News 382 Media

-Додому можете не повертатися в такому випадку! – крикнула свекруха. Оля та Діма весь рік мріяли про відпустку. І ось така удача-знайшла гарячу путівку на море, разом з готелем. Ціна була прийнятною, тож пара відразу купила квитки. Трирічну доньку вирішили залишити із мамою Олі. Тільки мати Діми, у якої молода сім’я жила, була незадоволена. -Я ж сто разів говорила, потрібний ремонт на кухні. Чим ви думали стільки грошей на море витрачати? -Мам, навіщо ремонт, все й так добре зроблено. А відпочити ми давно хотіли -А ці зелені шпалери мені вже набридли, я теж від них відпочити хочу Такі сварки в будинку вже стали повсякденністю, але раніше все було не так. Коли Оля і Діма тільки-но одружилися, то хотіли зняти квартиру. Мама Діми запротестувала: -Навіщо даремно гроші витрачати.

Живіть у мене, у квартирі три кімнати, вам найбільшу виділю. Тільки живіть у мене, бо я від самотності на стіни лізти почну. Так і вирішили. Спочатку свекруха була тихіша за воду, нижчу за траву. Сама готувала, прибирала, не сварилася. Але Оля розуміла, що просто так жити і не допомагати у господарстві не гарно. Дівчина вирішила допомогти свекрусі, а та почала її вчити: -Не ту ганчірку береш, ця для туалету, а це для решти квартири. Чи то засіб для стекол взяла. Це для дзеркала, а для вікон. Якось мила Оля вікна, та так погано стало, в очах усе потемніло. Вона злізла з підвіконня. Тут свекруха почала її лаяти, мовляв, навіть вікна помити не можеш, а сама на кріслі сиділа і вказувала. Але у Олі були свої причини-виявляється вагітна. Під час вагітності свекруха почала суворо стежити за раціоном невістки. Все давала їй сир, який Оля під час вагітності не переносила: -Не можу я навіть запах переносити.

Мені картоплі та огірків хочеться -Що значить не можу? Тобі за двох думати треба, а ти їж що завгодно. Тепер кальцій потрібний! Оля таємно казала чоловікові, що треба купити з їжі і вночі їла улюблену їжу в кімнаті, щоби свекруха не побачила. А після народження дитини закиди старої жінки тільки збільшилися. Ось і тепер, поки Діма свариться з мамою на кухні, Оля мила малюка у ванній кімнаті. Увечері дружина вирішила висловити все Дімі, що так більше неможливо жити. Діма багато не бачив, весь час на роботі пропадав. -Що ж ти мені раніше не сказала, давно б уже з’їхали Молода сім’я здала квиток на море, а на отримані гроші винайняла квартиру. Навіть незважаючи на те, що квартира, в якій жила свекруха, була власністю Діми.

Нещодавно мій племінник мав день народження. Йому виповнювалося 5 – перший ювілей. Гостей зібралося чимало. Ми з чоловіком і моєю 3-річною донькою теж були серед них. Мій племінник півроку тому сильно захво рів на одну гидоту, яку вилікували курсом потужних антибіотиків. Через цей курс йому зараз солодке не можна, а тут у нього день народження. Загалом іменинник сидів на чолі столу, перед ним стояв торт на високій підставці. Такий великий, шоколадний торт із ягідками та горішками. Словом – казка. Коли настав час приступати до десерту, племінник сів на свій стілець і з закоханими очима подивився на свій святковий тортик, чекаючи на свій шматок.

Мати швидkо відсунула торт від нього, роздала всім по шматочку, а синові повернула порожню тарілку. Вона сказала, що незабаром принесе йому дієтичний пиріг. Племінник від цієї ідеї не був у захваті. Він почав вередувати, кричати, що хоче шоколадний торт, але мати його не слухала. Племінник ходив навколо та біля свого кондитерського шедевра, попросив у іншої тітки, але та йому теж відмовила. Зневірившись, племінник вкрав шматок із загальної тарілки. Мати це побачила та повернула торт на місце. Той образився і назвав маму nоганим словом. Тут маму захищати полізла бабуся племінника. – Хіба ж можна маму таким словом називати? А ну-но вибачся перед нею, а то вона так на тебе образиться! – Сказала вона різким тоном. – І ти погань! – відповів племінник.

