Розписавшись, ми з чоловіком жили в місті, в однокімнатній квартирі, яку nодарували нам мої батьки. Коли у нас з’явилася дитина, ми вирішили, що краще б переїхати в краще місце. Найкращим варіантом був будинок батьки, які жили неподалік моря. Батьки також були за наш переїзд, всіляко заохочували, казали, що доnоможуть із дитиною. Чоловік спочатку поїхав туди один, щоб розвідати ситуацію. Поговорив із батьками, ті дали добро на наш переїзд. Зібралися, поїхали. Під житло нам виділили спочатку літній будиночок, у якому була кімнатка та коридор. Його ми використовували як кухню. У будинку жили свекруха з чоловіком, і навіть золовка зі своїми дітьми. Сестра жила у мами на час рейсів її чоловіка, який працював далекобійником. Влаштувалися ми на новому місці. Чоловік роботу, і справді, швидко знайшов, добрі водії скрізь потрібні. Якось чоловік сказав мені: -Я впізнавав у селищній адміністрації, можна будинок збудувати!
Ділянку виділять, оформимо всі необхідні документи, у мене друг про це подбає. Залишимось тут жити, будуватимемося. За іронією долі ділянка була поруч із будинком свекрух. Думали, пощастило: поряд же, але не разом. Розпочали будівництво. Доnомога ми отримували і від свекрухи, і моїх батьків. Але все одно будівництво затягнулося. Перший дзвіночок мого занепокоєння продзвенів, коли стіни та дах уже були готові. Ми з чоловіком були на будівництві, поряд грав син позоловки – 6-річний пацан. – Дядько, а правду бабуся каже, що ти цей будинок нам nодаруєш? Ось добудуєш і ми сюди із квартири переїдемо. Ми з чоловіком подивилися один на одного. Коли прийшла мама, ми її спитали, що відбувається, а вона й відповіла:
– А что? Вам есть где жить. А они там в городе в квартире ютятся, света белого не видят. Зять, с нами жить не хочет. А в отдельный дом может и согласится переехать. Да ладно? Мы свои деньги в стройку вкладываем, мои родители nомогают, а потом этот дом мы должны взять да nодарить сестре? Достроили, переехали. И однажды слышу обрывок разговора мужа с мамой: – Мама, перестань! – Ну, сынок, как ты не поймешь? Напиши завещание, а то у тебя работа такая, не дай то Бог что, дом же из семьи уйдет. Вот так вот. Дом уйдет из семьи. А жена и дети кто? Не семья что ли? Мама никак не угомониться, Разговоры эти потом снова возникли и велись уже просто при мне. – Ты тут ни при чем, – говорит мне свекровь. – Ты же не работала, дома сидела, сын сам все сделал. Ни то, что дом nомогали строить мои родители, ни то, что я его законная жена, в расчет не бралось. Свекровь твердо решила, что этот дом должен принадлежать их семье. У ее дочери квартира двухкомнатная. У самих дом, сад, огород. Зачем у сына и его семьи дом-то отбирать?