Уляна сумно дивилася на краєвид за вікном поїзда. Все миготіло так швид ко. Майже так само швид ко, як і останні події її життя. Раптом до неї підсів симпатичний хлопець. Вони розмовляли. Дивно, але часто абсолютно незнайомим людям простіше розповідати про свої nроблеми та тривоги, які мучать душу. Життя Уляни останнім часом йшло зовсім за незрозумілим сценарієм. Вона десять років прожила з чоловіком, впевнена, що він її по-справжньому любить. А тут нещодавно виявилося, що вона цього чоловіка толком і не знає. Жила не з ним, а зі своєю фантазією про нього. А він насправді той ще негідник, який їй зраджував упродовж усіх цих років.
Та ще й найгіршим чином це робив! Зрад жував із найкращою подругою. Вона сама їх підловила у подружньому ліжку, повернувшись раніше з відрядження. Тут усе й розкрилося. Зізнався, що вони сплять разом уже сім років. Цілих сім років вона жила в тотальній брехні і не підозрювала про це! Відкриття було неприємним, Уляна не знала куди себе подіти. Вона хотіла втекти від усього, тому куnила квиток на поїзд до рідного міста. У батьківському будинку вона сподівалася знайти спокій, знайти умиротворення та новий сенс життя.
Вадим слухав її уважно, дуже співчував дівчині. Щось у ній його сильно зачепило та притягло. Може, вся справа була в її чарівних очах? А може, в прекрасній, трохи асиметричній посмішці? Можливо. Тільки одне йому не подобалося, усмішка була сумною. Вадиму хотілося це виправити, тому він запросив її посидіти у вагоні ресторані. Вони там залишилися до півночі, пили вино, розповідали один одному усілякі історії з життя. А потім він не стримався і поцілував її. Її очі так яскраво сяяли, коли вона говорила про свої мрії, що він не зміг встояти.
Притис її до стінки і вп’явся в рожеві губи, цілував і не міг насолодитися їх смаком. Сходити з поїзда йому потрібно було на кілька станцій раніше. Уляна тоді ще спала. Він залишив їй записку та номер. Чи подзвонить вона? Він не знав, але дуже сподівався.