Коли у парку мій синок спіткнувся і вnав, матусі гуляють поруч, стали дорікати мені, мовляв, я nогана мама, ось тоді я вирішила поставити всіх на місце

0
43

Свою першу дитину я наро дила у вісімнадцять років. Виховувала сина одна. Я була без підтримки. Піднімала свою дитину за власним баченням. Деякий досвід переймала з інтернету, різних форумів для мам. Однак завжди зустрічалися «доброзичливці», які робили мені зауваження або kритикували. Я намагалася не звертати уваги на чужу думку, проте поступово це мені почало дошкуляти. Кому яка справа до мене та моєї дитини? Адже я не лізу в чужі сімейні справи. Днями стався такий інцидент: дитина бігла, спіткнулася, впала. Я не стала його піднімати, тільки простежила, щоб він встав. Сказала, щоб він обтрусив собі штани і йшов далі грати. Мамочки, які спостерігали за цією сценою, почали мене kритикувати: як це я могла так байдуже поводитися з дитиною.

Advertisements

Потрібно було побігти, підняти, поцілувати, заспокоїти, а не стояти і так спокійно командувати. Я промовчала у відповідь на їхні вигуки. У мене інша думка щодо цього. Я намагаюся виховати і вирости свого сина самостійним, мужнім і витривалим, а не маминим синком. Проте «порадниці» й надалі не переставали критикувати мене. Я не втрималася і сказала, що їм кого виховувати, крім мене. І вони замовкли. Звичайно, дитині потрібні любов, увага та ласка, яких має бути достатньо у його житті. Але треба їх виявляти в момент спілкування, а не в таких ситуаціях, де потрібно вчити йому справлятися самостійно про те, чим він точно зможе. Мені незабаром треба буде виходити на роботу.

Не хочу, щоб син був безпорадним, коли я буду в офісі. Адже життя не є легким. Я поступово привчаю свого сина до труднощів, дисципліни. Через пару років йому до школи, і мене навіть часу не доnомагатиме йому з уроками, складатиме його портфель, перевірятиме домашні завдання. Із цим усім він повинен навчитися справлятися сам. Так потребує життя. Коли виросте, сподіваюся, він буде вдячний мені за це. І не лише він. Я дуже намагаюся виховати в ньому справжні чоловічі риси, щоб мені не соромно було за нього, коли він стане дорослим. Сподіваюся, що мені на це вистачить сил, уміння та великого терпіння у такій нелегкій справі.

Advertisements