоловік Олі виявився не таким добрим, як я думала. За кілька років він не зробив навіть елементарного ремонту, а його заробіток був дуже посереднім. На мої прохання допомогти у господарстві вони завжди знаходили відмовки.

Оля говорила, що в них немає часу, а зять завжди був «зайнятий». Згодом я зрозуміла, що мені стає все важче справлятися самотужки, особливо коли вийшла на пенсію. Оля продовжувала ігнорувати мої прохання про допомогу. Навіть коли я несподівано приїхала до них без попередження, виявила, що вони сидять, насолоджуються серіалами та грають у комп’ютерні ігри, а квартира вся безладна. Тоді я вирішила серйозно поговорити з дочкою: — Олю, адже я вам віддала квартиру, а натомість жодної допомоги. Як так можна? — Мамо, не будь егоїсткою. Нам зараз і так тяжко! Незважаючи на це, вони продовжували жити своїм життям, забуваючи про мене. Але все змінилося, коли я знепритомніла по дорозі з ринку через спеку.

Мене підібрали перехожі та відвезли до лікарні. Коли я зателефонувала Олі, вона знову знайшла виправдання – сказала, що не може приїхати, бо чекає на гостей. У лікарні я провела чотири дні, і за весь цей час дочка зателефонувала мені лише один раз. Після виписки я остаточно вирішила діяти. Я поїхала до них і заявила: — Звільняйте квартиру, я знайшла нових мешканців. Вони платитимуть більше – шість тисяч гривень. — Мамо, як ти можеш? Куди нам йти? — А що мені робити? Ви мені не допомагаєте, грошей не даєте. Коли я помру, тоді отримаєте квартиру. А поки що можете платити мені оренду, якщо хочете залишитися. Вони почали кричати, що це надто дорого, і невдовзі переїхали до однокімнатної квартири на околиці. Тепер вони ображені на мене. Нещодавно я натякнула Олі, що якщо вони продовжать так поводитися, то я не залишу їм квартиру у спадок, а заповім тому, хто доглядатиме мене. Як думаєте, чи правильно я вчинила у цій ситуації?

Ми з чоловіком спочатку вирішили народити лише одну дитину через тяжкий характер моїх перших пологів та нашого нестабільного доходу. Як би там не було, ми прагнули дати нашій дочці все найкраще, включаючи якісну освіту та будинок у престижному районі. Проте наші зусилля, схоже, не мали успіху у формуванні її подяки… Наша дочка, Оля, з раннього віку брала участь у численних заходах, займалася спортом та мистецтвом, але ніколи не була найкращою у класі.

Подорослішавши, вона захотіла вступити до престижного університету, відкинувши запропонований нами бюджетний варіант і наполягаючи на тому, що через брак місць у гуртожитку нам доведеться винаймати для неї квартиру. Після закінчення університету Оля переходила з однієї роботи на іншу, звинувачуючи неадекватних начальників і прагнучи знайти «роботу мрії», але при цьому зазнавала фінансових труднощів. Щоб підтримати Олю, я продовжувала допомагати їй грошима, незважаючи на заперечення чоловіка. Він вважав, що потурання їй тільки зробить її ще більш залежною.

Оля спокійно позичала у мене гроші, обіцяючи повернути, але так і не повертала, що зрештою вплинуло на наші з чоловіком плани, наприклад, на поїздку до Туреччини, від якої довелося відмовитися. У результаті, коли я зажадала від Олі повернути борг, вона звинуватила нас у тому, що ми безсердечні, що гроші їй потрібніші – і пішла. Хоча пізніше ми помирилися, грошове питання так і залишилося невирішеним, і я тепер розриваюся між необхідністю повернути гроші та страхом ще більше зіпсувати наші стосунки.

Алла готувала картоплю до оселедця, коли раптом на столі задзвонив телефон. Вона глянула на екран і мало не ахнула! Дзвонила її колишня свекруха… Алла довго дивилася на телефон, який наполегливо продовжував дзвонити. — Ну треба ж, з чого це вона раптом подзвонила? — вигукнула Алла, розводячи руками. Вони давно не спілкувалися і Алла була впевнена, що більше не будуть. У її душі вирували старі образи, але вони вже не були такими болючими, як раніше. Телефон знову продзвонив і замовк. Знаючи наполегливість Раїси Аркадіївни, Алла була впевнена, що та продовжить дзвонити, доки не отримає відповіді. Але телефон мовчав! Це було дивно — зовсім не схоже на свекруху, яка завжди робить все по-своєму. — Не звертай уваги, не варто ворушити минуле, — подумала Алла, намагаючись заспокоїтись. Але вона не могла не думати, що раптом з Раїсою Аркадіївною сталося щось неприємне?

