Мені і в голову не приходило, що мені доведеться жити в селі. Мій чоловік з села. Він і не збирається переїжджати в місто. У мене відмінний чоловік, добре заробляє, дуже турботливий, Уважний. Ми живемо у великому двоповерховому будинку. У нас є лазня, величезний город. Нещодавно чоловік купив дорогу іномарку. Одним словом, живемо в достатку. Я навчилася вміло вести господарство, хоча у мене вища освіта: навчалася на юридичному факультеті. Після закінчення університету я вийшла заміж і переїхала в село. Дітей у нас поки немає, але чоловік мріє про спадкоємця.
Тут ми харчуємося добре, слава Богу, без хімії. Живемо ми мирно, насолоджуємося життям, чоловік любить мене. Все добре, але у мене інша проблема. Батьки чоловіка, брат з сім’єю, сестра з сім’єю, не рахуючи двоюрідних братів і сестер – всі живуть в цьому ж селі. У брата чоловіка троє синів, у сестри – дві дочки і син. Кожен день хтось із них приходить до нас без попередження і без дзвінка. Для мене це дико. У мене немає поки дітей, і я не можу сказати, що в захваті від їхніх нащадків. Іноді вони приходять всією сім’єю. Зовиця не працює, вона майже кожен день у нас сидить, потім приходять її діти, потім чоловік.
Для всіх треба накрити на стіл. Брат з дружиною працюють до полудня, вони теж після роботи приходять до нас. Мені навіть мама рідна за 2 години дзвонить, перш ніж виїжджати до мене буде. І не просто попередить, а запитає, які у мене плани і чи може вона заїхати до нас на годинку ? Чоловік дуже задоволений, що його рідня збирається у нас. Одного разу я заявила, що не буду відзначати день народження, а вони все одно прийшли з тортом і з бубнами: «Ми зайшли тільки привітати. Вже йдемо”» Довелося метати все на стіл і сидіти з ними до глибокої ночі.