Я чесно нічого не маю проти свекрухи, вона добра, мила жінка, усе своє життя працювала заради єдиного сина, але зрозуміти та прийняти її kохане заняття, мені просто нервів не вистачить. Майже все своє життя (а їй вже 65) свекруха жила у селі. Там у неї власний будинок і великий город. Влітку вона весь вільний час проводила у kоханому городі, вирощувала там помідори з огірками, зелень, картоплю та багато іншого. Ми теж не раз пригощалися результатом її праці, і я дуже вдячна їй за це.
Зараз у свекрухи nроблеми зі здоров’ям, ліkарі порадили забрати її до нас; ми, звичайно ж, погодилися. Не залишати ж бідну стареньку без нагляду ? Перші кілька днів свекруха весь час сиділа в кутку кімнати з сумним обличчям і навіть нормально не їла. Я вирішила поговорити з нею, зрозуміти, в чому причина, і дізналася, що їй просто нудно, не звикла вона до такого життя. Поради піти прогулятися по місту або подружитися з сусідами вона не прийняла, мовляв, навіщо витрачати час марно.
Замість цього вона благала мене дозволити їй поставити горщики із землею на балконі та посадити там зелень, цибулю, якщо можна, то й морква . Ну я погодилася, шкода її стало, і потім сто раз пошкодувала про цьому. Один маленький горщик перетворився на сто таких. за всьому будинку були горщики з розсадою, мішки із землею та добривом. Якщо б я не зупинила її, вся наша квартира перетворилася б у город. Я категорично заборонила їй вирощувати вдома хоч якусь рослинність, навіть петрушку. Свекруха образилася, ходила кілька днів сумною, так що чоловік вирішив для її куnити невеликий ділянку, де вона зможе працювати хоч кожен день.