Моя подруга, Свєта, заміжня вже 15 років. У неї прекрасний чоловік, прекрасні стосунkи з його ріднею, але свекруху Світлана бачила лише раз, і то перед весіллям. Я не стала вдаватися до подробиць, та й у людини слова не витягнеш, але подруга nосварилася з майбутньою свекрухою до весілля.
Вони саме тоді перестали спілкуватися, свекруха навіть на весілля сина не прийшла, хоч і запрошували її 100 разів. Усі ці 15 свекруха боялася заходити у гості до сина, до неї діти їхали самі. Світлана не була проти рідкісних зустрічей чоловіка з мамою, вона навіть сама відправляла свекрусі частування, але в гості ніколи не заходила. Жінки вітають одна одну у свята, дарують подарунки, роблять один одному компліменти, але все це виключно через чоловіка Свєти. Без нього вона чоловіка навіть не пізнає.
Не раз глава сімейства намагався помирити двох найважливіших людей у житті, але вони були непохитними, та й він знав, що нічого з цього не вийде. – Вони ніколи не пробачать… ця образа у них триватиме ще довго-довго, – говорив він після кожної невдалої спроби. За що вибачить? Що між ними трапилося – це вони нікому не говорили, але час показав, що в обох жінок просто залізний характер, адже вони й досі стоять на своєму, не йдуть на жодні поступки. – Знадобиться свекрусі доnомога, – каже Світлана, – доnоможу, але поки що доnомога мені потрібна сильніше, ніж їй.