Усі сусіди були впевнені, що жінка не зможе прожити у селі одна. Олена все життя жила в місті, але після nохорону чоловіка вирішила переїхати до невеликого будиночка, який їй дістався від бабусі. Коли вона їхала до села, то на узбіччі вона побачила пораненого собачку. Не роздумуючи, вона зупинила машину і підібрала бідолаху. Олена відвезла собаку до місцевого ветеринара Андрія. -Як добре, що ви привезли мені собачку так швидко, а то врятувати б не встигли. А як звати вашого четвероного друга? – спитав чоловік. -Ой, якщо чесно, то я не знаю. Я її на узбіччі підібрала. -Після оnерації за собакою їй потрібен догляд. Чи готові ви взяти собаку до себе? -Так, самотньо не буде.
Назву її Пальмою. – Усміхнулася Олена. Поїхавши додому, Олена почала забиратися, замовила собі нові меблі. Навіть посадила яблуню, клопіт по дому рятував її від думок про чоловіка. З Ігорем вона була одружена п’ять щасливих років, але хво роба забрала його життя. Коли Пальма повернулася з ветеринарної kлініки, то життя жінки почало приходити в норму. Вони разом гуляли, песик на знак подяки, огортав господиню теплом і любов’ю. Ветеринар Андрій часто їх відвідував. Він казав, що приходить провідати Пальму, але вони розуміли, що їх тягне один до одного. Андрій та Олена стали разом виходити гуляти, а потім Андрій взагалі переїхав до жінки.
Чоловік, виявився ручним, він зробив у старому будинку ремонт, полагодив усю техніку. Андрій та Олена часто відвідували мо гилу Ігоря, забиралися та приносили квіти. -Коли я побачив тебе, то одразу зрозумів, що ти маєш стати моєю майбутньою дружиною. Ти згодна? – сказав Андрій перед сніданком. Олена усміхнулася і радісно обійняла чоловіка. Вони не влаштовували розкішного свята, просто розписалися та поїхали у весільну подорож. Про Пальму не забули, взяли її із собою. За рік у них наро дився син Василь. Андрій та Олена продовжували жити у селі. Олена часто дивилася на яблуню і думала про те, що життя має продовжуватися. Адже вона має право жити щасливою.