Жаль їй було свою колишню свекруху! Але з іншого боку, Раїса вже не така молода, і якщо Алла не відгукнеться у скрутну хвилину, то потім шкодуватиме. Все ж таки вона бабуся Федора, хоча сам онук навіть не знав свою бабусю. Коли Алла з Юрієм розлучалися, Федору було лише півроку. Це була дивна історія, але, як казали, нова дружина Юрія заборонила свекрусі бачитися з Аллою та онуком. Тепер, коли Раїса має нового онука, Федір став їй не потрібен. Але спогади почали долати Аллу, і вона почала згадувати багато чого, що допомогло їй вижити в тій ситуації. Але вона все одно не могла позбутися почуття образи та невдоволення. Раїса Аркадіївна не приховувала свого невдоволення, коли Юра вирішив одружитися з Аллою.

Їхній роман був стрімким, Юрко довго зустрічався з іншою дівчиною, але щось трапилося, і вони розлучилися. Юра сказав Аллі, що вона його зрадила, і що він шукав не тільки дружину, а й вірного супутника життя. У результаті все склалося. — Алло, ти найкраща! Найкрасивіша! Вийди за мене, чуєш? — говорив Юрко, намагаючись переконати її. Алла довго не вірила в такі різкі повороти долі, але Юра був наполегливим і ласкавим. Вона повірила, її життя змінилося, і вона думала, що це її доля. Федір народився раніше терміну, а свекруха все частіше кидала на Аллу засуджуючий погляд. Після народження Федора Юра часто зникав вечорами і зникав на роботі. Свекруха почала втрачати інтерес до Федора, якого раніше не відпускала з рук.

Алла зрозуміла, що Юрко її більше не любив, а все, що вони будували, виявилося ілюзією. Алла не змогла миритися з тим, що Юра постійно зустрічався з іншою жінкою, і тому не витримала. Юра подав на розлучення і відразу одружився з Лілією. Алла перестала спілкуватися з ними і намагалася забути про це. Але хтось почав регулярно відправляти їй гроші, а на Різдво надіслав посилку з іграшками. Спочатку Алла подумала, що Юра вирішив допомагати своєму синові. Але інтуїція нагадувала їй, що це не він. Можливо, це Раїса Аркадіївна? Після всього, що було, Алла вирішила, що має розібратися. Вона зателефонувала Раїсі Аркадіївні, але її номер був весь час недоступний. Алла відчувала, що щось не так.

Зрештою, вона зважилася на несподіваний крок — зателефонувала сестрі і попросила допомогти з Федором. Алла поїхала до колишньої свекрухи, щоб з’ясувати, що відбувається. Раїса Аркадіївна була здивована, але впустила Аллу до будинку. — Я давно хотіла поговорити з тобою, — сказала вона. — Але весь час не наважувалася. Вийшло так, що я тобі не вірила, і тепер про це дуже шкодую. Час не повернути, але, можливо, ще можна щось зробити? Алла залишилася у Раїси до півночі. За цей вечір вона почула багато несподіваного. Юра справді був закоханий у Лілію, жінку багату та красиву, і все, що йому в ній подобалося, — її зовнішність, спосіб життя, а також її заможний батько.

Але батько Лілії не прийняв Юру, і він заборонив своїй дочці зустрічатися з ним. Так Раїса не вірила в їхній союз з Аллою, не могла повірити, що Юра по-справжньому вибрав її. Після цього Лілія влаштувала скандал, заявивши, що без Юри життя для неї не має сенсу. Юрко сказав своїй матері, що тепер не впевнений, що Федір – його син. Раїса була під тиском, і вона повірила у ці слова. Але, зрештою, вона почала відчувати свою помилку. Раїса вирішила підтримати Аллу, відправляючи гроші та подарунки, щоб якось спокутувати свою провину. Тепер Федір познайомився з бабусею, і вона почала ставитися до нього з любов’ю, розуміючи, що він схожий на Юру. Алла не перешкоджала зустрічам, знаючи, що Федір тепер має право впізнати свою бабусю.

