У школі Карина була “зіркою”, красуня та відмінниця. Після школи вступила до ВНЗ. Закінчила. Влаштувалась на роботу. Її звільнив із першої роботи, потім із другої, третьої. Потім вона захопилася фрілансом. Сьогодні їй майже під сорок, незаміжня, дітей немає, живе у батьків. Ні, звичайно, у її житті бували чоловіки. Але її швидкоплинні романи закінчувалися пшиком. Востаннє на побачення вона ходила років із десять тому. І все. Тиша. Спочатку Карину засмучував такий стан справ. Але зараз прийняла це як даність і більше нікого не чекає. – На обрії нікого гідного не спостерігаю! – Сказала вона років п’ять тому.
І перефразувала Хайяма – “Вже краще бути однією, ніж поруч із ким попало”. Вже кілька років Карина сидить без роботи. На шиї батьків – пенсіонерів. До цього заробляла копірайтером – фрілансером. Писала статті для різних веб-сайтів. Отримувала небагато, але тепер і цього нема. Намагається знайти роботу, переглядає вакансії в Інтернеті. Кілька разів надсилала резюме, але запрошень не дочекалася. – Бачиш, намагаюся, – казала вона матері. – Нічого не виходить. Від постійного сидіння за комп’ютером Карина погладшала, за собою не стежить.
Тому виглядає старшим за свій біологічний вік. Цього року їхній клас зібрався відзначити двадцятиліття закінчення школи. Карина не пішла. Мати розуміє чому – які надії подавала у школі, і нічого не досягла. Іноді мати намагається то підбадьорити, то засовістити дочку, щоб та струснулась, взяла себе в руки і нарешті зайнялася собою та пошуком роботи всерйоз. Не вічно ж їй сидіти на шиї батьків? Але результат один. Карина починає nлакати і казати, що нікому не потрібна, усім заважає… У невдачах дочки мати Карини, Амалія Павлівна, бачить свою провину. – Усі біди Карини родом із дитинства. Колись ми з чоловіком щось упустили, — зітхає вона.