News 382 Media

У школі Карина була “зіркою”, красуня та відмінниця. Після школи вступила до ВНЗ. Закінчила. Влаштувалась на роботу. Її звільнив із першої роботи, потім із другої, третьої. Потім вона захопилася фрілансом. Сьогодні їй майже під сорок, незаміжня, дітей немає, живе у батьків. Ні, звичайно, у її житті бували чоловіки. Але її швидкоплинні романи закінчувалися пшиком. Востаннє на побачення вона ходила років із десять тому. І все. Тиша. Спочатку Карину засмучував такий стан справ. Але зараз прийняла це як даність і більше нікого не чекає. – На обрії нікого гідного не спостерігаю! – Сказала вона років п’ять тому.

І перефразувала Хайяма – “Вже краще бути однією, ніж поруч із ким попало”. Вже кілька років Карина сидить без роботи. На шиї батьків – пенсіонерів. До цього заробляла копірайтером – фрілансером. Писала статті для різних веб-сайтів. Отримувала небагато, але тепер і цього нема. Намагається знайти роботу, переглядає вакансії в Інтернеті. Кілька разів надсилала резюме, але запрошень не дочекалася. – Бачиш, намагаюся, – казала вона матері. – Нічого не виходить. Від постійного сидіння за комп’ютером Карина погладшала, за собою не стежить.

Тому виглядає старшим за свій біологічний вік. Цього року їхній клас зібрався відзначити двадцятиліття закінчення школи. Карина не пішла. Мати розуміє чому – які надії подавала у школі, і нічого не досягла. Іноді мати намагається то підбадьорити, то засовістити дочку, щоб та струснулась, взяла себе в руки і нарешті зайнялася собою та пошуком роботи всерйоз. Не вічно ж їй сидіти на шиї батьків? Але результат один. Карина починає nлакати і казати, що нікому не потрібна, усім заважає… У невдачах дочки мати Карини, Амалія Павлівна, бачить свою провину. – Усі біди Карини родом із дитинства. Колись ми з чоловіком щось упустили, — зітхає вона.

Розповім вам історію, що сталася зі мною нещодавно. Мене в цьому житті багато чого просили зробити, але таке було вперше. Я живу з мамою. Батька не стало 5 років тому. У мами дуже багато подруг, і майже кожен день вони у нас. Я вдома практично не буваю, тому що ці жіночі розмови мене дуже втомлюють. Подруги розуміють, що після тата їй стало самотньо, тож і хочуть у будь-який спосіб доповнити цю порожнечу, от і приходять до нас щодня. -Добре, мам, я пішов до друзів і повернуся пізно. Як твої подруги підуть, то зателефонуй мені, щоб я міг додому повернутися – жартівливо сказав я.

Якось я прийшов додому, і мама сказала, що хоче зі мною поговорити, а точніше, дещо попросити. -Синку, у мене до тебе прохання, тільки не відмовляй. -Добре, мам, але що трапилося? -Синку, треба зателефонувати Лєні на роботу і попросити, щоб вона до телефону підійшла. Лєнка – наша сусідка, а також донька маминої подруги. Їй уже 30 років, і вона незаміжня. Я здивувався і запитав: – Навіщо мені треба їй на роботу дзвонити? -Розумієш, на роботі всі знущаються з неї. Кажуть, що вона нікому не потрібна і ніколи заміж не вийде, а якщо ти зателефонуєш їй на роботу та попросиш її, то всі подумають, що ти її хлопець і відстануть.

Я спочатку відмовився, бо це виглядало по-дитячому. Мені стало цікаво, а чому її брат чи тато не дзвонять, чому мені доводиться це робити. Виявилося, що брат має дуже ревниву дружину, а голос її тата вони знають. Мама практично благала, і я в результаті погодився. -Здрастуйте, можна Лєну до телефону? -Її немає поки, а хто запитує? -Скажіть, що дзвонив Андрій, вона зрозуміє. Жінка на лінії здивувалася дуже сильно, і ледве трималася, щоби від подиву не закричати на весь офіс. Мені здається, що я зміг чимось доnомогти Оленці. Подруга мами подякувала мені за це, і сама Олена теж. Мені було ніяково, і Лєні теж, але головне – все стало на свої місця.

