Нам з чоловіком обом по сорок. Він на два місяці старший за мене. Одружені вже сімнадцять років. Нашому синові дванадцять. Відзначати сорокаріччя, ні його, ні моє, великим сабантуем ми не хотіли. Тільки ми втрьох, сім’єю. Я і син підготували йому подарунки, упакували і піднесли йому з ранку. А ввечері сіли за святковий стіл. З келихом в руці я говорила йому багато-багато різних побажань, по скайпу зв’язалися з його батьками. Йому сподобалося. Настав день мого народ ження. Я з цікавістю очікувала сюрпризів від нього. Дочекалася… З самого ранку мене вітали родичі і співробітники.
А чоловік сопів в подушку. Ну це можна пробачити. Він вночі працював. На кухні купа брудного посуду. Як він примудрився за ніч стільки тарілок, виделок, чашок використати, не змогла собі уявити. Ну, не страաно. Перемила, розставила. Чоловік проспав до першої години дня. Прокинувшись, швиденько перекусив, використаний посуд поклав у раковину, і попрямував до вхідних дверей. – Сорокаріччя не відзначають. А мої предки ображаються, що я мало у них буваю. І ще тітка Клара повинна приїхати, – став говорити він, але побачивши, по моєму обличчю, що я образилася, додав, – я швиденько. Зітхнувши, я приготувала печеню і нарізала салатів. Син, привітавши мене, підніс в подарунок свою саморобку.
І ми пішли в кіно. Тільки-тільки ми з сином повернулися додому з кінотеатру, як відразу за нами прийшов чоловік з букетом троянд. – А мамин подарунок де? – запитав син. – А який подарунок ти б хотіла, Танюш? Не встигла висловити свої побажання, як він почав розповідати про свою тітку. Даремно я сподівалася на побажання чоловіка. Він пішов весь спершу в телевізор, потім в свій телефон. Навіть повечеряти за стіл з нами не сів. Схопив тарілку і повернувся на диван… Прикро до сліз, коли тебе ігнорують в твій День Народження. Тим більше, коли це настільки близька людина. А може він мене просто не поважає?