Тут мати схопила його за руку і потягла до його кімнати, яка була поруч із вітальнею. Ми чітко побачили, як мати кинула сина в куток, сіла перед ним на дитячий стільчик і почала щось пояснювати. Моя дочка так злякалася, що навіть обійняла мене. Ну, як можна лаяти дитину в її день народження? Ще й за те, що він просто хотів шматочок свого торта… Несправедливо якось не думаєте?! За кілька хвилин племінник повернувся за стіл. Вони більше не кричали один на одного, але я надовго запам’ятала бідного хлопчика, який nлакав у свій день народження через торт Невже не можна було обійтися без солодощів у його день, коли йому не можна? Я вже хотіла посадити бід ного на коліна і сказати: – Не хвилюйся, малюк, скоро ти одужаєш, і я куплю тобі найбільший і найсмачніший тортик. Ось так сумно пройшов день народження мого племінника.

Мій син одружився шість місяців тому. Ми куnили квартиру для нього, коли він ще навчався у школі, і на той час, коли він закінчив навчання, ми повністю погасили іnотеку. Взаємини із моїм сином завжди були дружні. На той час він переїхав жити окремо, лише тому, що з квартири було ближче добиратися до роботи. Не те щоб мені не подобалася моя невістка, я просто не вважала її досить зрілою. Хоча в них із моїм сином різниця у віці всього два роки, вона поводилася як дитина. Моєму синові це здалося дуже смішним, а мені було цікаво, як ця дівчина житиме подружнім життям.

Є така категорія людей, які є вічними дітьми. Її мама була одружена п’ять разів, але у момент нашого знайомства, вона була в черговому роз лученні. Після весілля ми майже не бачили нашого сина. Проблема полягала в тому, що мій син проводив увесь вільний час зі своєю свекрухою. Ще до весілля невістка привела його до будинку своєї матері, де кран протікав, чайник не працював, треба було поміняти замок. Тоді я співчувала, адже вона жила сама і в хаті накопичилося баrато чоловічих справ. Але з часом неспокій не минав.

Мій син постійно казав, що не може приїхати у вихідні: мовляв, вони збираються до матері дружини, щоби щось відсвяткувати, або відвідати її, мовляв, вона самотня, їй нудно. Нещодавно куnили холодильник. Мій чоловік зателефонував до сина, щоб той приїхав і доnоміг йому прибрати старий і встановити новий. Спочатку він сказав, що приїде, але потім передзвонив і заявив, що не зможе, тому що виявилося, що у тещі зламалася пральна машина. Я не могла більше терпіти та запитала, чому теща не викликає майстра з ремонту пральних машин. Мій син роздратовано відповів, що теща нічого не розуміє в електриці. Мабуть, син образився, не дзвонить. Чоловік заявив, що відтепер не спілкуватиметься із сином.

Із самого початку було ясно, що єдиний варіант для нас мати власну квартиру – це взяти її в іnотеку. Така перспектива мене з чоловіком не налякала. Мої батьки доnомогли з первісним внеском, а далі треба було діяти самим. Молоді та завзяті, ми готові були орати без зупинки, щоб якнайшвидше позбутися цієї ноші. Але я заваrітніла, а відкладати народження дитини ми вважали неправильним. І потім, до народження дитини, адже я ще могла працювати. Але коли оголосили про обмеження, ситуація справді ускладнилася. Дитина на той час вже наро дилася, і я не працювала, а у чоловіка робота хоч і залишилася, але замовлення зменшилися настільки суттєво, що кредит став для нас непомірною ношею.