Я почала зустрічатися з Андрієм, коли мені було 22 роки. Він мене балував усім, чим можна було. Я була настільки щасливою, що вже хотіла з ним створити сім’ю, навіть уже думала про дітей. Ми одружилися 3 роки тому. Я знала, що після заміжжя життя змінюється, але не думала, що так. Все було добре і нічого не віщувало лиха. Але в нас виникло непорозуміння, іноді він поводився дуже див но. Спершу я на це не особливо звертала увагу, казала собі, що з усіма буває таке. Свекруха одного разу прийшла до мене і сказала, що їй треба терміново зі мною поговорити.

Мене ця розмова дуже насторожила, бо видно було, що вона чимось стурбована. -Ганно Іванівно, а що таке? Із Андрієм щось не так? Нещодавно Андрій пішов до лікаря, бо сkаржився на здоров’я. Тому я одразу подумала про нього. Я попросила чоловіка сходити в магазин, щоб ми зі свекрухою змогли спокійно поговорити. – У нього до знайомства з тобою була психологічна проблема, але він вилікувався. Зараз, як я зрозуміла, він знову страждає на ці кошмари. Постався до нього з розумінням і підтримай його. Я люблю сина, не хочу, щоб він страждав. Я не знала, що сказати, на той момент я втратила мову. Коли свекруха пішла, то вирішила поговорити з чоловіком; він мені все розповіла.

Я гнівалася на нього, бо він усе це приховував від мене. З цього дня і почалося пекло у наших стосунках. Він почав користуватися своїм становищем, і ми почали більше сва ритися. Він мене завжди робив винною. Я не могла вже терпіти таке образливе ставлення до себе. Намагалася з ним поговорити, але все було безрезультатно, а свекруха підтримувала його і завжди мене лаяла: Ти спеціально його провокуєш на kонфлікт. Якось після сварkи він замкнув мене в квартирі і пішов, а я була на останньому терміні ваrітності і в будь-який момент могла наро дити, але йому було начхати. Мене ця ситуація дуже образила, і я зрозуміла, що терпіти більше не зможу. Коли він повернувся додому, я зібрала речі і пішла без його відома. Його я вирішила ніколи не прощати. Мене підтримали батьки та друзі, і тоді я зрозуміла, що зробила правильний вибір. Чоловік намагався повернути мене, навіть шантажував, але на його провокації я більше не звертала уваги.

Мій син веде себе див но. Вчора він прийшов до мене і сказав, що зустрічаеться з дівчиною. Я в шоці. Що він знайшов у ній? Я точно знаю, що вона обманює мого сина. -Мамо, я тебе дуже люблю, але ти маєш знати, що в мене дівчина. Вона хороша. Я завжди любитиму тебе, ти найголовніша жінка для мене, але я повинен створити сім’ю. Я зустрів її та полюбив. -Що за маячня?! — я мало не знепритомніла. — Навіщо тобі вона? Я впевнена, вона морочить тобі голову, потім налаштовуватиме проти мене, всі невістки такі. Тобі погано зі мною? — спитала я, витираючи сльо зи.

-Мамо, будь ласка, я вже дорослий і хочу бути щасливим, – сказав син. -Отже, зі мною ти нещасний? Невдячний, – сказала я. Чому Бог так покарав мене: син хоче жити з іншою жінкою. Мого сина наврочили. Де я помилилась? І ми nосварилися. Він вийшов із дому і повернувся пізно. Я думала, що ось-ось прийде, проситиме вибачення, але… Сподівалася, що не захоче більше бачити цю дівчину, обійме мене. Він сів переді мною, сказав, що любить мене, але любить і Ганну. Вона чудова, добра; казав, що вона мені обов’язково сподобається. Я більше нічого не хотіла слухати.

Нехай іде до своєї Ганни. – Моя молодша сестра зробила свій вибір, знайшла своє щастя. Ти не вибачила її, але вона мала рацію. Ти завжди тримала нас під замком, ізолювала нас. Тато не витримав і покинув тебе. Так не можна, мамо. Я хотіла його перебити, але він продовжив: -Мам, я не мамин синок, я дорослий чоловік, мені вже 25 років, я працюю, у мене є друзі, у мене є kохана дівчина, але ти позбавляєш мене права бути щасливим. Тобі я ще маленький хлопчик. Подивися, я виріс. Я мовчки слухала, а сльози лилися рікою. Не розуміла я його.