Цього року я відсвяткував своє 60-річчя. Діти замовили ресторан, влаштували велику урочистість. Але мені цього не хотілося. Я давно мріяв просто поїхати з сім’єю в гори. Говорив про це дружині. Її реакція мене вразила: — Ти не маєш права думати лише про себе. Уяви, скільки родичів хочуть тебе привітати! А ти хочеш втекти? Так завжди було. Я робив лише те, що хотіла дружина. Ми з Антоніною одружилися, коли мені було 22 роки. Я тоді зустрічався з нею, але сумнівався у своїх почуттях. Тут втрутилася моя мати: — Навіщо ти морочиш дівчині голову? Або одружись, або відпусти її. Так ми зіграли весілля. За рік у нас народився старший син. Жили ми нелегко — час був важкий. Потім на світ з’явилася дочка.

А Антоніна весь час скаржилася, що не чекала таких злиднів: — Якби я тоді вибрала Сашка, давно жила б у власній хаті і не знала б бід. Ці постійні закиди й штовхнули мене на рішення їхати на заробітки. Хоча мені не хотілося розлучатися з дітьми. Згодом ми купили нову простору квартиру, потім машину. Але дружина ніколи не хвалила мене, їй завжди було мало. Роки пролітали на роботі, а з ними моє життя. Антоніна звільнилася, скаржилася, що не вистачає часу на дітей. Я її не звинувачував. Але щоразу, коли я повертався додому, почував себе чужим. А дружина тільки питала: — Надовго ти у відпустку? Дивись, щоби місце не втратив! Віддушиною для мене стала дача, яку я придбав.

Антоніна була проти, але це був єдиний раз, коли я вчинив по-своєму. Там, на природі біля озера, нарешті я міг відпочити. Чотири роки тому мені довелося залишити роботу за кордоном. Почалася пандемія та й здоров’я остаточно підвело. Постійні болі в спині та колінах давалися взнаки. Хоча я і не був старим, але почував себе як 80-річний. Дружині страшенно не сподобалося, що я перестав заробляти, хоча в нас були значні заощадження. Я сплатив за навчання дітям і купив кожному квартиру. Але сидіти вдома з Антоніною стало нестерпно, я почував себе нещасним. І ось одного разу, півроку тому, я їхав на дачу і підібрав жінку. Виявилося, що у Галини ділянка недалеко. Їй було 43 роки, вона втратила чоловіка у 2015 році, дітей у неї немає.

Ми почали спілкуватися, і я відчув, що вона моя рідна душа. З того часу ми зустрічалися на дачі щотижня. І не думайте, що між нами був інтим. Лише спілкування, довгі, цікаві розмови. Але кілька тижнів тому я наважився запитати: — Скажи, а чи міг би я стати для тебе кимось більшим, ніж другом? — Якщо чесно, ти перший чоловік, з яким я уявляла себе після загибелі чоловіка. Я задумався: чи можна почати життя наново у 60 років? Я хотів би жити з Галиною на дачі, але боюся, що діти мене не підтримають. Як вони відреагують, якщо дізнаються, що на старості я вирішив залишити їхню матір? Підкажіть, що робити? Хіба я не заслуговую на щастя?

Ми з Іриною дружимо вже понад 10 років. Познайомилися тоді, коли я тільки чекала на народження Матвія. У неї син народився трохи раніше, і ми швидко порозумілися. Вона була нашою сусідкою, і спочатку ми просто гуляли з візками, потім почали заходити один до одного у гості. Так усе й пішло — роки пролетіли, і ми зблизилися ще більше. Ірина з чоловіком ніколи не вихвалялися грошима, але завжди якось справлялися. Так, проблеми були — то чоловік без роботи, кредити, але допомоги не просили.

А я й не лізла, бо завжди вважала, що дружба має бути щирою, без корисливих інтересів. Коли діти підросли і пішли до садка, у мене з’явилося більше часу допомагати чоловікові. Андрій з другом вклалися у бізнес та відкрили мережу магазинів сантехніки. Спершу було складно — нова робота, проблеми з постачальниками, конкуренція. Але згодом усе налагодилося, і ми стали жити краще. Ми не переїхали з квартири, але зробили ремонт та почали будувати дачу. А Ірина завжди була поруч — підтримувала, іноді щось нагадувала. Ми ніколи не шкодували про допомогу. Якщо в них щось ламалося, ми давали зі знижкою або навіть безкоштовно. Не хотілося, щоб сусіди чи друзі відчували незручність. Але два місяці тому Ірина позичила 5000 гривень.

