Історія ця досить банальна. Жили Ганна з Миколою, як і всі сільські сім’ї. У селі завжди багато роботи, а господарство у них велике. Микола працював трактористом, а Ганна в основному сиділа вдома і займалася господарством і городом. Жили вони з батьками Миколая. Вони з самого початку дуже добре прийняли невістку, як рідну дочку. Ставилися так само, а Ганна відповідала їм взаємністю. Виховали двох дітей. Діти виросли, переїхали в місто. Жили мирно і тихо, а потім до них у село переїхала Валентина. Жінка сорока років, переїхала, щоб за своєю бабусею доглядати.
Жила на сусідній вулиці. Жінка, вона, на перший погляд непримітна, нічого гарного в ній немає. Але щось у ній Миколу зачепило. Його не зупинило те, що Валя молодша на десять років, став він до неї частенько заходити на чай. Чутки різні по селу ходити стали, всі попереджали Ганну, щоб була до чоловіка уважніша. Але вона не слухала, не вірила, що може він їй зрадити. Вони ж двадцять років разом прожили. Вона простодушно вірила, що нічого в їхньому житті змінитися не може. Але змінилося.
Микола в один прекрасний день зібрав речі і переїхав до сусідки. Такого Ганна не очікувала, тому це стало для неї уда ром. Вона боялася, що після цього ще й відносини з батьками Миколи можуть зіпсуватися. Однак, вони повністю підтримали невістку, а на сина рукою махнули. Мовляв, якщо йому завгодно, то нехай живе так, як хоче. А Ганну умовили залишитися з ними, все майно на неї переписали. Але від цього не легше. Не може вона змиритися з тим, що чоловік її покинув.