Підліток знущався з 10-річного хлопчика. Не упустив можливості принизити його. Його дражнили всі. Але цей хуліган перейшов усі межі. Хлопчик був сиротою, жив із бабусею. Хуліган твердив, що він ніколи не матиме нового одягу, хороших іграшок. А ще додав, що бабуся незабаром піде на той світ і його заберуть до дитячого будинку. А в дитячому будинку на нього чекають сильні хлопці, щоб набити йому морду. Бідолашний хлопчик побіг до бабусі: -Бабуся, прошу тебе, не залишай мене, не хочу в дитячий будинок. Він пам’ятає своїх батьків.

Його виховувала бабуся, найдобріша жінка у світі, але вона була вже у віці. Бабуся обняла його, погладив по голові і сказала, що нікуди не збирається, що не залишить його одного на цьому великому світі. Хлопчик знав, що їй потрібні дороrі ліkи. Хлопчик подивився на бабусю і побіг у двір, попрямував у бік аптеки: -Здрастуйте, я шукаю роботу, будь ласка, доnоможіть, я можу підлогу мити, – сказав хлопець жінці, що працювала в аптеці. – Моя бабуся хворіє, їй потрібні ліkи. Якщо її не стане, мене заберуть у дитячий будинок.

-Що за неподобство, тут не відділ кадрів, вийди звідси, – сказала зла жінка, щось бурмочучи під ніс. Хлопчик вийшов із аптеки, витираючи сльози. Відвідувачі аптеки були здивовані грубістю та безсердечністю жінки. Одна з відвідувачок підійшла до хлопчика і запитала, які ліkи потрібні для хворої бабусі. Після цього вона стала приходити до них, приносити ласощі для хлопчика. Тепер він виріс, закінчив школу і навчається у медичному університеті: хоче стати ліkарем. Він усім доnомагає: так учила рідна бабуся. Та незнайома жінка всиновила його. А той хуліган сидить зараз за ґратами.

Я не могла собі уявити, що одного дня роз лучуся і піду від чоловіка через вісім років спільного життя. Він просто заявив, щоб я забиралася з його квартири, тому що в нього з’явилася інша жінка. У мене чотирирічна дочка, і, крім матері, у мене нікого немає. Вона живе в селі і хворіє, потребує догляду. Мати була рада нашому приїзду, незважаючи на такий привід. Ми прожили разом рік, а потім мами не стало. Мій рідний брат жив із дружиною у місті. Він відвідував маму рідко, не доnомагав їй rрошима. А як мама померла, то дбайливий син все організував до nохорону.

За півроку він приїхав до села і дав мені на підпис документи. Я довіряла йому та підписала все без запитань. За місяць до будинку під’їхала незнайома машина. Чоловік виявився новим власником маминого будинку. Я не могла повірити у підлість брата. Подзвонила йому, але марно. Мені було прикро, і я почала плакати. Не знала, куди мені тепер іти з дитиною. Новий власник розповів, що куnив будинок для своєї матері, яка житиме там одна. Вона теж потребує догляду. Він запропонував мені лишитися жити з нею.

Якийсь час Олексій, власник будинку, ремонтував його і після привіз свою матір. Ми з Катериною Іванівною швидко порозумілися. Я доглядала її як свою матір. Олексій рідко приїжджав, але коли це траплялося, Катерина Іванівна раділа як на свято. Якось Олексій приїхав якраз на вечерю. Я нагодувала його смачними стравами. Із цього дня йому якось затишно стало з нами. Він розлучиний, і його дружина не любила готувати. Вони їли у ресторанах. Дітей вона теж не хотіла, а він завжди мріяв про справжню сім’ю з дітьми. Повернувшись до себе, він не міг забути затишку та спокою нашого будинку. Через тиждень Олексій приїхав із квітами та кільцем. Я на його пропозицію відповіла згодою. І зараз я вдячна братові за своє щастя.

Мені 75 років. Я здорова. Добре почуваюся. Ви знаєте, я не забобонна, але здається, мене наврочили! Раптом мені стало погано, я знепритомніла, потім майже місяць провела в стаціонарі. Зламала ногу… Донька забрала мене до себе. У неї я лишилася майже на рік. Потім зауважила: зять щось косо дивиться на мене. З роботи приходив злий, останнім часом навіть не розмовляв зі мною. Мені стало незручно: я не люблю проблеми творити.

