Мати дуже налягала на сина з приводу навчання. Врешті решт, вчинок хлопчика привів до страшних наслідків

– Ти зробив уроки? – Так, мам, – сказав Вітя. – А це що? Тут були помилки? Це треба переписати. – Але ж мам? Вчителька дозволила так робити. – А я ні. Тож давай швидко все виправляй. У тебе за годину англійська, а потім і скрипка. – Мам, але я не хочу… – почав Вітя – Ти не розумієш, Вітю, щоб розвиватися і стати гідним треба старанно працювати щодня. У Олі були жорсткі вимоги до сина. У нього майже весь день був розписаний. Він ходив на факультативи, гуртки – загалом усе, що можна було впхнути в графік. Вона була переконана, що це дуже потрібно дитині для її майбутнього. Оля не зважала на думку вчителів і оточуючих. Вона краще знає, що потрібно її дитині. Віті нічого не залишалося робити, як усе встигати. Він не мав вільного часу на те, щоб виходити на вулицю, пограти з кимось.

Та й друзів у нього не було. Його однолітки боялися до нього підходити, бо боялися Олі. Якось Оля заборонила Віті піти на новорічне свято. Вона сказала, що це безглузда трата часу, а коли Вітя почав сперечатися, то вона покарала його, забрала у нього телефон. Після цього Вітя вирішив поїхати побачити бабусю. Вона його дуже любила, і він хотів з нею поговорити про мамині вимоги. Проблема в тому, що він не пам’ятав, де точно знаходиться будинок бабусі. Він сів у автобус і поїхав, а коли вийшов із зупинці, то не зрозумів куди йти. Після того, як він годину кружляв по району, він зрозумів, що заблукав. *** Вже минуло кілька годин, і Оля зателефонувала репетиторші з англійської мови, щоб дізнатися, де його син. Виявилося, що того дня його не було на занятті.

Оля згадала, що Вітя не має телефону і почала панікувати. Вийшла на вулицю, почала розпитувати. Тут одна жінка сказала, що бачила хлопчика, який довго сидів на зупинці і сів до автобуса під номером 145. Оля подумала, що якщо він хотів поїхати до бабусі, то мав сісти в автобус під номером 146. Жінка порадила піти до nоліції. Вона пішла. *** Вітя знав, що треба знайти дорослого та попросити допомоги. Жінка, яку він зустрів, повела до себе додому і одразу звернулася до nоліції. Оля доїхала до будинку тієї жінки за годину. Побачивши сина, вся в сльо зах обійняла хлопчика і спитала: – Вітенько, а куди ти зібрався? – Я до бабусі хотів, щоби вона з тобою поговорила. Я не хочу йти на гуртки та на заняття – Добре, добре, сам будеш уже вибирати, куди ходити, гаразд? Після того випадку Оля перестала тиснути на сина. Вона почала прислухатися до того, що він насправді хоче.