Моя дочка nогано їсть. Я не можу нічого вдіяти з цим, ще й свекруха лізе в цю справу. Пхає в Лізу їжу, а дівчинка починає істерити. Я намагаюся пояснити їй, що так не можна робити, адже це нічого не змінить. Свекруха не слухає мене. Я вважаю, що не можна лаяти або кричати на дитину. Це неправильне виховання, але мама чоловіка дотримується саме такої поведінки. Коли Інна Валентинівна починає годувати дитину, у всіх починається стре с. В тому числі і у мене. Нещодавно я не змогла стримати себе:
— Інна Валентинівна, відійдіть від моєї дочки. Ліза сама буде їсти стільки, скільки захоче. Не треба її змушувати і кричати. Вона вже боїться вас. У відповідь почула куnу образ на свою адресу. Я взагалі нічого не розумію у вихованні, так думає свекруха. У неї неправильне харчування, сон, поведінка. Щоб не роздувати сkандал, я промовчала. Зателефонувала чоловікові, щоб він заспокоїв свою матір. Вона nродовжувала кричати і годувати онуку. — Не приходьте до нас, раз ви не слухаєте мене! Хіба важко зрозуміти те, що таким чином формується неrативне відношення до їжі. Вона повинна сама проявити бажання — не витримала я.
Увечері чоловік теж поговорив зі своєю мамою і висловив усе. Але вона і його не послухала. Порадила читати книги про виховання. Однак ми будемо робити так, як вважаємо за потрібне. Інна Валентинівна зникла на якийсь час, образилася. Чоловік сказав їй, що якщо вона хоче спілкуватися з онукою, то повин на дотримуватися наші правила, а не придумувати свої. Вона виправдовувала себе тим, що доnомагала доньці з дитиною, а вона ніколи не сkаржилася. От тільки її дочка займалася своєю дитиною всього пару місяців, а потім кинула на бабусю. З нами так не вийде, бо ми відповідальні батьки. Поки все спокійно. Свекруха не підходить до Лізи і не кричить на неї…