Сказала, що дуже треба, але віддати все обіцяла за тиждень. Я, звичайно, погодилася — ці гроші не проблема, а їй, мабуть, справді важко. Але час минув, а борг не повернули. Я спочатку чекала, але потім помітила, що Ірина якось почала уникати мене. Коли я дзвонила, відповідала коротко, а на вулиці оминала. Це стало дивним, і я вирішила сама піти до неї в гості, щоб поговорити та нагадати про гроші. Коли я прийшла, вона відчинила двері неохоче. Було видно, що їй неприємно бачити мене. — Іро, слухай, розумію, що зараз складно, але як там з боргом? Ти обіцяла повернути за тиждень, а вже два місяці минуло…

— Що, гадаєш, без твоїх грошей не проживу?! Ти що, зажерлася зі своїми магазинами, думаєш, всі тобі щось винні? Подивися на себе! Ти що, весь час не просила нічого, а тепер прийшла і цими 5000 будеш мені тикати в обличчя? — Я так не думаю, просто хочу… — Ти стала рахувати, скільки мені «допомагала»?! Ось і йди та хвалися своїм багатством перед іншими, бо я цього не потерплю! Я була вражена. Стояла і не могла нічого сказати. Коли я спробувала пояснити, що не хотіла образити, вона навіть не дала мені домовити. — Все! Вихід там. Не потрібна мені така «дружба». І гроші поверну, тільки відчепись! Я вийшла з квартири, відчуваючи, як у грудях все стискається. Дружба, яка тривала понад 10 років, розбилася, як скло. Мені не були потрібні ті гроші — я просто хотіла зрозуміти, чому вона мене уникає. А тепер я навіть не знаю, як з цим жити далі.

Я дуже люблю свою маму, але її вчинок виходить за межі розумного! А все через те, що моя 55-річна мама вирішила вийти заміж! Не вкладається в голові. Почалося все рік тому. Я прийшла до мами, щоб вона посиділа з моєю донькою Іриною. Включаю її ноутбук — а там сторінка сайту знайомств та її анкета. — Ой, це якийсь вірус, не звертай уваги, — виправдовувалася мама. Ну, я тоді не надала значення, адже мама справді не дуже розуміється на комп’ютерах, і часто дзвонила з питаннями: «А що робити, якщо екран синій?». Але це був перший тривожний дзвіночок. За тиждень знову прошу маму допомогти з Ірочкою, а вона відмовляє, каже, що зайнята. Довелося кликати свекруху. Мене насторожила така поведінка. І ось на Новий рік мама запросила нас у гості. Сказала, що хоче познайомити нас з другом. Я нічого не запідозрила. Купила торт, шампанське та пішла до неї. Відчиняю двері, а переді мною незнайомець: — Здрастуйте, мене звуть Антон. Ось такий сюрприз влаштувала мама! Виявляється, вона таємно зареєструвалася на сайті знайомств і почала спілкуватися з цим Антоном. І це ще не все. — Ми з Антоном зустрічаємось. Але нікому не кажи, це таємниця. Не хочу, щоб люди почали пліткувати і сусіди сміялися, — тихо сказала мама на кухні, поки ми накривали на стіл. Тут мій терпець урвався.

Я почала кричати, що вона у свої роки збожеволіла і зв’язалася з аферистом. Бачила таке у фільмах. Антон явно не дурень: у мами велика трикімнатна квартира, машина, свій магазин солодощів на ринку. Ось і націлився. Звичайно, вечір був зіпсований. Я взяла дитину та пішла. Мама ще тиждень намагалася налагодити зі мною стосунки, але я не хотіла розмовляти. Зараз ми спілкуємося, вона приїжджає у гості до онуки, але тему Антона намагаємося не торкатися. Але місяць тому я помітила у мами на руці обручку. — Мамо, що це?