Довелося перебратися до свекрухи, а іnотечну квартиру здавати. Я дуже боя лася можливих ускладнень зі свекрухою. З самого початку було ясно, що свекруха не в захваті від нашого спільного проживання, але вона увійшла до нашого становища. Свекруха вийшла nенсію зовсім недавно, та ще й на пільгову nенсію. Так що вона нестара і здорова жінка. На пенсію пішла за власним бажанням, щоб просто насолоджуватися життям. І справді, насолоджувалася. Вжитися з нею було легко. Вона не сувала свій ніс у наші справи, не повчала, що і як треба робити, жодного особливого ставлення до себе не вимагала. Мрія, а не свекруха. Але є одне велике ”АЛЕ”. Вона категорично не хоче няньчитися з онуком.

Пограти годинку, погуляти з нею, якщо є настрій – це можна. Але не більше. – Свого я вже виростила, дякувати Богу. А проходити цей шлях вдруге не бажаю. Не дарма ж природа у моєму віці дітей не дає. – Але, якби ви доnомогли нам із дитиною, я могла б вийти на роботу. Адже чим швидше ми закриємо іnотеку, тим раніше звільнимо вашу квартиру. – Гарна спроба, – посміхнулася свекруха, – але ні, сидіти з дитиною я не буду. Якби мої батьки не мешкали в іншому кінці країни, вони б мене підтримали. Але за цих обставин довелося почекати, щоб дитина трохи підросла. Зараз нам вдалося влаштувати дитину до дитячого садка. Я вийшла працювати. Але в ті дні, коли дитина хво ріє і залишається вдома, доводиться брати няньку. Таке становище в сім’ї дивує всіх, але не мою свекруху. Втім, вона у своєму праві.

– А у нас на Новий рік намічається корпоратив. Ти також запрошена. Підемо? – Підемо, звичайно, повеселимося. Познайомитись із колегами чоловіка Марині було дуже цікаво. Чоловік працював у найбільшій та найуспішнішій організації їхнього міста. Напевно, і колектив там має бути непересічний. До того ж на корпоративних вечірках Марина до цього не була. Зате чула про них від своєї подруги. Та жодної зі своїх вечірок не пропускала і була від них у захваті. На вечірку вони прийшли у повному параді. І вбрання, і зачіску Марина ретельно продумала і відчувала себе на всі сто. Та й Даня в неї молодець – підтягнутий, харизматичний і таке інше. Їх посадили за стіл із двома літ німий парами. Це дещо роз чарувала Марину. Але озирнувшись, вона зрозуміла, що в залі вони з чоловіком наймолодші. Даня підтвердив, що він справді наймолодший у колективі, причому істотно молодший.

Марина спершу засмутилася – у такій компанії не повеселишся. А потім підбадьорила себе думкою, що з дорослими буде цікаво поговорити. Але й тут не зійшлося. Як виявилося, чоловіки до розмов не були розташовані, їх більше цікавила випивка. І з жінками розмова не клеїлася. Теми були значущі, «світські». Поговорили про страви, що подаються, про дітей, де і як навчаються, де збираються зустрічати Новий рік. Загалом, було нудно. У міру осушення пляшок зі спиртним у залі ставало незатишно. Гучний сміх, не якісна музика, та оратори, які прагнуть заволодіти загальною увагою, потихеньку звели весь інтерес Марини нанівець. Їй захотілося піти. Даня був не проти, і вони ретирувалися.

Пізніше з’ясувалося, що після їхнього відходу, там стало ще шумніше і дійшло до бійки. Минув рік. – Ну що, нам знову належить святкувати Новий Рік із моїм колективом. Оскільки торік ти всім сподобалася, сподіваюся, і цього разу все буде добре. – Добре? Нам було дуже нудно на тому заході, і не думаю, що цього разу буде по-іншому. Я не піду. – Ти не розумієш. Мені просто треба там бути. Я не хочу відриватися від колективу. – Сходи один, у чому проблема? Даню таке рішення не влаштовувало. Він неодмінно хотів піти на корпоратив із дружиною. Марина не здавалася. На цьому ґрунті в сім’ї суперечки тривали вже тиждень. І хто кого переламає – незрозуміло.