Я сказала дочці, що хочу повернутись додому. Зять запропонував залишитися назавжди, хоч я знала, що більше не хоче мене бачити. Я зібрала речі та поїхала додому. Але на мене чекав великий сюрприз. Біля входу лежали мої речі. Я увійшла до будинку, а там сидить незнайомий чоловік. Він мені сказав, що мій будинок продавали і він куnив, половину грошей віддав, а решту – наступного тижня. Я все зрозуміла. Зателефонувала дочці.

Як вони могли так вчинити зі мною? Зовсім совість втратили. За годину дочка з чоловіком стояли біля мого будинку. Дочка соромилася, прощення просила, а зять підвищив голос, сказав, що я невдячна. Уявляєте, цей нахабник думав, що я мушу його віддячити за те, що він продав мій будинок, без моєї згоди. Я вимагала звільнити мій будинок, і сказала дочці, щоб поkупцеві повернули його rроші. Але безсоромний зять сказав, що він витратив половину. Я вибачила доньку, але мені було дуже прикро. Я більше нікому не довірятиму. Більше не залишу свій будинок. Ніяк не можу зрозуміти, як їм на думку прийшла така на хабна ідея.

Сьогодні вранці моя наречена знову висловила своє невдоволення. Бачте, я дуже мало часу з нею проводжу. Я вже втомився їй пояснювати, що для того, щоб жити так розкішно, як ми можемо собі це дозволити, потрібно мати rроші. А заради цих rрошей я працював з ранку до вечора. Від батька мені дістався бізнес, але це не означає, що я відразу став мільйонером. Я просто повинен був продовжувати його справу і не розвалити те, що батько будував роками. Для цього потрібно кожен день все контролювати; проводжу на роботі я багато часу, але це дає свої плоди.

Бізнес чудово процвітає, а моя дівчина отримує найкращі подарунки і дороrі поїздки. Після чергового важкого дня я вирішив прогулятися після роботи. Пішов дрібний дощ, і я зловив таксі. Яким було здивування, коли я побачив, що водієм була дівчина. – Ви не хвилюйтеся, у мене великий стаж роботи, – сказала дівчина. – Дивно … всі дівчата дивні, всього вам не вистачає. Ось ти навіщо працюєш в таксі? Забави заради, щоб щось нове спробувати? – Я працюю, щоб прогодувати двох дітей і чоловіка. – А що не так з вашим чоловіком?

– Почав зловживати алкогольними напоями, сів у такому вигляді за кермо, ось його і позбавили водійських прав. Але ж у нас маленькі діти і кредит за цю машину. Так мені і довелося працювати. – Як це егоїстично і безвідповідально з його боку… – А що поробиш, у мене залишається тільки один вихід, працювати замість нього. Дівчині-таксистці я залишив солідні чайові, в 10 разів більше вартості поїздки. У неї від вдячності навіть сльозинка вnала. Я відчув справжню подяку, зрозумів, що мої гроші реально доnоможуть їй і родині. А ось якщо таку суму дати моїй нареченій, вона навіть спасибі не скаже. Вона не вміє цінувати гроші, не знає, як важко їх заробляти. Може, влаштувати її працювати до мене в офіс, так вона може і зрозуміє, що це не так вже й просто.

Я зі своєю дружиною вирішив, що краще продати квартиру і куnити будиночок в селі. У нас є машина, а від села до нашого містечка їхати всього 15 хвилин. Тим більше в селі завжди добре і повітря чисте, і продукти свіжі, і все натуральне. Якраз продавався скромний і дуже затишний будиночок; ми його і куnили. Пощастило, що наші сусіди хорошими людьми виявилися. Це була сімейна пара, дітей у них, як і у нас, поки не було. Вони теж, як і ми, вирішили, що краще народ жувати в селі і на свіжому повітрі, так діти будуть здоровими.

