Я була одружена двічі. Перший мій чоловік був нормальним чоловіком. Тоді, просто, заміжньою мені не подобалося бути, ніби я була зобов’язана йому чимось. Мені хотілося волі. Потім я вийшла заміж удруге. Тоді я зрозуміла, що для мене він найідеальніший, поки що нічого не дратує. Коли я обурювалася, він мовчки чекає, а потім пояснює чому так вчинив. Загалом із ним мені завжди весело. Єдиний мінус, він був одружений до. Завжди думала, що раптом почне порівнювати із колишньою дружиною. Але не робив цього ніколи, каже це було давно, нічого не пам’ятаю.
Зрештою так вийшло, що я сама познайомилася з його колишньою дружиною на одному заході. Вона була nривабливою жінкою, ми навіть встигли потоваришувати якоюсь мірою. Встигли обговорити чоловіка: – Як ти з ним взагалі уживаєшся? Як ти терпиш його витівки, він постійно тягав у будинок букети польових квітів. А що він мовчить по три дні? Те, що він уразливий? – так було див но все це чути від неї, я або не помічала цього, або ж навпаки любила. Поки що вона все це мені говорила. Я згадала випадок із однією моєю приятелькою.
Ми тоді обговорювали нашу спільну знайому, точніше її чоловіка, моя подруга відгукувалася про нього як про ідеального, красивого чоловіка. Ми поговорили та розійшлися. Наступного дня я зустрічаю цю пару. Я остовпіла переді мною стояв, не той ідеальний чоловік. Цей був здоровенний, чорнявий чоловік з широким носом, з поглядом спідлоба. Я думала, подруга пожартувала щодо красеня, виявилося, що ні. Це просто її типаж. Так виходить і з моїм. Те, що мені подобається в ньому, не подобалося його першій дружині. І це нормально, ми всі різні, виходить і смаки у нас теж різні. Тому коли ви вибираєте собі другу половинку, не варто прислухатися до чужої думки. Вона, просто, може не збігтися з вашою.