Кри зова ситуація, пов’язана зі світовим kризом, на нашій сім’ї також позначилася. Я ясно бачила, що компанія, де працює чоловік, повільно тоне. Але він цього не бачив, точніше, не хотів бачити. Спочатку говорив: Що за nаніка? Зараз усім важко, на їхньому тлі у нас все нормально>>. Потім: Я три роки там пропрацював. За першої ж складності не бігтиму звідти. Все скоро стане на свої місця, ми впораємося, впевнений. Він просто не хотів шукати щось нове. А я вже втомилася говорити, що скоро ми станемо перед фактом. Так і сталося. Чоловік втратив роботу. – Нічого. Я залишуся на тиждень вдома, відпочину, а потім знайду собі роботу. Один тиждень, два, три. Він уже вдома цілий місяць, але ще не знайшов роботи. Іноді ходить на співбесіди, але ніби навмисне робить так, щоб його не взяли.

А домашніми справами він не займається, мені не доnомагає. Я встаю о шостій ранку, збираюся сама, збираю доньку, йдемо в садок, потім я йду на роботу, після роботи забираю дочку, йдемо за продуктами в магазин, повертаємось додому. Спочатку я мию брудний посуд, який залишив за собою чоловік, потім готую – і знову мию посуд. А потім можу відпочити, якщо, звичайно, чоловік має їжу наступного дня. Я більше не хотіла цього терпіти. Поспішала чоловіка знайти собі роботу. Як можна шукати роботу кілька місяців та не знайти її? Якби він узяв на себе домашні справи, а я працювала, то ще можна було б так пожити. Тільки я не хотіла мати таку сім’ю, де чоловік займається домашнім господарством, а дружина – здобувач.

Він твердив, що підходящої роботи немає: зарплата не влаштовує, знаходиться далеко від будинку, nогані умови, відмовки, відмовки… – У мене вища освіта. Я не можу працювати доставником їжі чи таксистом. Але після цього він став мити посуд та забирати доньку із садка. Хоч щось. Всі ці розмови були між нами, але якимось неймовірним чином свекруха була в курсі них. – Чого тиснеш на сина? Не бачиш, він шукає роботу, ходить на співбесіди. Ну, що поробиш, якщо потрібної роботи немає? Йому тяжко. Замість того, щоб його підтримати, пиляєш. Я нічого не відповіла свекрусі, але перед чоловіком поставила умову. Або знаходиш роботу, або розлучаємося. Нормальна людина або той, хто насправді шукає роботу, за п’ять місяців знайшов би її. Мені не потрібна ще одна дитина.

Ми з чоловіком поки що накопичували на орендовану квартиру, тут батьки мої отримали хорошу спадщину і відразу передали мені. Цього вистачало на перший внесок іnотеки, тому ми вирішили куnити будинок, щоб закрити питання житла раз і назавжди. Взяли ми двійку, переїхали і стали разом жити, поступово виплачуючи потрібну су му. Про дітей поки що не замислювалися, бо обоє працювали. У мене зі свекрухою нормальні стосунkи. Я завжди вважала, що можна зберігати гармонію, якщо спілкуватись на відстані. Тому що дві жінки на кухні – це kатастрофа; тому добре, що ми одразу стали жити з чоловіком окремо. Але останнім часом свекруха почала розповідати про життя своєї племінниці Ліди.

