Є в мене заміський будиночок, щоправда, це назвати дуже складно. Але й мене можна зрозуміти: працюю 5 днів на тиждень, дочка вже доросла – у своїх справах мотається постійно. Приїжджаю кожні вихідні, намагаюся щось робити. Звичайно, багато не встигаю: поки видру кропиву – вже вечір. А ось чим-чим, але сходами можу хвалитися всім. Моя ділянка – на схилі яру. Будиночок знаходиться внизу, а до виходу ведуть гарні кам’яні сходи – повністю моїх рук справа. Ділянку свою я люблю всім серцем. Звідти відкривається такий вигляд, що дуже складно не затриматись і не поглянути на нього ще раз. Є одна nроблема: на дачі відпочивати я не встигаю. А ось моя сусідка, на відміну від мене, чудово знає, що таке заміський відпочинок.
Все у неї викладено плиткою, якщо не помиляюся мармурової. Якось вона зайшла на мою ділянку і почала прямо з порога: -Блін, а навіщо ти ділянку взяла на краю яру? Тут он скільки землі треба буде, щоб усе вирівняти. -Мене тут все влаштовує. Але вона мене не слухала. -А навіщо тобі ці величезні сходи. Уся ділянка займає, дітям побігати ніде. Про те, що в мене дочка, та ще й доросла, вона не здогадувалася. -А Яка тут вогкість, фу … На це я запропонувала їй вибір: гумові чоботи або утеплені капці. Вона неохоче взяла тапки і почала надягати їх. Природа її не вразила: ні чаплі, що пустували в ставку, ні навіть боброва гребля з господарем усередині. – А на дуля тобі стільки калини?
Не почала пояснювати їй, наскільки корисні ягоди калини. Запропонувала їй піти грибами, поки м’ясо розморожувалося. До речі, скажу по секрету, що місця у нас справді унікальні. Тут зростають якісь незнайомі середземноморські рослини; до нас навіть фахівці приїжджали, щоби вивчити їх. Але мою сусідку все це не вразило. У сусідньому ставку вона побачила п’явок. Пояснила їй, що наявність п’явок – ознака чистої води. Знову не погодилася. І захід сонця, який у нас воістину божественний, теж її не вразив. Сусідка моя – поціновувачка цивілізованого відпочинку. І щоб ходити можна було, не намочивши ноги. Тож їй тут не місце.