— Доню, розумієш… Антон зробив мені пропозицію. Ми не влаштовуватимемо пишне весілля, просто розпишемося і посидимо в ресторані. Допоможеш обрати сукню? Я була в люті. Як їй вистачило нахабства просити про допомогу, коли вона знає, як я ставлюся до Антона! Ми так сварилися, що, здається, нас чув весь район. Я виставила її з дому і сказала, що коли вона не покине Антона, то я їй не дочка. Минув місяць, і ми взагалі не спілкуємося, навіть не дзвонимо один одному. Іринку до бабусі відводить чоловік, а я не хочу її бачити. Через це «весільне питання» у нас з чоловіком почалися сварки. Виявилося, він підтримує маму: — Яка тобі різниця?

Нехай виходить заміж, це її життя, чого ти так проти? Щиро кажучи, я не чекала від мами такого. Хто у її віці взагалі думає про заміжжя? Хіба мало в неї справ? А якщо вона заявить, що в мене з’явиться молодший брат чи сестра? До такого я точно не доживу. Я настільки зла, що викинула запрошення на весілля. Нехай мій Роман йде, але без дочки. Не хочу, щоб Ірина спостерігала за цим цирком та травмувала свою психіку. Розумію, що мої слова можуть здатися різкими. Але я бажаю мамі щастя та вважаю, що Антон їй не підходить. Чому мене навчила ця ситуація? З віком наші батьки стають схожими на дітей — роблять дурниці та необдумані вчинки. За ними треба доглядати, щоб вони не наробили лиха. Я дуже шкодую, що не стежила за мамою. Тепер вона може зруйнувати своє життя. Я готова піти на все, аби позбутися цього майбутнього вітчима. Чий бік ви підтримуєте у цій ситуації?

Пишу сюди, бо не знаю, що робити далі. З одного боку, кохана людина, з іншого — мої гроші. Будь ласка, дайте пораду. Я давно в розлученні ще з тих пір, коли мої діти були маленькими. Колишній чоловік не платив аліменти і навіть на свята не дзвонив. Все тягла сама, але величезну допомогу надавали мої батьки. Без них мені було б тяжко. 26 років свого життя я присвятила дітям та роботі. Спочатку я працювала прибиральницею в супермаркетах та офісах, хоча за освітою я медик. Про особисте життя тоді не було часу навіть замислюватися. Хто зверне увагу на жінку, яка одна виховує двох дітей? Але я змогла багато чого досягти. Зараз я маю свою стоматологічну клініку у Львові, купила дітям квартири, собі — машину. Батькам подарувала будиночок за містом, про який вони давно мріяли. Моя донька Кароліна заміжня, живе з сім’єю в Івано-Франківську, а син — з дружиною у Львові. Вони часто приходять до мене у гості з онуками. У березні я познайомилася з Ростиком на одній з медичних конференцій. Він був привабливим, доглядав мене — квіти, кафе, прогулянки. Здавалося, знайшлася та сама людина.

Але через три тижні все змінилося. Якось він попросив у мене 5000 гривень на лікування мами. За його словами, у неї були проблеми з серцем. Я повірила та дала йому гроші. Проте минув тиждень, а грошей він не повернув. Потім Ростик попросив ще, цього разу 10 000 гривень: — Я у мами єдиний син, і ніхто, крім мене, не може подбати про неї, — сказав він. Я нагадала йому про перший борг, але він послався на затримку зарплати і сказав, що у крайньому випадку візьме кредит. Я знову повірила і дала йому гроші, хоча мене вже долали сумніви.

Подруга прямо сказала, що він може бути альфонсом: — Він показував тобі фото мами чи казав, який у неї діагноз? — Ні. — Ось бачиш, він тебе просто використовує, щоб виманити гроші. Слова подруги змусили мене замислитись. Ростик справді не розповідав мені про діагноз матері чи про лікарню, де вона лікується. Але я не хотіла питати його прямо, адже він мені дуже подобається. Я навіть думала, що хочу створити з ним сім’ю. На сьогоднішній день його борг зріс до 30 тисяч гривень. Звичайно, я починаю сумніватися, чи не захоче він ще грошей, а потім зникне. Але все ж таки хочеться вірити, що Ростик не такий. Дітям я поки що нічого не говорила, адже вони напевно почнуть лаяти мене за те, що я довіряю чужій людині. Я не хочу втрачати коханого через гроші, але, з іншого боку, 30 000 гривень — це не маленька сума. Підкажіть, як мені вчинити?