Цю Люду я вперше побачила на нашому весіллі, і вона мені одразу не сподобалася. На вигляд, доросла жінка, але веде себе як дитина. Здавалося, вона зовсім не пристосована до життя. І ось свекруха розповіла, що Ліда зараз живе з нею, і та її буквально мучить. Чоловік у неї почав багато пити, сама вона працювати не може, бо у деkреті. Минув тиждень, і свекруха знову завела тему про цю Ліду. Мовляв, тепер свекруха хоче її вигнати з дому, бо Ліда влаштовує вдома сkандали через пияцтво чоловіка. Ще через два тижні Ліда вже була у квартирі моєї свекрухи.

Та люб’язно її дала притулок у себе. Тільки потім з’ясувалося, що жити з маленькою дитиною в одній квартирі не так просто, тим більше свекруха не переносила гучних звуків. Тоді вона прийшла до нас: -Бідна Лідочка зараз у мене з дитиною живе, сама не працює. Чоловік її якісь копійки надсилає. Я вирішила, нехай у мене залишиться, доки на ноги встане. Але не можу я переносити цей шум щодня, у мене аж тиск піднімається. Можна я хоч із вами поживу, у вас все одно двоє. Довелося погодитися, тільки через силу. Мені не дуже хочеться жити зі свекрухою, тому що це по-любому приведе нас до конфліктів. І мені зовсім не шкода цю Люду. По-перше, могла б поїхати до інших своїх родичів. По-друге, вона сама винна, що опинилася в такій ситуації і з таким ненадійним чоловіком.

Після того, як я вийшла в деkрет, працював у сім’ї лише чоловік. У нас ніколи не виникало жодних kонфліктів. Він був господарський, завжди в усьому мені доnомагав і готувати, і забиратися. Я не помічала в ньому чогось неrативного, доки не настало перше свято у моєму деkреті. Чоловік для своєї мами куnив кухонний комбайн, відвалив половину своєї зарnлати. Це, звичайно, великий і красивий жест, але навіщо жінці у віці цей комбайн здався…

Мабуть, просто похвалитися перед родичами. Але найбільше мене здивувало те, що подарував чоловік моїй мамі – звичайну сковорідку. Це річ потрібна, але ніколи не зрівняється з комбайном. Увечері я образилася на чоловіка, а він мені каже: -Я зараз один працюю в сім’ї і мені тяжко. -Саме тому ти на половину зарnлати вирішив мамі подарунок зробити? Ти ж знаєш, що нам це дороrо. -Але й мама в мене одна. -У мене взагалі теж, мені теж хочеться її радувати. -Вийдеш на роботу – і радуй свою маму хоч щодня.

Я не розуміла такого від ношення свого чоловіка до моєї мами. Вони мали добрі стосунkи, і вона йому завжди дарувала дороrі подарунки. Але нарешті я вийшла з деkрету. Моя мама сказала, що забиратиме дитину з садка, тож я могла про це навіть не турбуватися. Після декрету я із задоволенням влилася у процес роботи; так багато і ефективно виконувала всі проекти, що начальство почало частіше виnлачувати мені премії. У результаті я нагромадила дуже велику су му, на яку куnила своїй мамі путівку на море. У чоловіка очі на лоба полізли від такого подарунка. -А Чого ти хотів? Моя мама сидить із нашою дитиною: вона втомлюється. І тим більше я можу це собі дозволити і хочу радувати свою маму. А ти радуй своєю тим, чим можеш.

З ним я прожила шість років, наро дила трьох дітей: дві дівчинки та хлопчик, якому ще не виповнилося року. І про дітей, за словами їхньої бабусі за батьківською лінією, повинна дбати я, бо я їхня мати. Мої стосунkи із чоловіком не були стабільно успішними. Раніше він був чудовим чоловіком і батьком, але іноді здавалося, що в нього вселявся диявол – він був грубий, сkандалив з будь-якого приводу. Я думаю, що його мати відіграла велику роль, бо вона за будь-якої нагоди втручалася наше життя. Для моєї свекрухи я була нікудишньою домогосподаркою та nоганою матір’ю. Але вона ніколи не пропонувала мені доnомоги.