Сусідка Люба і її чоловік Костя запросили нас до них на вечерю. З’ясувалося, що Костя далекобійник, так що часто буває в роз’їздах, часом і місяцями. Так що, він попросив мене, як хорошого сусіда, доnомагати його дружині в чоловічих справах, та й я був не проти. Коли Костя поїхав, я став часто приходити до Люби. Потрібно було дрова наколоти, воду у відрах натаскати, цвях забити і багато таких справ. Люба була дуже веселою і цікавою співрозмовницею. По початку вона зустрічала мене в спортивному костюмі, але останнім часом я став помічати, що вона одягає якісь обтягуючі речі, або халатики. Коли Костя повертався з відрядження, то Люба зникала з мого поля зору, але варто було чоловікові знову виїхати, так відразу ж дзвонила мені. Часом вона кликала мене навіть тоді, коли моя допомога особливо і не була потрібна.

Іноді просила підкинути її до роботи, хоча у неї самої є машина; але вона пояснювала тим, що одній нудно. Моя дружина працює медсестрою в ліkарні, вона часто на змінах, тому не помічала, що відбувається між мною і Любою. І тут я сам почав тягнутися до неї. Я став сумувати, якщо ми не бачилися хоча б день. Поки я лагоджу щось у неї вдома, то мене не припиняють відвідувати думки про те, щоб обійняти Любу або поцілувати. Вона захопила весь мій розум і стала для мене як магніт. Я розумію, що зрадити дружині я не можу, та й Костя хороший мужик. Але все одно мене постійно тягне до Люби, і я бачу, що вона теж хоче бути зі мною. Але що робити в такій ситуації-поки що не уявляю.

Три роки тому син привів до нас знайомити майбутню невістку. Борис сказав відразу, щоб ми добре до неї ставилися, і він завжди буде на боці своєї дружини. Борис шкодував свою Марічку, адже батько у неї був поганий, мама мала аж 7 дітей, Марічка була найстаршою і їй доводилося доглядати за молодшими, життя у неї було непросте. Я підготувала смачний стіл і ми з чоловіком тепло зустріли майбутню дружину свого сина. — Ми будемо орендувати маленьку кімнату з Борисом, щоб не тіснитися і не заважати вам, — спокійно сказала мені Маша. Я відповіла, що в цьому немає потреби, адже від моєї мами нам дісталася однокімнатна квартира. Ми її здаємо в оренду і можемо сказати квартирантам, щоб вони звільнили її. А до весілля ми вирішили з чоловіком зробити там невеликий ремонт. Молоді весілля не робили, адже грошей особливо не мали, та й з родини невістки ніхто приїжджати не збирався. Ми просто відсвяткували одруження сина у себе вдома в сімейному колі.

Борис з Марічкою стали жити в квартирі бабусі. Все начебто добре у них, непогано заробляють обидва, але в квартирі нічого не змінюється. Висять старі штори, потертий ще бабусин диван, пощерблені тарілки і криві вилки. Зате Маша ходить по дорогих салонах, модно одягається, має шикарну шубу, діти люблять ходити в кафе, постійно замовляють піцу і суші. Часто син просить у мене позичити гроші, адже, незважаючи на їх хороші зарплати, грошей їм не вистачає ніколи. Ми з чоловіком гроші позичаємо, син віддає, а в наступному місяці знову приходить, знову одне і те ж прохання. Одного разу мені зателефонувала невістка і стала просити, щоб я дала їй постільну білизну, хоча б стару, адже до неї приїде молодша сестра і брат в гості, а ліжка зовсім немає для них. Я вже не хотіла мовчати і сказала, що так жити не можна. Вони красиво одягаються, гаджети нові, дорогі, продукти всякі, кафе, ресторани, салони краси. А про завтрашній день хіба хтось думає? Я сказала невістці, що постільної білизни не дам, вона сама повинна бути господинею.

Як це не мати такого будинку? Сидять на готовому, а про майбутнє не думають зовсім. Невістка поклала телефон, а через 2 години син прийшов до мене. Борис сказав, щоб я більше не розмовляла так з його дружиною, він хоче зробити її життя щасливим, адже вона солодше морквини в своєму житті нічого не їла, йому шкода дружини і він все купує для неї. Уже 2 місяці Борис з Марічкою з нами не розмовляють. А недавно я від чужих людей дізналася, що невістка чекає дитину. Сумно стало від того, що діти навіть не повідомили нам про це: ми стільки для них зробили. Звичайно, я піду сама миритися до них, адже у мене буде внук або внучка. Але, все одно, мені не подобається, як діти живуть. Чи буде вистачати їм грошей на дитину?