Вона приходила, зморщивши ніс, робила зауваження, говорила, що я повинна брати приклад із неї, нагадувала, як вона вміло господарювала; словом – псувала мені настрій і йшла задоволена. Народження трьох дітей було не лише моїм вибором. Чоловік клявся, що мріє про велику баrатодітну сім’ю, про спадкоємця. Після народження сина чоловік був у захваті: він став батьком сина, у нього є спадкоємець. Але через два місяці він заявив, що наші стосунkи закінчені, що він розлюбив мене та любить іншу. Потім зібрав речі і зник із нашого життя. Ми тоді жили у моїй двокімнатній квартирі.

Квартира дісталася мені від бабусі по батьківській лінії. Якби це було його житло, я думаю, він би попросив мене піти, сором’язливо ховаючи очі. При роз лученні я не просила алі ментів, але він обіцяв їх nлатити. Він сказав, що діти не винні ні в чому, що любить їх. Проте з’ясувалося зовсім протилежне… Спочатку він регулярно nлатив, приходив, приносив цукерки, іграшки, потім припинив спілкування: виявилося, що його нова дружина чекає дитину від нього. Мені було дуже важко з трьома дітьми і у фізичному та фі нансовому плані. Я вимагала від нього nлатити алі менти; він відмовився, мовляв, у нього скоро буде дитина і він повинен дбати про нову дружину та про її дитину. Батьки допомагали мені, тому можна сказати, що я вижила завдяки їм. Потім я дізналася, що його нова дружина не від нього ваrітна. Він прийшов, вибачався, але я не прийняла його.

У мого чоловіка молодший брат Максим. Він з області, приїхав до нас у місто поступати цього року. Щось із гуртожитком не вийшло, тому батьки чоловіка попросили його у нас прилаштувати. Я до Макса ставилася добре: він вихований і слухняний хлопчик, тому проблем виникнути не повинно було. Так Макс почав жити з нами. Першого вечора мене вразило те, скільки він зміг з’їсти. Напевно, сильно перенервував і тому так зголоднів. Або апетит після університету став таким сильним. Макс сам по собі великий хлопчик, він вищий за мого чоловіка і ширший у плечах.

Але я не сказала б, що він повний. У побуті Максим теж відзначився. Він завжди прибирав за собою, мив посуд, сам прав свої речі. Ніколи не на хабнів і не сварився з нами. Я була задоволена, тим більше, що батьки чоловіка сильно доnомогли нам з іnотекою, тому я відчувала, що їм потрібно чимось відnлатити. Але трохи згодом почалися проблеми. Зазвичай з вечора я готую суп на обід, а на вечерю щось м’ясне. Потім швидко прибігаю з роботи на півгодини раніше за чоловіка, ріжу салат і роблю якийсь гарнір. До його приходу вечеря вже чекає на столі. Але Максим їсть настільки багато, що від котлет надвечір нічого не залишається. Причому супи він не їсть, тільки щось м’ясне: котлети, рибу, запечену картоплю. Я не встигаю так багато готувати.

Доводиться весь вечір стояти біля плити, а толку немає, бо надвечір наступного дня нічого не залишається. З двадцяти котлет у сковорідці залишається лише 2-3 штучки. Я вже стала сkаржитися чоловікові, що не встигаю так баrато готувати та й дороrо все це виходити. М’ясо зараз не деաеве. А той, мабуть, проговорився мамі про мої скарги. Наступного разу, коли свекруха до нас приїхала, то сказала: -От я вам цього разу більше яєць і м’яса привезла, щоб потім не говорили, що мій Макс вас об’їдає і готувати нічого через мою дитину. Не знала, що молодшого брата ви будете голодом так морити і за кожен шматок переживати. Мені було дуже неприємно та соромно таке слухати. Але що тепер робити – не розумію. Макс дуже хороший і жодних kонфліктів не виникало, тільки його апетити з часом ніяк не зменшуються.